Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

Сніп. — 1912.— 9 (22) вересня.

Передовиця. Харків, 16 (29) вересня 1912 р.

Шануючи свої старі рабські традиції, українці вжили всіх заходів, щоб на виборах до 4-ої Думи Державної на Вкраїні не йти нарізно з московськими поступовцями групами, але щоб мати спільний список кандидатів, уложений шляхом обопільного компромісу. Але всі заходи українства даремні. Москалі розуміють «згоду» так, як розуміли її ще за Богдана Хмельницького московські воєводи: українці повинні віддати все і не мають права вимагати «умов», «забезпечень» або «компромісу» з боку москалів. Ні на які виборчі компроміси москалі не йдуть, вимагають слухняності, а за се «обіцяють» свою ласку та протекцію... Ніде українці не досягли від московських прогресистів признання права на рівноправне становище при виборах. Скрізь найщиріші, найсердечніші заходи українців розбилися об міцний мур московського шовінізму, що натяг не себе машкару лібералізму. Московські ліберали йдуть на компроміси з ким хочете й в чім хочете, але ніколи з українцями в справі їх національних прав...

В чім захована причина сього сумного з’явища? Вона глибша, ніж се здається, і може бути з’ясована тільки через зрозуміння того процесу, яким витворилося сучасне московське громадянство на Вкраїні, кажемо власне про лівобережну та слобідську Україну.

Головний контингент «вищого громадянства» — се нащадки старих українських родів не тільки панських та духовних, але й мужицьких. Оці нащадки становлять основу московського громадянства на Вкраїні — коло 3Д усього! Додавши до цього ще чистокровних зайд з Московщини коло 2Д, матимем повне уявлення про склад московського громадянства на Україні. Усі оті люди належаться сливе виключно до заможних або впливових шарів громадянства.

Найбільше визначаються нетерпимістю та ворожістю до українства сини «хохлов і хохлуш», як вони себе самі атестують. Московський шовінізм має в їх лиці найщиріших слуг та челядників. З чистокровними москалями українці, може, й могли б погодитись, могли б утворити обопільний компроміс на рівних правах, але сини «хохлуш» люто виступають проти всякого компромісу на користь українців. Напівсвідомі ренегати, вони невиразно, але все-таки в глибині своєї свідомості відчувають, що розвит українства — се не тільки докір їх ренегатству, але й небезпека їх існуванню. Бо коли чистокровні москалі побачать, що українці становлять поважну силу, вони, розуміється, волять краще мати діло з чистокровними українцями, аніж з ренегатами. Треба зазначити, що чистокровні москалі, хоч і користуються послугами ренегатів, але почувають до них відразу, яку не завжди можуть навіть сховати. Але поки що сини «хохлуш» відіграють значну ролю в витворенні московської громадської опінії на Вкраїні і впливи їх такі великі, що вони все мають змогу стати поміж українцями й чистокровними москалями, щоб перешкодити обопільному порозумінню та згоді обох націй.

Отже, найбільше лихо сучасне на Вкраїні — се «сини хохлуш», які плекають і загострюють московський шовінізм відносно українців. Щоправда, між ними є й такі, що хотіли б приподобатись і «нашим і вашим», але більшість гостро ворожа українству.

Отже, либонь зрозуміло, що сей стан речей рішуче забороняє українцям з чисто етичного погляду порозуміватись та погоджуватись з «синами хохлуш» і тільки прикрі обставини життя, суворі відносини «сфер» змушують українців з тактичних поглядів ухилятись від чистої принципіальної політики, йдучи на можливі компроміси з «синами хохлуш».

Але національна Немезіда зараз же мститься за такі неприродні та неморальні компроміси з боку українців. Вона засліплює їх очі і віддає під моральний вплив та панування тим же «синам хохлуш».

Наше сумне минуле нас вчить, що ясної будуччини ми зможемо досягти тільки виразною принципіальною національною політикою. Усякі компроміси з нашими ренегатами не тільки не роблять нам користі, але шкодять нам, морально нас знесилюють, а «синам хохлуш» надають сили та відваги. Через те треба гостро осудити ті виборчі українські округи, де українці згодились дурно віддати свої голоси на московських кандидатів. Там, де се зроблено, виявили українці брак політичного розуміння, злочинну короткозорість і звикле «ледарство гидке».

Там, де се зроблено, українці нерозважливо віддали свої національні позиції. Легко їх було віддавати, але назад одбивати буде безмірно важко.

Поки ще не пізно, повиннні українці схаменутись, і коли вже життьова хвиля вимагає компромісу, хай сей компроміс буде обов’язково обопільний. Поза обопільністю не може бути компромісу. Се було б вже зрадою національних інтересів.

Коли ж такий компроміс неможливий, ми повинні самостійно провадити виборчу кампанію.

Треба привчатись нам до самостійних виступів, а не ховатись за чужі спини, а особливо не віддавати свою долю в руки «синам хохлуш». Кожен самостійний ступінь, який ми тепер зробимо, виросте згодом до значенння величезної події, кожна положена нами самостійно цегла розростеться у величезний будинок, але й кожна помилка, кожна уступка даремна колись досягне значення катастрофи.

Такий тепер родючий ґрунт і такий плодючий час, що кожна посіяна насінина розростеться в гіллясте дерево.

Сіймо ж тільки те, що достойне є нашої великої будуччини. Культивуймо свої власні поля й не зважуймось марно розкидати насіння по чужих нивах, щоб не справдились слова великого поета нашого: «І навіки проклянетесь своїми синами»!

Сніп. — 1912. — 16 (29) вересня.

Передовиця. Харків, 23 вересня (6 жовтня) 1912 р.

Alea jacta est! Усі розмови, перемови й вагання укінчилися! У виборах до 4-ої, як і в виборах до 3-ої Думи Державної українці в Харкові йдуть цілком самостійно. В добрий час!

Яке значення сієї події? Насамперед — моральне. На українців дивилися справа й зліва, їх пильнували заманити до чужого табору, їх вабили широкими обіймами всеросійськими, їх лякали реакційними небезпеками, і все це для того, аби й харківські українці вдіяли те, що раз у раз діють українці на Вкраїні російській, себто зробилися б безплатним додатком до якоїсь московської партії чи групи. Але в сю так важну для цілої української справи хвилину харків’яни виявили глибоке розуміння вищих національних інтересів, виявили політичний такт і далекосяглий світогляд. Вони вибрали той шлях, який єдино можливий в сей історичний момент. Але, ухваливши таку постанову, взяли українці й великий обов’язок на себе. І коли вони того обо-в’ язку не виконають, краще б їм тоді й не розпочинати цілої виборчої кампанії, бо