Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Генрі вже ступив в портал, коли почув сердите ричання за спиною і посміхнувся.

~~~

Біллі билася над есе третю годину поспіль, але так і не зрушила з мертвої точки. Навіть тезу не сформулювала - подібного з нею не траплялося з молодшої школи. Марно вона перегортала сторінки блокноту, ідеї не приходили. Нарешті вона прийняла рішення і, сердито поправивши окуляри, вона швидко накинула куртку і вийшла на подвір'я. Лагідне вересневе сонце, що заливало двір, здавалося раєм після душної кімнати. Вона витягнулася на шезлонгу, й очі самі заплющилися. Майже задрімала, коли раптом почула:

- Ти ж знаєш, вампіри не засмагають.

Біллі різко сіла, мало не впавши з шезлонгу. Обличчя зблідло, але щоки раптом загорілися. Слова вихопилися, перш ніж вона зрозуміла:

- Що ти тут робиш?!

- Прийшов просити про допомогу, - Генрі дивився на неї з тіні ялин, де стояв, одягнений повністю в чорне, від чого видавався примарою.

- Хтось помер? - зірвалося у неї.

- Поки що ні. Але мені потрібна твоя допомога, щоб це так і залишилося. Вибач за вигляд, не мав часу переодягтися.

- Та нічого, - буркнула вона, подумки оцінюючи фігуру в тіні. - То що за допомога?

- Можна зайти?

Біллі знизала плечима:

- Звісно.

- Будь обережна з тим, кого запрошуєш до себе в гості.

- Матиму на увазі, - буркнула вона трохи не похмуро.

Генрі залишився в тіні дерев, не зводячи з неї очей.

- То ти зайдеш чи ні?

- Так, щойно тінь дерева досягне будинку. Не хотілося б влаштовувати в тебе тут позачергове барбекю. До того ж, заборона на розведення багать все ще в силі.

- Про що ти?

Генрі зітхнув, і його голос раптом став тривожним, напруженим.

Біллі здригнулася, коли помітила, що він зник. Розгублено кліпнула, обводячи поглядом подвір’я, та Генрі з'явився з іншого боку, в тіні іншого дерева.

- Et voilà, - він здійняв руки на мить, наче фокусник, в якого вдало зник кролик у капелюсі.

- Як ти це зробив?

- Ти знаєш відповідь.

Вона нервово засміялася.

- Ні, не знаю.

Тоді Генрі обережно відкрив рот, і з-під верхньої губи з’явилися ікла. Біллі ледь стримала посмішку.

- А-а, ось про що ти. Чудовий трюк!

Але він лише похитав головою.

- Я знав, що буде складно, але ти не залишаєш мені вибору. 

Ці слова остаточно розвеселили Біллі.

- Що, тепер ти вийдеш на сонце?

- Ні, опіки заживають надто довго, а ще й дикий голод після. Забагато клопоту. Є кращий план.

- Що за план? - усміхнулася вона.

Генрі закатав рукав водолазки, провів пальцем по шкірі, і з-під неї заструменіла кров.

- Звичайна кров… - Біллі замовкла, коли помітила, як рана миттєво загоюється.

- Часник можна не нести, реакція на нього не надто потужна. Краще вже одразу срібло, надійніша отрута, - заключив Генрі, повертаючи рукав водолазки на місце.

Сонце нарешті сховалося за верхівками дерев, і він повільно підійшов ближче, зберігаючи відстань. Дівчина ж завмерла на місці.

- Мені справді потрібна твоя допомога і мені шкода, що ти дізналася про наше існування ось так, втім, я дійсно радий, що хоча б хтось ще в нас вірить. Справді.

- Це неможливо…

- О, то ти не так вже й сильно віриш, еге ж?

Її думки бунтували, вона несвідомо відступила до стіни, впилася пальцями в холодну обшивку.

- Не панікуй. І якщо зібралася сховатися десь в будинку, то прошу тільки одне. Не біжи.

Раптом жах змінився цікавістю на обличчі дівчини і вона спитала:

- Чому?

- Бо я побіжу слідом.

Щось всередині Біллі завмерло, але за мить вона відповіла зібрано, хоча голос ледве не тремтів.

- Хотіла б я, щоб вампіри існували? Так. Чи думала, що це можливо? Ні. Але що мені тепер робити з цим? Я маю присісти.

Генрі стояв, наче вирізьблений з тіні, зберігаючи спокій. Він з ледь помітною посмішкою спостерігав, як Біллі сідає на шезлонг і, здається, зрозумів її мовчазне запитання: 

- Ну що ж, тепер, коли ти сидиш, ти готова дізнатися більше? 

Біллі глибоко вдихнула і, не відводячи очей, тихо відповіла: 

- Так. 

Він крадькома глянув на бліду як смерть дівчину. І раптом всміхнувся.

- Що смішного?

- Це наче твоя найзаповітніша мрія і найстрашніший кошмар втілилися в життя, еге ж?

Дівчина кілька разів кліпнула очима, намагаючись призвичаїтися до ситуації і заклякла на мить.