Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

 

— Мамо, ти що... — я спробувала відповісти, але вона лише підняла руку, щоб зупинити мене.

 

— Дай мені договорити. — Вона зітхнула і знову глянула на мене. — Ти йшла до своєї мети. Але я, як мати, сумнівалася в тобі. Хоча батько... — вона усміхнулася. — Батько, звісно, був впевнений у тобі. Він завжди мене заспокоював у моменти, коли я падала в розпач.

 

Я не могла стримати посмішки.

 

— Так, мамо, я знаю. Він завжди мене підтримував, як і ти, просто кожен по-своєму.

 

— А я, доню, можу собі й накрутити... ну, бігуді, надумати усяке, зробити з мухи слона! — вона засміялася вже щиро, розмахуючи руками, і я теж засміялася. Але потім її голос знову став серйозним. — Але знаєш, я все одно тебе люблю.

 

— Я знаю, мамо. І я вас дуже люблю, — відповіла я щиро, відчуваючи, як тепло розливається по грудях.

 

Потім, якось зовсім несподівано, я запропонувала:

 

— А може, ти хочеш переїхати сюди?

 

Мама зніяковіла і одразу заперечила:

 

— Ой, ні, доню. В Україні бабуся, татові батьки, наш кіт... Ну, ти ж знаєш.

 

— Так, я знаю, — я засміялася, уявляючи нашого кота, який точно не погодився б на такий переїзд.

 

Але потім вона зробила щось зовсім несподіване: підійшла ближче, взяла мене за щічку, як маленьку, і тихо запитала:

 

— Але чомусь у тебе очі сумні, доню. Що тебе мучить?

 

Я відчула, як мене наче підловили. Її очі, такі рідні й турботливі, були надто уважними. Але я не знала, чи готова зараз поділитися всім, що було в мене на душі.

 

 

-Мамо, ти ж знаєш, як я тебе люблю, і як важливо для мене твоє розуміння. Але сказати те, що я зараз скажу… мені дуже складно.

 

— Доню, — мамині очі звузилися, і я зрозуміла, що вона вже щось підозрює. Вона завжди читала мене, як відкриту книгу. — Що сталося? Ти мене лякаєш.

 

Я зробила глибокий вдих, затримала його на кілька секунд, і випалила:

 

— Мам, я не впевнена… не знаю напевно… хто батько Ельдара.

 

Її обличчя зблідло, а рука, яка тримала мою, похолола.

 

— Як це? — тільки й промовила вона, стискаючи губи. Її очі втупилися в мої, шукаючи пояснень.

 

— Це міг бути… Емір… або Салім.

 

— Салім?! — мамин голос майже зірвався на крик, і вона прикрила рот рукою, ніби боялася, що хтось нас почує. — Доню, ти зараз серйозно?!

 

Я кивнула, почуваючись так, ніби у мене з-під ніг вибили землю.

 

— Мамо, я сама вже рік із цим живу. Я не знаю, як це сталося, і взагалі, що тепер робити. У мене перед очима ніби хаос.

 

Вона піднялася зі стільця і почала нервово ходити по кімнаті. Її руки то піднімалися до скронь, то стискалися в кулаки, а потім вона просто зупинилася переді мною.

 

— Ти що, хочеш сказати, що… цей молодий… цей Салім… може бути батьком Ельдара?

 

— Так, — кивнула я.

 

Мама розгублено сіла назад, але вже ближче до мене. Її очі блищали від обурення, але водночас у них з’явилася іскра цікавості.

 

— Доню, я не знаю, що сказати… Я шокована, це м'яко кажучи. Ти ж розумієш, що це… катастрофа!

 

Я лише мовчки кивнула, витираючи мокрі долоні об шовковий халат на стільці.

 

— Знаєш, — мама нарешті трохи заспокоїлася, глибоко вдихнула і подивилася на мене з несподіваним розумінням. — Одне скажу. Якщо ти сумніваєшся між першим чоловіком і другим, обирай другого.

 

— Чому? — мій голос був ледь чутним.

 

— Бо якби ти справді кохала першого, другого б і близько не було!

 

Її слова вдарили мене, як блискавка. Вони були логічними, очевидними, але водночас… таким неправильними.

 

— Мамо, — я видихнула, намагаючись стримати усмішку, — ти навіть не уявляєш, наскільки все заплутано. Якби ти знала, як я познайомилася з Еміром… Ти б зрозуміла, що твої мудрощі тут не працюють.