Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

відділу кримінальних розслідувань (ВКР). Згодом він відкрився спеціальному агенту Тайлору П’єрону (начальнику військового ВКР в Абу-Ґрейб), що саме він помістив диск у конверт, і що хоче поспілкуватися з ВКР відкритіше. Дарбі бажав лишатися анонімним стільки часу, скільки працюватиме в Абу-Ґрейб, боячись помсти за донос на приятелів[367].

Забити на сполох, знаючи, що це напевно спричинить проблеми зображеним на світлинах приятелям з 372-ї роти, вимагало від Дарбі надзвичайної особистої відваги. Проте, коли інші чинним неправильно, Дарбі вчинив правильно.

Також треба врахувати, що за військовим статусом Дарбі займав найнижчий ранг — спеціаліст військового резерву. Він відкрито кидав виклик тому, що відбувалося в військовій в’язниці. Як я згодом відкрив, особливій в’язниці, частиною якої був спеціальний центр допитів, створений особисто Міністром оборони, задля викриття «готових до дій терористів і заколотників». Виклик системі вимагав від Дарбі великої сили духу[368].

ЧАС КВІТУЧИХ ЯБЛУНЬ У СТОЛИЦІ

Випадково мені пощастило. Колишній студент Стенфорду, який працював на Національному громадському радіо в Вашингтоні, розпізнав паралелі між фотографіями з Абу-Ґрейб і тими, що я показував на своїх лекціях про Стенфордський в’язничний експеримент. Він знайшов мене в моєму вашингтонському готелі, щоби взяти інтерв’ю одразу після того, як історія вийшла на яв. Головною тезою мого інтерв’ю була сумнівність адміністративного пояснення ситуації в категоріях «ложки дьогтю» і заміна його альтернативною метафорою «діжки дьогтю», яку я вивів з паралелей між Абу-Ґрейб і Стенфордським в’язничним експериментом. Незабаром цю аналогію з першої розмови використали у багатьох інших теле- і радіопередачах і газетних інтерв’ю, щоб якомога промовистіше (з відбірними ложками меду і огидними діжками дьогтю) змалювати ситуацію. Представники преси наввипередки просили мої коментарі, а також відеозаписи і фотографії зі Стенфордського в’язничного експерименту, які цим коментарям могли додати драматичності.

Цей загальнодержавний розголос зі свого боку нагадав Ґері Маєрсу, адвокату одного із підсудних охоронців, що моє дослідження є важливим для захисту його клієнта, бо наголошує на зовнішніх детермінантах жорстокої поведінки останнього. Маєрс запросив мене стати свідком-експертом сержанта Айвена Фредеріка, військового поліцейського, старшого нічної зміни в блоках 1А і 1Б. Я погодився почасти для того, щоб мати доступ до повної інформації, якої я потребував, аби зрозуміти роль тріади елементів у атрибуційному аналізі цієї невластивої поведінки: Особи, Ситуації і Системи, що довели поведінку конкретної особи в конкретному місці до вчинення таких злочинів.

Я сподівався, що завдяки доступу до цієї інформації зможу вповні оцінити динамічні взаємодії, які підживлювали ці збочення. Погодився надавати під час процесу відповідну допомогу клієнту Маєрса. Проте я чітко пояснив, що мої симпатії більше лежать на боці Джо Дарбі, який виявився відважним настільки, щоби викрити знущання, ніж на боці будь-кого, хто їх вчиняв[369]. На таких умовах я приєднався до команди захисту сержанта Фредеріка і вирушив у нову подорож у серце темряви.

Давайте розпочнемо наш аналіз із кращого зрозуміння, що то було за місце, в’язниця Абу-Ґрейб — географічно, історично, політично, а також якими були її остання операційна структура і функції. Потім ми зможемо дослідити поведінку військових і в’язнів.

