Стефані Маєр - Світанок

— Як би це нам дізнатися в Єлизара те, що слід, перш ніж ми покажемо йому Ренесму! — пробурмотів Едвард, поки ми квапливо вдягалися у величезній гардеробній, яка в цю мить нагадувала про Алісу більше, ніж мені б хотілося. — Так, про всяк випадок.

— Але він не зрозуміє питання, на яке слід відповідати, — зауважила я. — Гадаєш, вони хоч дадуть нам усе пояснити?

— Не знаю.

Я витягнула досі сплячу Ренесму з ліжечка й притисла її до грудей, і її кучерики торкнулися моєї щоки; її солодкий дух, такий близький, перебив усі запахи.

Сьогодні не можна було гаяти ні секунди. Мені потрібні були відповіді, а я не знала, скільки часу нам із Едвардом сьогодні випаде побути наодинці. Якщо з Таниною родиною все піде гаразд (а я на це сподівалася), то на довший час у нас буде компанія.

— Едварде, ти навчиш мене битися? — запитала я, напружившись в очікуванні його реакції, коли він притримував для мене двері.

Цього я й боялася. Він завмер, а тоді окинув мене допитливим поглядом, наче бачив мене вперше а чи востаннє. Очі його затрималися на нашій дочці, яка спала в мене на руках.

— Коли дійде до бійки, ніхто з нас особливо нічого не зможе вдіяти, — ухильно мовив він.

Я силкувалася говорити рівним голосом.

— То ти хочеш полишити все, як є: щоб я була нездатна захистити себе?

Він судомно ковтнув, і двері затремтіли, а завіси застогнали, коли його рука напружилася. Потім він кивнув.

— Якщо ти так ставиш питання… гадаю, нам слід почати якомога швидше.

Я теж кивнула, і ми рушили до великого будинку. Ми не поспішали.

Цікаво, чого такого я зможу навчитися, щоб мати змогу хоч якось впливати на ситуацію? Я була трошки особливою — якщо вважати особливістю наявність неймовірно непроникного черепа. Чи зможе він мені для чогось згодитися?

— Яка, на твою думку, у них найбільша перевага? У них узагалі є слабкості?

Едвардові не треба було перепитувати, щоб здогадатися: я маю на увазі Волтурі.

— Головною їхньою зброєю є Джейн і Алек, — рівним голосом мовив він, наче ми розмовляли про бейсбольний матч. — Тому гравці захисту рідко коли втручаються в гру.

— Бо Джейн може спалити тебе просто на місці — принаймні морально. А що вміє Алек? Ти, здається, колись говорив, що він навіть небезпечніший за Джейн.

— Так. Якось мірою він — протиотрута Джейн. Джейн змушує відчувати невимовний біль. Алек, зі свого боку, змушує тебе не відчувати нічого. Абсолютно нічого. Іноді, коли у Волтурі прокидається співчуття, вони велять Алеку зробити жертві анестезію, перш ніж її знищать. Якщо ця жертва скорилася або якимсь чином задовольнила їх.

— Анестезію? Але чому ж тоді це ще страшніше за Джейн?

— Бо він відключає всі твої відчуття. Зникає біль — але водночас зникають зір, слух, нюх. Повна втрата чуттів. Ти сам-один у чорноті. Ти навіть не відчуєш, як тебе палять.

Я здригнулася. Чи це найкраще, на що нам варто сподіватися? Не бачити й не чути смерті, коли вона прийде?

— Та це робить їх тільки однаково небезпечними, — провадив Едвард тим самим беземоційним голосом, — бо вони здатні знерухомити тебе, перетворити на безпомічну ціль. А відмінність між ними така ж, як між мною та Аро. Аро здатен чути думки тільки однієї людини в певний момент. Джейн здатна завдати удару тільки одній жертві, на якій зосередиться. Я ж чую ментальні голоси всіх одночасно.

Мене скував холод, коли я збагнула, куди він хилить.

— Алек здатен знерухомити всіх нас воднораз? — прошепотіла я.

— Так, — відповів він. — Якщо він застосує свій дар проти нас, ми всі осліпнемо й оглухнемо, і просто чекатимемо, коли вони нас уб’ють — може, вони нас просто спалять, навіть не даючи собі труду спершу роздерти нас. Так, ми можемо спробувати битися, та ми радше завдамо шкоди одне одному, ніж комусь із них.

Кілька секунд ми йшли мовчки.

Ідея вже формувалася в моїй голові. Не вельми оптимістична, проте це краще, ніж нічого…

— Ти гадаєш, Алек — дуже добрий боєць? — запитала я. — Якщо не зважати на цю його здатність. Якщо йому б довелося битися, не застосовуючи свого дару? Цікаво, чи він хоч колись пробував…

Едвард гостро зиркнув на мене.

— Ти що собі думаєш?

Я дивилася просто перед собою.

— Він, либонь, не зможе застосувати свій дар проти мене, правда ж? Якщо його дар такий самий, як у Джейн, Аро або в тебе. Може… якщо йому по-справжньому ніколи не доводилося захищатися… а я б навчилася кількох прийомчиків…

— Він у клані Волтурі вже кілька століть, — обірвав мене Едвард, і в його голосі майнула нагла паніка. Мабуть, внутрішнім зором він бачив ту саму картинку, що й я: Каллени безпорадно завмерли — бездушні стовпи на смертному полі — усі, крім мене. Бо я ж буду єдиною, хто зможе битися. — Так, напевно, ти маєш імунітет до його дару, але ж ти всього-на-всього перволіток, Бел-ло. Я не зможу зробити з тебе дужого бійця за кілька тижнів. А я не маю сумнівів, що він добре навчений.

— Може, так; а може, й ні. І це єдине, на що я здатна і на що інші не здатні. Навіть якщо мені вдасться ненадовго відвернути його увагу…

Чи вистачить у мене сил, щоб дати іншим бодай шанс?

— Будь ласка, Белло, — сказав Едвард крізь зціплені зуби. — Не говорімо про це.

— Вияви трохи здорового глузду.

— Я постараюся навчити тебе всього, що зможу, але не силуй мене уявляти, як ти жертвуєш своїм життя, щоб відвернути… — він задихнувся й не зміг закінчити фразу.

Я кивнула. А свої плани я триматиму при собі. Спершу впораємося з Алеком, а тоді, якщо мені пощастить виграти, візьмемося до Джейн. Якби я просто могла вирівняти шанси — забрати у Волтурі їхню неймовірну бойову перевагу! Може, тоді в нас з’явиться надія… Думки мої летіли вчвал. А що як я таки зможу відвернути їхню увагу, а то й узагалі вивести їх із гри? Справді, з якого дива Джейн чи Алеку було вчитися бійцівської майстерності? Я не могла собі уявити, що маленька образлива Джейн відмовилася від свого дару навіть для того, щоб навчитися чогось нового.

Якби я змогла їх убити, це багато б чого змінило!

— Я маю опанувати все. Все, що тільки ти зможеш увіпхати в мою голову за наступний місяць, — пробурмотіла я.

Він не зреагував, наче я й не говорила нічого.

Так, хто наступний? Варто розробити