Олександр Станіславович Ульянов - Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов

від дитячих галюцинацій над чорно-білим екраном телевізора з оголеною жінкою, з ворожою забороною, з ляком бути кимось покараним. Але зараз вони гризлися у тирсі як дві останні тварюки, і нічого їх не зупиняло. Нарешті до нього, крізь тупе тертя члена об її слизьку і теплу вагіну, дійшло, що він втратив якийсь шанс, останній шанс. Потім струснувши головою піт з чола, зрозумів, що це найбільша дурниця, про яку можна подумати зараз саме так, саме тут і ніде більше. І саме такі думки приходять під час статевого акту, надаючи цьому дійству значущості.

Єдине, що було противним, то це напружувати зовсім не почуття. Це як свято без музики, похорон без голосіння. Глухий теплий морок ночі, просяклий запахами тваринячих і людських тіл. Чотири стіни, вікна у чорне небо, з осколком тіней від мегаполіса. І все робилося миттєво банальним, несуттєвим – те, що відбувалося між ними. І раптом, коли її м’язи зарухалися під його пресом, її тіло зробилося тугим, майже кам’яним, а його поршень заходив у такт, виходячи і заходячи, головкою відчуваючи клітор, коли звична механіка почала зростатися із задоволенням, Лада зміюкою виповзла з-під нього, крутнула білими булками сідниць, що враз посиніли проти вікна, проти галогенного світла, що посипалося невідомо звідки. Він спіткнувся об щось тверде у її характері, що належало тільки їй, і це невідоме стиснуло його горлянку. Її світ перевернувся в його очах, зіниці захололи. Тут він шпарко, віддаючись забороненому ірраціональному, почав докопуватися, що це взагалі таке, а головне, чого йому чекати і яких неприємностей, бо так просто нічого не обходиться. Потім прийшла думка: чорт, а як усе це почалося? З чого воно народилося, оце гумове, зовсім непритаманне йому почуття. Що їх повело?

Ха, зараз він дивився на Ладу з не меншим запитанням, ніж на темну, холонучу від морозу річку, яка пропливла перед його очима. Вона сиділа перед ним, склавши свої гарні і міцні ноги по-турецькому, з відкритими пелюстками сороміцьких губ, по яких стікали її секреції. Він не кінчив, тому член стояв, червоний, налитий кров’ю, і хилитався, а її насмішкуваті очі спостерігали, проводили порух прутня туди й сюди. Він сковтнув терпку слину. Його частина, здавалося, лишилася у неї між ногами. Але щось більш головне, чого вона не сказала, сиділо в ній, гріло його, холодило і не відпускало, і хоча вона молодша від нього, він побачив у її очах безодню старості, як старий гріх, що ніколи не стирається, а піднімається частіше, новіше, тільки в більш вишуканих шатах – саме так він подумав, і більше, здається, вже не міг думати. Він трусонув головою, так, наче випірнаючи на поверхню сьогоднішнього вечора, чекаючи, що вона заговорить першою. Але Лада мовчала, тільки проти вікна згори синіми, майже гумовими кулями світилися її груди.

– Ти це мені хотіла показати?

– Ти такий нездогадливий чи просто ханжа? – вона встала, натягнула джинси одним рвучким рухом, ляснула його по голому заду.

Зараз вони йшли разом; вона йшла трохи попереду, похитуючи станом, дещо, видно, втомлена, він позаду: за вікном, довгим і вузьким, майже на всю конюшню, один за одним зміями виповзали ліхтарі, кошлаті від морозу і з хвостами, наче у бенгальських вогнів, густа меляса річки липким язиком лизала круглий іграшковий місяць. Жеребець бив копитом і гнав густе сперте повітря. Запах жовчі, сперми, тліну і земного перегною попер у його горлянку. Він видихнув, звично складаючи все в одну картинку, намагаючись переконати, що вона взагалі не хотіла сказати того, про що він сам подумав. Але чесно кажучи, саме зараз він чітко зрозумів, без чиєїсь сторонньої допомоги, без того невидимого, що нацьковував і продовжував цькувати його думку, гнав її від мошонки і до маківки черепа, куди припливали несвоєчасні й непотрібні думки, він усвідомив, що почувається легко і нічим не зобов’язаний. Напевне, так треба завжди відчувати себе, коли отримуєш від жінки справжній подарунок, а не якусь цяцьку-бряцкалку.

– Ти справді так думаєш? – поставив обережно він запитання, вірніше, кинув у тиху заводь її жіночих думок.

– Напевне. Ти наполовину звірина. Принаймні я хотіла це тобі сказати. І якщо тобі вистачило розуму вискочити з однієї халепи, то чому ти заліз в іншу? А якщо заліз, чому ти не можеш дати собі в тому ради?

– Ти про що? – він дивився їй у спину і подумки перебирав сказане, бо цього саме він і не очікував.

– Холодно, – сказала вона.

– Назад перебіжчиків не пускають, – видавив він з пафосом, так, аж засмикалася щока.

– Ти про це? – Лада зовсім по-дитячому пирснула в кулак.

Несподівано зробилося все байдужим: лапаті ліхтарі, фиркання коней. Безкінечна тиша розходилася колами. Вони стояли одне проти одного, обнюхуючись, наче коні. Почали одягатися, повільно, як світ, що крутився перед ними уламками кришталю.

– Знаєш, у мене інші проблеми, – сказала вона, і це звучало банально, як на базарній площі, коли перекупка розповідає своїй товарці про місячні.

– Наш вік… – розуміюче потягнув він, але й цього разу помилився, тому за краще вирішив надалі мовчати.

– Ми по-різному… – Лада закусила довгий вказівний палець з довгими красивими фалангами, – долаємо перешкоди. Головне, щоб знати, що цей світ… – вона покрутила складеною долонькою, наче квіткою, і продовжила: – І статі тут ніякої різниці не грають. А я ще ні до чого не готова…

* * *

Чорний пірс випнувся з-за повороту крилом космічного авіаносця. Він боровся сам з собою, як здоровий глузд з брехнею, як хворий на СНІД за останні крихти задоволення і життя. Ніч поповзла одним цілим желатиновим шматком, і місто всередині тремтіло іграшковим, поламаним дитячою рукою новорічним кошмаром. Лада спала, згорнувшись калачиком на задньому сидінні. Непримітна, накрита махровим червоним пледом; оголена частина її литки, по-хлоп’ячому міцна, з налитими круглими м’язами, неймовірно, до оксамитового біла, наче виліплена із снігу. З божевіллям боротися однаково, що зі смертю, вирішив він, заводячи машину мокрим асфальтом під густе намисто новорічних та різдвяних гірлянд. Він опустив бокове скло, і мороз відбив запахи, котрі швидко побігли його хребтом копошливим виводком мурах. Зараз йому захотілося, щоб вона щось сказала, загубила одним словом цей вечір, ніч, наступаючий ранок; вона повинна сказати, щоб він дав їй спокій, не інакше, по-іншому не може бути.

Пічка гріла ноги теплим котом. Він мовчки усміхнувся, донюхуючись до запахів. Вона напевне ляпнула б таку нісенітницю, щоб ти повернувся обличчям до долі, нарешті зрозумів і таке інше, і так далі. Але вона банально собі спала, згорнувшись калачиком. Він ні в що