Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Під враженим і дещо зніченим поглядом Тесея Айза припідняла заполу своєї сорочки і показала її зворот Некроманту. Вона була ідеально білою і чистою – і від плям, і від будь-яких символів. 

 – Ти… не носиш захисту? – запитав Тесей настільки вражено і здивовано, що Айза забарилася з відповіддю. – І з тобою я маю патрулювати? Боги, та за що ж це мені… 

Останню фразу він пробурмотів собі під носа – але точно не так, щоби Айза, що йшла зовсім поруч, нічого не почула. Вона закрила вже відкритий для відповіді рот. 

 – А ти, я бачу, захисту взяв на нас двох, – натомість із тонкою усмішкою сказала вона, окидуючи насмішливим поглядом персні, амулети і талісмани, що виднілися тут і там на одязі. І коли Тесей згадав про руни на сорочці, Айза не сумнівалася і у тому, що і весь його камзол і штани зсередини були списані захисними плетіннями. Певно, Тесей залишився би неушкодженим, навіть якби на кладовище прямо зараз впав метеорит. 

Без жодного знічення Тесей покрутив один з перснів на пальці, поки з того не вискочила маленька іскорка і погасла у темряві. 

 – Ну, хоч хтось має ставитися до своєї роботи серйозно, – сказав він, ступаючи вперед. Айза тільки згодом зробила перший крок. Вона могла би образитися, правда. Натомість у неї всередині зароджувалася тільки веселість. Вона би подивилася, як би Тесей чаклував із усією цією кількістю мішури на одязі.

Сама Айза відмовилася від захисних талісманів ще під час навчання, коли тільки вперше вийшла проти неспокійного трупа наодинці. Звісно, тоді вона боялася, і через те на кладовище начепила усі артефакти, що мала, і ще трохи зверху – з того, що вдалося позичити у друзів і з університетського складу. Вона була впевнена у своїх силах і у тому, що магія амулетів має створити диво – ось тільки виявила, що всі її закляття спотворюються – причому настільки, що вони вже зовсім не діють так, як слід. 

Атаки стали слабшими, половину сили намовлянь упокоєння поглинала броня, і Айза ледве вибралася з того бою живою – про неушкодженість вже і говорити не варто. З того моменту вона зареклася носити на собі щось, крім вірного серпа – усе інше тільки заважало і відволікало. А у бою один неправильний рух, на дещицю слабше закляття чи на мить пізніше відбита атака могли вартувати життя – і не тільки їй. 

Айзі залишалося тільки сподіватися, що Тесей їх не вб’є. 

Вона згадала про слова пана Рубчика. Цікаво, чи говорили щось Тесеєві у міському управлінні? І з чого це вони мали би працювати парами поза межами патрулювання? Айза вже майже наважилася запитати, коли Тесей знову заговорив. 

 – Звісно, я тебе не засуджую. Не всі мають… змогу купити талісмани. Можу кілька тобі позичити чи навіть подарувати, якщо це потрібно. Ось тільки я не думав, що платня у некромантів така вже низька. 

Його тон був спокійний, з зовсім тонкою ноткою вибачення і більш відчутною – поблажливості. Певно, він вважав, що Айза побирається і їй потрібна допомога – і неодмінно саме від такого сильного і вмілого некроманта, як він, Тесей Естрійський. 

 – Не всі ми витрачаємо гроші тільки на одяг, – холодно кинула Айза, пальцем торкаючись серпа. Це завжди заспокоювало її і нагадувало, для чого вона взагалі усе робить. 

 – І на що ж можна витрачати гроші у Райні, окрім як на одяг і їжу? Навряд чи всю платню вдається спустити тільки на пиво – навіть тобі. 

Айза на мить збилася з кроку, і щоки її пофарбував легкий рум’янець. На щастя, вона йшла за Тесеєм, і він цього не помітив. 

 – Можливо, я не хочу все життя працювати у “Кривому горбі”. Можливо, я хочу почати свою справу. 

 – Відкрити некромантську агенцію? – від подиву Тесей аж озирнувся, щоб подивитися Айзі у лице. Та кивнула. – Ти смієшся, так? Для цього потрібна столична освіта – і це як мінімум. Я вже мовчу про якусь наявність навичок і вмінь. 

Не почути зневагу у тесеєвому голосі було неможливо. Айза стиснула долоні у кулаки – так сильно, що нігті увіп’ялися в шкіру.

Зазвичай вона легко заводила дружбу з людьми – навіть з тими, з якими її не поєднувало абсолютно нічого. На Жнива їй слали листівки дворянські діти, з якими вона вчилася в університеті, а коли вона поверталася у справах до столиці, завжди знаходилися приятелі і друзі, готові пустити її до себе переночувати. Але Тесей… Якимось дивовижним чином він натискав на усі болючі точки і принижував її так, як ніхто раніше. 

Тесея хотілося вдарити чимось важким – попри те, що Айза не могла пригадати випадку, коли востаннє їй доводилося битися із живою людиною. 

Перш ніж вона встигла зібрати слова і себе до купи і сказати, що вона, взагалі-то, і навички має, і університет якраз столичний закінчила, Тесей різко зупинився. Від несподіванки Айза зробила ще один крок вперед і носом увіткнулася у його камзол. 

Тесей пахнув фіалками і малиною, і на мить Айзі здалося, що вона стоїть серед ночі перед своїм домом – у саду, серед гудіння останніх бджіл і перегукувань солов’їв. Це тривало всього секунду, і Айза знічено відсторонилася. 

 – Прийшли, – проголосив Тесей, обтрушуючи свій камзол на спині і плечах, як наче Айза могла його якось засмітити. Айза визирнула з-за його плеча – що було досить непросто – і нарешті побачила ту могилу. На жаль, сумнівів тепер залишатися не могло – вона була розкопана, а труп встав і кудись зник.