Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

поставляться по правді. Це великодушні люди, і наміри їх щонайкращі. Я підсвідомо відчуваю, що вони добрі.

Що ж до замістя, так, я визнаю свою необізнаність. Але ж ми християни, і — знову ж таки, з Божою поміччю — матимемо силу вплинути на ті етичні норми, що панують там. Я не кажу, що все буде легко, але в нас і в місті були великі труднощі, а зараз у тебе там просто жахливі часи, то ж чи може бути ще гірше? Тут я більшість часу проводжу просто неба, і в цьому є щось заспокійливе. Я так хотів би прогулятися з тобою на свіжому повітрі під яскравим сонечком! Ти уяви лишень, як зрадіє Джошуа!

Коли ти читатимеш цього листа, у тебе буде ранок. Я сподіваюся, сон твій був солодкий і спокійний.

Кохаю

Пітер

Закінчивши писати листа, він був увесь липкий від поту. І голодний як вовк. Пітер помився під душем, одягнув чисті штани й футболку, а потім пішов до їдальні й замовив собі там картопляне пюре й сосиску.

Повернувшись до номера, він знову взявся до роботи над біблійними зшитками. Декілька Обожнювачів Ісуса просили його роз’яснити притчу про Доброго Пастиря, наймита й овець. Пітер делікатно порадив їм облишити цей епізод, тому що в ньому йшлося про овець і вовків, істот, яких оазяни ніколи не бачили, і, до того ж, там було повно шиплячих і свистячих звуків. Але оазяни наполягали, немовби стурбовані тим, що їхні природні обмеження не дадуть змоги зрозуміти щось украй важливе. Отож, Пітер мізкував над притчею. Вівцю можна замінити на білоквіт. Бог буде Добрим Фермером, який дбає, щоб рослини доглядали як слід і збирали урожай вчасно. Наймита можна замінити... а на кого ж замінити наймита? Оазяни не знали грошей і не розуміли різниці між покликанням і роботою за наймом. І що робити із закінченням притчі, в якому Пастир жертвує своє життя за вівцю? Фермер не може пожертвувати життя за свій урожай. Притчу неможливо було перетлумачити. Утім оазяни без неї не лишаться. Пітерові доведеться розповісти їм про овець, вовків, пастирів і наймитів. Безглузде завдання, але воно могло виявитися того вартим, якщо завдяки цьому віряни зрозуміють поняття Божого ягняти.

Пітер спробував намалювати вівцю на аркуші паперу. Він не вмів добре малювати. Тілом тварина, яку він нашкрябав, ще була трохи схожа на вівцю, утім голову мала якусь котячу. Пітер силкувався пригадати, як виглядає вівця живцем або бодай на світлині. Та, окрім невиразного образу, круглого і вкритого вовною, він не міг видобути з пам’яті жодних подробиць про вуха, морду, очі тощо. Чи видно у вівці нижню щелепу? Може, пошукати в аміківській бібліотеці, раптом щось та й трапиться? Щоправда, у багатьох книжках було повиривано сторінки, але Пітер гадав, що малюнки з вівцею мали б залишити.

Мимоволі, за звичкою, він перевірив, чи на «постріл» не прийшло нових повідомлень. Миттю завантажився лист від Беа. Дружина таки не лягла спати.

Будь ласка, Пітере, БУДЬ ЛАСКА, ПРИПИНИ ТОРОЧИТИ ПРО ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ ЗА МІСТОМ! Мені від цього тільки гірше. Ти просто, схоже, не усвідомлюєш, як швидко і як жахливо все змінилося. І як БАГАТО всього змінилося. Ринок житла ОБВАЛИВСЯ. Йому КАПУТ, як і майже вьсому[56] іншому в цій країні. Ну хіба важко це допетрати? Хіба це не очевидно з усього того, що я тобі писала? Ти справді гадаєш, що якась приємна молодоа пара прйиде дивитися на наш буюинок із чековою книжкою в руках? Усі ці приємні молоді пари по всій Великобританії заціпеніли від ЖАХУ. Усі забилися по совїх кутках і сидять тихенько, без надії сподіавючись, що все налагодиться. Я сама сиджу тмхенько і сподіваюся, що нарешті приїде якась здоровенна вантажівка і забере смердючі купи сміття перед нашим будинком.

Що ж до слів «Богом забутий», я певна, що Бог мені пробачить. Питання в тому, чи пробачиш ти.

Такого шаленого удару Пітер не очікував. Наступні кілька хвилин у його голові вирували образа, обурення, сором і страх. Вона помилилася, вона не так його зрозуміла, вона помилилася, вона не так його зрозуміла, вона у скруті, він не може допомогти, вона у скруті, він не може допомогти, вона глуха до його запевнень у любові та підтримці, вона пише тоном, якого він ніколи не чув від неї. Це так вагітність вплинула на неї? Чи вона вже довгі роки плекала це почуття образи й зневіри? У голові зринали уривки речень, обриси доводів на свій захист і начерки аналізу її слів. Пітер міркував, як показати дружині, що поводячись так, вона не допомагає нікому, як натякнути про вплив гормонів і вагітності на її психіку, не розізливши Беа ще більше.

Однак що довше він розмірковував, то меншим ставало бажання сперечатися, і зрештою лишилася тільки любов. Зараз не мало значення, що Беа неправильно його зрозуміла. Вона була приголомшеною, вона страждала, вона потребувала допомоги. Не важливо, хто має рацію, а хто ні. Важливо додати їй сил. Пітер мусить забути про свій сум через те, що кохана так віддалилася від нього. Значно гірше те, що вона, схоже, віддалилася від Бога. Потік страждань, які їй довелося терпіти в незвичній самотності, послабив її віру. Розум і серце Беа зачинилися, наче міцно стулений кулачок дитини, якій боляче. Красномовні доводи були даремними, а за цих обставин ще й жорстокими. Але хіба Пітер уже не пам’ятає, як, бувши на самому дні, він видобувся з прірви завдяки одному-єдиному віршу з Біблії. Бог не витрачає слів намарне.