Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Мама лише зітхнула, злегка усміхаючись, і знову взяла мої руки в свої.

— Доню, життя — це завжди складно. І любов — не виняток. Але ти маєш розібратися, що хочеш ти. Не твої страхи, не твої обов’язки. Що хоче твоє серце?

Моє серце? Я подивилася на неї, бажаючи відповісти, але слова застрягли в горлі. Що ж я дійсно хочу?

Весільний вечір, що розпочався як казка, обернувся виставою, на яку ніхто не очікував...

Свято йшло повним ходом. Гості вже розслабилися після офіційної частини, розмовляли, сміялися, насолоджувалися стравами та музикою. Я сиділа поруч із Еміром, відчуваючи, як теплий блиск його погляду зігріває мене навіть крізь усі шари напруги. На руці лежала його долоня — сильна, надійна, сповнена впевненості. Але під цією впевненістю було щось інше: ледь вловимий тиск, невидима гра, яка розгорталася не лише між нами, але й між ним і Салімом.

Салім. Він був сьогодні не схожий на себе. Занадто спокійний, занадто врівноважений, як для нього. Як буря, що чекає свого часу, щоб вибухнути.

Коли він підвівся, оголосивши, що хоче сказати тост, я відчула, як Емір ледь помітно напружився поруч. Його рука ковзнула з моєї, він випрямився, а його погляд загострився, ніби передчував щось недобре.

Салім стояв на чолі столу, виглядав абсолютно впевнено, його усмішка була чарівною, але в ній читалося щось інше. Я знала цей вираз обличчя: він грав.

— Друзі, — почав він, легко піднявши келих із вином. — Сьогоднішній день, без сумніву, особливий. Ми святкуємо не просто весілля. Ми святкуємо союз двох надзвичайно сильних людей.

Гості завмерли в очікуванні, а я відчула, як мороз пробіг по спині.

— Мій батько, — продовжив він, поглядом пронизуючи Еміра, — без сумніву, чоловік, яким можна захоплюватися. Скільки б життєвих бур він не пережив, він завжди знаходив спосіб залишитися на вершині.

Емір напружено усміхнувся, але я бачила, як напружились його щелепи.

— І сьогодні він святкує чергову перемогу. Браво, тату! Ти виграв джекпот!

Зал наповнився легким сміхом, але я відчула, що за словами Саліма приховане щось більше, ніж просто тост.

— Однак, батьку, — голос Саліма змінився, став нижчим, холоднішим, — ти ж знаєш, чоловіки ніколи не забувають справжнього, потужного кохання в їхньому житті. Правда ж?

Емір відвів погляд від Саліма, але відповів спокійно:

— До чого ти ведеш, синку?

— До того, — продовжив Салім, тепер його усмішка зникла, — що справжня родина завжди залишається разом. Якби не твої брати, дядьки, які свого часу вигнали мою матір до України, все було б інакше.

Зал завмер. Чути було тільки тихий дзвін келиха, який хтось поставив на стіл.

— Це минуле, Салім, — сказав Емір, але голос його більше не був таким спокійним. — Те, що було тоді, залишилося там.

— О, справді? — Салім відкинувся назад і схрестив руки на грудях. — Чому ж тоді ти ніколи не говориш про неї? Ти її не забув, правда ж?

Емір різко підвівся, але гості навколо вмовляли його сісти й не піддаватися провокаціям. Я дивилася на них обох і відчувала, як світ навколо звужується.

— Що ти хочеш сказати? — запитав Емір. Його голос був тихим, але від нього йшли холодні хвилі.

— Я хочу сказати, — почав Салім, різко переводячи погляд на мене, — що ти замість того, щоб розібратися з підлістю Лейли, зрадою Аміри, тепер забираєш дівчину в свого сина. І навіть не просто дівчину, а ту, яка носила в собі твого онука!

У залі здійнявся шепіт. Гості не знали, куди дивитися.

— Салім, — почала я, відчуваючи, що серце стискається, — досить!

— Ні, люба, — його очі впилися в мої. — Я не замовкну. Батько має знати, що сміється той, хто сміється останнім!

Емір більше не відповів нічого. Він піднявся, важко дихаючи, й пішов геть із зали. Мені хотілося втекти за ним, але ноги мов приросли до підлоги.

Салім залишився стояти біля столу, усміхаючись так, ніби тільки що виграв у якомусь особистому змаганні. Але його очі — вони не були радісними. У них я побачила біль, що розривав його зсередини.