Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

кордону з Німеччиною, чи то з другого — вимагає возз’єднання зі «старшим братом». Угода, підписана Гітлером, у якій він пообіцяв не втручатися в справи Австрії, — нічого не вартий папірець. Таким чином, у разі конфлікту з Німеччиною Чехословаччині доведеться воювати і з обома колишніми частинами загиблої імперії. Мала Антанта, коаліція Чехословаччини, Румунії та Югославії, створена 1922 року для захисту від їхніх колишніх «господарів», Австрії та Угорщини, по суті, так і не стала переконливим стратегічним альянсом. Франція не продемонструвала рішучості виконувати свої союзницькі зобов’язання в разі конфлікту. Отже, ця ситуація, запропонована як гіпотеза, цілком реалістична.

У відповіді Моравця лише чотири слова: «Воєнного вирішення проблеми нема». Він успішно складає іспит і дістає звання полковника.

44

Якби я мусив розповідати про всі змови, у яких брав участь Гайдріх, моїй книжці не було б кінця-краю. Збираючи інформацію, я наштовхуюсь то на одну, то на іншу історію, яку вирішую оминути чи то через її анекдотичність, чи то через брак подробиць і неможливість скласти весь пазл, чи то через сумнівність фактів. Також, буває, мені трапляються кілька версій тої самої події, і часом ці версії цілковито суперечать одна одній. Іноді я дозволяю собі вибрати одну, іноді ж відкидаю всі.

Я вирішив не згадувати про роль Гайдріха в падінні Тухачевського. По-перше, тому що його роль здавалася мені другорядною, якщо не ілюзорною. По-друге, радянська політика тридцятих років усе ж виходить за ті межі, що я окреслив для своєї розповіді. І зрештою, можливо, я просто боявся ступити на нову для себе територію (сталінські чистки, кар’єра маршала Тухачевського, зародки його розбіжностей зі Сталіним) — щоб писати про це, потрібні водночас і знання, і клопітка праця, яка могла завести мене надто далеко.

І все ж, певного мірою задля власного задоволення, я уявляв собі таку сцену: молодий генерал Тухачевський споглядає розгром більшовицької армії під Варшавою. 1920 рік. СРСР воює з Польщею. «Революція переступить через труп Польщі й піде далі!» — виголосив тоді Троцький. Треба зауважити, що маючи союзником Україну і мріючи про конфедерацію, до якої також увійшли б Литва й Білорусь, Польща загрожувала крихкій цілісності Радянської Росії, що тільки-тільки зароджувалася. До того ж, якщо більшовики хотіли допомогти революції здобути перемогу в Німеччині, їм однаково довелося б пройти через Польщу.

Контрнаступ Червоної армії в серпні 1920 року привів її аж до Варшави, і, здавалося, долю поляків вирішено. Але молода нація зберегла свою незалежність ще на дев’ятнадцять років. Те, що не вдалося 1939 року проти німців, тоді вдалося проти росіян: Червону армію було зупинено. Сталося «Диво на Віслі». Тухачевському завдав поразки старший за нього на тридцять років Юзеф Пілсудський, непересічний воєначальник і герой польської незалежності.

Сили сторін рівні: сто тринадцять тисяч поляків проти сто чотирнадцяти тисяч росіян. Однак Тухачевський упевнений у своїй перемозі, адже ініціатива саме на його боці. Він кидає значну частину своїх військ на північ, куди затягнув його Пілсудський, удавши, ніби там зосереджує війська, а сам тим часом атакував із тилу, із півдня. Саме тоді події починають перетинатися з історією операції «Антропоїд». Тухачевський кличе на підмогу Першу кінну армію не менш легендарного генерала Будьонного, який воює на Південно-Західному фронті, намагаючись узяти Львів. Кіннота Будьонного — грізна сила, і Пілсудський знає: її втручання може вирішити результат битви. Але стається щось неймовірне: генерал Будьонний відмовляється виконувати наказ, і його армія лишається піді Львовом. Для поляків це, либонь, і було справжнім дивом на Віслі. Для Тухачевського, натомість, поразка ця стала дуже гіркою, він прагне зрозуміти причину. Далеко за поясненням ходити не доводиться: нарком, який відповідав за Південно-Західний фронт і якому відповідно підпорядковувався Будьонний, вважав узяття Львова питанням честі. А тому не могло бути й мови про те, щоб відправити кудись свої найкращі війська, навіть для того, щоб уникнути розгрому, адже сектор, на якому склалася катастрофічна ситуація, перебував поза зоною відповідальності наркома. Те, що там вирішувалася доля війни, для нього нічого не значило. Особисті амбіції цього наркома часто переважали над усім іншим. Звали його Йосип Джугашвілі, на прізвисько Сталін.

П’ятнадцять років по тому Тухачевський змінив Троцького на чолі Червоної армії, а Сталін змінив Леніна на чолі СРСР. Ці двоє ненавидять один одного, вони досягли вершини влади, і їхні політико-стратегічні бачення відрізняються кардинально: Сталін має намір відтягти конфлікт із нацистською Німеччиною, тимчасом як Тухачевський наполягає на негайному наступі.

Я ще не знав цього, коли дивився фільм Еріка Ромера «Потрійний агент». Але вирішив докладно дослідити це питання, коли почув, як у фільмі головний герой, поважний російський емігрант у Парижі, білий генерал Скоблін говорить своїй дружині:

— Пригадуєш, я казав тобі про свою зустріч із головним начальником німецьких шпигунів, таким собі Гайдріхом? А знаєш, про що я не захотів йому розповідати? Про те, як таємно зустрічався в Парижі з моїм давнім другом Тухачевським, коли той приїжджав на Захід, щоб відвідати похорон англійського короля. Авжеж, звісно, Михайло не був надто відвертий, але певні висновки із цієї досить обережної розмови я все ж зробив. Ґестапо мусило якимось чином пронюхати про цю зустріч, і Гайдріх із байдужісіньким виглядом запитав мене про неї. Я відповів ухильно, він нагородив мене крижаним поглядом, і ми облишили цю тему.

Гайдріх у фільмі Ромера — досі не можу отямитися!

Розмова триває, і дружина запитує Скобліна:

— А навіщо цьому панові Гайдріху така інформація?

— Ну… логічно припустити, що німці неабияк зацікавлені в тому, щоб скомпрометувати командира Червоної армії, що, як їм, мабуть, уже відомо, потрапив у неласку до Сталіна… Так принаймні я гадаю, — відповідає їй Скоблін.

Потім Скоблін заперечує будь-які стосунки з нацистами, і це також, здається, позиція Ромера, хоча режисер і докладає чимало зусиль, щоб підкреслити непевність героя свого фільму (білий, червоний чи коричневий?). Але мені не віриться, що цей Скоблін поїхав аж до Берліна на зустріч із Гайдріхом, щоб нічого йому не сказати.

Я схильний думати, що Скоблін бачився з Гайдріхом і повідомив його про змову проти Сталіна, організовану Тухачевським. Але насправді Скоблін працював на НКВД, тобто на самого Сталіна. Навіщо його відправили до Берліна? Поширити чутки про змову, щоб надати правдоподібності звинуваченню Тухачевського в державній зраді (схоже, звинуваченню зовсім не обґрунтованому).

Чи повірив Гайдріх Скобліну? У всякому разі, він побачив можливість позбутися небезпечного ворога Райху: усунути Тухачевського 1937 року означає позбавити Червону армію її командира. Гайдріх вирішує підживити чутки. Він знає, що справу мав би провадити абвер Канаріса, адже