МІСЦЕ: В'ЯЗНИЦЯ АБУ-ҐРЕЙБ

За тридцять два кілометри на захід від Багдада, столиці Іраку, і декілька кілометрів від Фаллуджи розташовано іракське місто Абу-Ґрейб, а в ньому — однойменна в’язниця. Усе це є всередині сунітського трикутника, центру насильницького спротиву американській окупації. У минулому західна преса називала в’язницю «Саддамівським центром тортур». Це було місце, яке в часи врядування партії Баас, Саддам Хусейн облаштував для тортур і смертельних кар над «дисидентами» двічі на тиждень під час публічних екзекуцій. Існують підозри, що декого з цих політичних і кримінальних ув’язнених використовували в схожих на нацистські експериментах, що були частиною програми біологічного і хімічного озброєння Іраку.

У тому розтягнутому тюремному комплексі, назву якого можна перекласти як «дім дивних батьків» чи «батько дивного», одночасно утримували 50 тисяч осіб. Це місце завжди мало підозрілу репутацію, бо до винайдення аміназину було лікарнею для осіб з глибокими психіатричними розладами. Побудоване британськими компаніями в 1960-ті роки, воно обіймало площу 1,15 км2, по периметру мало 24 сторожові вежі. Воно схоже на протяжне мале місто, розділене стінами на п’ять частин, у кожній з яких перебувала інша категорія в’язнів. Усередині відкритого подвір’я стояла висока 122-метрова вежа. На відміну від більшості американських в’язниць, що будуються у віддалених від міст місцевостях, Абу-Ґрейб перебувала в полі зору багатоповерхових будинків і офісів (мабуть, побудованих після 1960-х років). У кожній із камер сиділо до 40 осіб, стиснених на площі чотири квадратні метри, у жахливих умовах.

Полковник Бернард Флинн, начальник в’язниці Абу-Ґрейб, описував, як близько вона була до нападників: «Це прекрасна мішень, бо ми перебуваємо в поганому районі. Весь Ірак є поганим районом... Там є одна вежа, побудована так близько до житлових будинків, що просто з неї ми могли заглядати в спальні. На дахах і в під’їздах сиділи снайпери, вони стріляли в наших воїнів, які перебували на вежах. Тож ми безперервно на сторожі, пробуємо оборонитися і не впустити повстанців до середини»[370].

Відколи американські сили обвалили врядування Саддама в березні 2003 року, назву в’язниці змінили з Абу-Ґрейб (щоб відмежуватися від непривабливої історії) на Багдадський центр утримання під вартою (BCCF). Цей акронім трапляється в багатьох доповідях стосовно розслідування. Після падіння режиму Саддама всіх в’язнів, зокрема й кримінальних авторитетів, випустили, а в’язницю розграбували. Вкрали все, що можна було винести — двері, вікна, цеглу; легше сказати, чого не вкрали. До речі, у пресі не було показано, що всіх диких тварин з міського зоопарку також звільнили. Певний час леви і тигри тинялися вулицями міста, доки їх не переловили чи вбили. Колишній керівник бюро ЦРУ Боб Бер описує сцену, свідком якої був у цій горезвісній в’язниці: «Я відвідав Абу-Ґрейб за кілька днів після звільнення. Це було найжахливіше видовище, яке доводилося мені бачити. Я сказав: якщо і є якась причина позбутися Саддама Хусейна, то це саме Абу-Ґрейб». Згодом у похмурій розповіді додає: «Там були обгризені собаками тіла зі слідами тортур. Знаєте, електроди зі стін. Це було жахливе місце»[371].

Вище британське керівництво рекомендувало зруйнувати в’язницю, проте влада США вирішила якнайшвидше її перебудувати. Щоб було де утримувати всіх тих, кого підозрювали в розмитих визначеннях «злочинів проти коаліційних сил», підозрюваних в організації повстань й скоєнні інших злочинів. Цю строкату групу охороняли іракці сумнівного характеру. Багато з утримуваних під арештом осіб були невинними мирними мешканцями, випадково затриманими під час військових облав чи на