Стефані Маєр - Світанок

детальний план, щоб я, коли раптом зможу подолати Алека, не завагалася у вирішальну мить. Я почала міркувати: в якій іще ситуації непроникний череп міг дати мені перевагу? Я мало знаю про здібності інших. Певна річ, такі вояки, як величезний Фелікс, мені не до снаги. Тут я тільки можу звільнити дорогу для Еммета. Я мало знала про інших із гвардії Волтурі, якщо не рахувати Деметрі…

Обличчя моє не ворухнулося, коли я подумала про Деметрі. Понад усякий сумнів, він — боєць. Бо в іншому разі він би довго не протримався — він-бо завжди на передовій. Він має бути попереду, бо він мисливець — найкращий мисливець у світі, безпереч но. Якби існував кращий, Волтурі б обрали його. Аро не оточує себе другими номерами.

Якби Деметрі не було, тоді ми могли б утекти. Принаймні ті, хто з нас залишиться… Моя дочка здавалася такою теплою у мене на руках… Хтось міг би забрати її і втекти. Джейкоб або Розалія — хто залишиться в живих.

І… якщо б не було Деметрі, Аліса та Джаспер надалі були б у безпеці. Може, саме це й побачила Аліса? Що частина нашої родини може продовжити існування? Хоча б вони двоє.

Чи можу я за це тримати на неї зло?

— Деметрі… — мовила я.

— Деметрі я беру на себе, — сказав Едвард твердим напруженим голосом. Я швидко зиркнула на нього і спостерегла, що на обличчі в нього вирувала лють.

— Чому? — прошепотіла я.

Спершу він нічого не відповів. Ми наблизилися до річки, коли він нарешті пробурмотів:

— Заради Аліси. Це єдине, як я зможу їй віддячити за минулі п’ятдесят років.

Отож, він думав приблизно так само, як і я.

Я вчула, як Джейкобові лапи тупають по замерзлій землі. За кілька секунд він уже топтався поруч зі мною, не відриваючи очей від Ренесми.

Я коротко йому кивнула, а тоді повернулася до своїх думок. Часу було зовсім мало.

— Едварде, як ти гадаєш, чому Аліса звеліла нам розпитати Єлизара про Волтурі? Він нещодавно був в Італії, чи як? Що він може знати?

— Якщо йдеться про Волтурі, Єлизар знає все. Я забув, що ти ж не знаєш. Він колись належав до їхнього клану.

Я мимоволі зашипіла. Джейкоб позаду мене загарчав.

— Як так? — із притиском запитала я, і перед моїм внутрішнім зором постав уродливий темночубий чоловік у довгому попелястому плащі на нашому весіллі.

Едвардове обличчя пом’якшилося — майнула подоба усмішки.

— Єлизар — вельми лагідна людина. Він не був цілком щасливим із Волтурі, але поважав закон і визнавав, що його слід дотримуватися. Йому здавалося, що він день у день працює на благо майбутнього. Він не шкодує про той час, що провів із Волтурі. Та коли він познайомився з Кармен, він знайшов своє місце у світі. Вони дуже схожі між собою, і як на вампірів, обоє дуже співчутливі, — Едвард знову всміхнувся. — Вони познайомилися з Танею та її сестрами — і більше не озиралися на минуле. Вони пасують сааме для такого способу життя. Якби вони не зустріли Таню, гадаю, з часом і самі знайшли би спосіб обходитися без людської крові.

Картинки в моїй голові перемішалися. Я не могла скласти їх докупи. Співчутливий гвардієць Волтурі?

Едвард поглянув на Джейкоба й відповів на його невимовлене запитання.

— Ні, він не був їхнім вояком, так би мовити. Просто у нього дар, який вони вважали корисним.

Джейкоб, очевидячки, поставив наступне логічне запитання.

— У нього є інстинктивне чуття на обдарування інших — на ті додаткові здібності, які мають деякі вурдалаки, — пояснив йому Едвард. — Він міг приблизно пояснити Аро, чим саме вирізняється той чи інший вампір, якщо трошки побув біля нього. Це вельми допомагало, коли Волтурі затівали війну. Він міг попередити, якщо в когось із протилежного табору є дар, який може завдати їм шкоди. Та це траплялося нечасто: більшість вампірів не здатні завдати Волтурі навіть якоїсь серйозної незручності. Отож частіше дар прислуговувався для того, щоб урятувати когось, кого Аро вважав корисним. Певною мірою дар Єлизара спрацьовує і на людях. Коли йдеться про людей, йому доводиться дуже зосереджуватися, оскільки їхні латентні здібності майже не проявляються. Аро велів йому тестувати людей, які хотіли приєднатися до клану, щоб побачити, чи є у них потенціал. Аро було дуже шкода, коли він їх полишив.

— І вони його відпустили? — запитала я. — Просто відпустили — і все?

Його усмішка потемніла, губи викривилися.

— Волтурі — не такі лиходії, якими тобі видаються. Вони — основа нашого миру й цивілізації. Кожен гвардієць робить вибір — служити їм чи ні. Це досить престижно; всі вони пишаються своїм місцем, і їх ніхто не примушує залишатися.

Я нахмурилася, втупившись у землю.

— Тільки злочинці вважають їх жахливими та лихими, Белло.

— А ми не злочинці.

Джейкоб гавкнув на згоду.

— Але ж вони про це не знають.

— Ти гадаєш, нам справді вдасться зупинити їх і примусити вислухати?

Едвард якусь крихітну мить вагався, а тоді знизав плечима.

— Якщо ми зберемо достатньо друзів, які стануть на нашому боці, може бути.

Якщо. Зненацька я відчула важливість того, до чого нам сьогодні доведеться братися. Ми з Едвардом водночас прискорили ходу — ми вже бігли. Джейкоб швидко наздогнав нас.

— Таня зовсім скоро з’явиться, — мовив Едвард. — Нам слід підготуватися.

Але як підготуватися? Ми планували й міняли плани, думали й міняли думку. Зразу показати Ренесму? Чи спершу сховати? Джейкоб нехай буде в кімнаті? Чи надворі? Він звелів своїй зграї триматися поблизу, але зоставатися невидимими. Може, і йому самому так слід учинити?

Зрештою вирішили, що ми втрьох — Ренесма, Джейкоб у своїй людські подобі та я — чекатимемо за рогом від вхідних дверей, у їдальні, за великим полірованим столом. Джейкоб дозволив мені тримати на руках Ренесму: він хотів забезпечити собі простір, якщо раптом йому доведеться швидко перевертатися на вовка.

Хоча мені було приємно тримати її на колінах, але так я почувалася, наче з мене жодної користі. Це нагадало мені, що у бійці зі старшими вампірами я — легка здобич, тож мені й не потрібні вільні руки.

Я силкувалася пригадати з нашого весілля Таню, Катю, Кармен і Єлизара. Обличчя їхні були розмитими в моїх тьмяних спогадах. Я тільки пам’ятала, що вони дуже вродливі — двоє біляві, двоє чорняві. І я не пригадувала, чи була в їхніх очах доброта.

Едвард нерухомо зіперся на вікно, яке гляділо у двір, і втупився в парадні двері. Було