Тимур Іванович Литовченко - Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко

– Ти ж сам йому відніс новорічний подаруночок в лікарню! Отож твій підшефний і згадав… Утім, не станемо заважати блаженному, який впав у дитинство. Нехай насолоджується спокоєм.

Новий помах крила – і золота фіранка впала на місце.

– Якщо не через Назара Амосовича, то мене затягли сюди… мабуть, через батька? Адже мама Гатя час від часу докоряє мені, що я, мовляв, так і не зрозумів тата та життя…

– І знов не вгадав.

Інша золотава фіранка відхилилася тепер уже від помаху лівого крила. За нею була простора спальня, у напівтемряві якої Спартак тим не менш напрочуд легко розгледів королівське ліжко з височезним балдахіном, на якому в приємно-м’якій піні ідеально-білих простирадел мирно спав чоловік, обличчя якого було до болю знайоме…

– Між іншим, мама Гатя якось розповіла, що бачила уві сні тата саме в отакій спальні. Він приліг на отаке саме ліжко, сказавши їй…

– Сказавши: «Ну от, нарешті я відпочину як слід!» – довершив Багряний Янгол. І ця золотава фіранка впала на місце. Тепер вони знов висіли у сяючому просторі сам на сам, один навпроти одного.

– Але якщо не через Назара Амосовича й не через тата… Тоді навіщо?! Чи я вже того… теж помер?!

Він виставив перед собою руки, перевернувши їх долонями догори. Однак, на відміну від минулого разу, ніяких книжок на них не виникло. Цікаво, тоді що все це означає?!

– Дивно, що ти не здогадався.

Після цих слів постать Багряного Янгола раптом почала зростати у розмірах. Вона зростала й зростала, аж доки не заступила весь простір, що сповнився могутнім ревінням:

– А між тим, усе доволі просто: мене, мене, текел, упарсін!.. Міна, міна, шекель і ще півміни. Обчислено, обчислено, зважено та розділено. Іншими словами, зроблене тобою розглянули й оцінили. І попри те, що один раз ти таки запізнився… Всемогутній вирішив, що, на додачу до наявних, тобі можна довірити ще одне – нове завдання. Тому слухай уважно…

Ці знаки вже передбачені – але їх ще немає. Бо вони з’являлися нарізно, однак потрібно, щоб вони зійшлися у тебе перед очима разом, в одному й тому самому місці посеред вируючого Моря Неспокою. Отже:

Коли заспівають пісню пропащого сина – але не за тобою…

Коли онук ройового віддасть тобі козацьку люльку, якою пригощався полковник…

Коли дочка фронтовика розкриє вірного супутника свого батька…

Коли калиновий кулон стане срібним браслетом…

Коли спалені спогади упіймають твою смерть…

Коли озброєний бойовим пістолетом ката врятує тебе від темряви…

Коли життєву силу поверне окроплене кров’ю борця Пророцтво…

Коли оплетений червоним гладунчик забере небезпеку на себе…

Тоді ти нарешті скажеш ті слова, які хоч і повільно, але невідворотно й назавжди змінять долю твого народу.

Отож шукай уважно вісім знаків – ті самі, які на твоїх очах зійдуться разом посеред вируючого Моря Неспокою! Тільки диви, не підведи цього разу, як це сталося п’ять років тому…

Шукай уважно знаки!..

Знаки шука-а-ай!..

А-а-а-ай!..

Спарта-а-а-а-ку!.. Спарта-а-а-ку!.. Спарта-а-ку!..

* * *

– Спартаку Андрійовичу!.. Спартаку Андрійовичу, та отямся ж нарешті!..

В ніс раптом шибонув неприємний, неймовірно різкий запах, що голкою простромив мозок… Спартак здригнувся усім тілом і нарешті опритомнів.

– Ну, слава Богу! Бо ти мене так налякав, якщо чесно… Як твоя голова?!

– І болить, і гуде, – чесно зізнався він, випростався на сидінні й озирнувшись ліворуч, побачив просто перед собою стурбоване обличчя Гжесюка. Оскільки в салоні запала тиша, а Ричард Бернардович клопотався довкола нього, а не дивився на дорогу, Спартак зробив висновок, що Land Cruiser шеф-редактора десь припаркувався. От тільки де саме?.. І що це таке різке й неприємне, на нашатир схоже?.. Аж очі щипає!

– Нашатир це, ти не помилився, – немовби прочитавши його думки, відповів Гжесюк. – Коли ще мама моя жива була й іноді я возив її у справах туди-сюди, з нею іноді ставалися… не дуже приємні речі. Отож відтоді я й вожу в бардачку флакончик з нашатирем.

– А де це ми зараз?..

Притиснувшись скронею, що й досі гула, до бічного віконця автівки, Спартак спробував роздивитися довкола. Та через те, що автомобільне скло майже одразу запотіло, він так нічого й не побачив.

– А хтозна-де. Посеред траси. Приткнулися на узбіччі та й стоїмо собі.

– Що з нами сталося?

– Через раптове зниження температури невеличка ділянка траси вкрилася ожеледицею. Мій Land Cruiser занесло. Дивом в кювет не вилетіли. Але втрималися, тому що не автівка це… а просто пісня! «Тойота» – вона, знаєш… А от що мій головний редактор скронею вдарився – це зле!..

– Усе гаразд, Ричарде Бернардовичу.

– Точно?!

– Точно.

– А струсу мозку в тебе нема?.. Бо тоді слід до лікаря звернутися, як у Чернівці приїдемо. Воно, знаєш, семінар, презентація нашого журналу і все таке інше… Та якщо треба – то треба.

– Повторюю, зі мною все добре, – наполягав Спартак.

– Були б мізки – був би струс, – пожартував Гжесюк. – Ну гаразд, якщо так – поїхали. Тільки вже потрошку, а не на крейсерській швидкості. Бо якщо на трасі місцями ожеледь… Краще на семінар спізнитися, ніж догори колесами в кюветі валятися. Правильно я кажу, пане головний редактор?..

* * *

У Чернівці вони таки прибули пізніше, ніж розраховували. Отож щоб не пропустити початок семінару, заселятися до готелю вирішили вже ввечері, по закінченні самого заходу. Тому Гжесюк одразу ж націлився їхати на місце призначення – міський Центр розвитку малого і середнього бізнесу, розташований по вулиці Руській.

Але ще на під’їзді до міста Спартакові зателефонувала по мобілці вкрай схвильована дружина:

– Спарику, от зізнайся, тільки чесно: ти навмисно у відрядження дременув чи тобі просто так щастить у житті?! Тобто не щастить зовсім…

– Зважаючи на те, що мати на увазі під умислом, – мовив він спокійно. – Семінар, на який нас запросили, планувався заздалегідь, ще в жовтні, коли ми «медовий тиждень» святкували. А, власне, в чім річ?

– У вашого Гжесюка в автівці радіо є?! Ну, то могли б і послухати… А у нас уже вся Могилянка гуде.

Далі Тереза дуже емоційно, на підвищених тонах прокричала у слухавку наступне. Виявляється, посеред ночі – о 2:00 – Центрвиборчком повідомив, що за результатами підрахунку 33 % виборчих бюлетенів у другому турі президентських виборів лідирує чинний прем’єр-міністр Самойлович, за якого віддали голоси 50 % виборців, тоді як лідер іменної партії «За Українця Дорошенка» – екс-прем’єр-міністр – набрав лише 46 % голосів. Такі відомості кардинально відрізнялися від даних екзит-полів, на базі яких соціологи пророкували впевнену перемогу Дорошенка.

Прихильники останнього очікували