Джеймс Грем Баллард - Висотка

— Вайлдере, ці сходи закрито! Що неясно?

— Що? — така ворожість збила з пантелику Вайлдера.— Чого це раптом?

— Закрито! І взагалі, що ви тут робите?

Обоє чоловіків приготувалися до бійки. Захоплений зненацька агресивною поведінкою диктора, Вайлдер підняв камеру, ніби знімаючи його червоне обличчя. Коли Кросленд владно махнув Вайлдеру, щоб той ішов геть, він відчув спокусу прибити диктора на місці. Не бажаючи лякати сина, який і без того нервував у гнітючій обстановці, Вайлдер повернувся до ліфта і поїхав на нижні поверхи.

Сутичка, хоча і дрібна, засмутила його. Не звертаючи уваги на Гелен, Вайлдер ходив помешканням, крутячи в руках камеру. Він відчував дивне збудження не тільки від планів зробити документальний фільм, але і через те, що згущалася атмосфера протистояння й ворожнечі.

З балкона він дивився на величезні будівлі найближчих висоток, що нагадували в'язницю Алькатрас. Матеріалу в цих будівлях — і візуального, і соціологічного — було вдосталь. Вони можуть зняти висотки з гелікоптера та із сусідніх будівель, зі стометрової відстані; у своїй уяві Вайлдер уже прокручував повільне, секунд на шістдесят, масштабування від цілої будівлі до крупного плану квартири — одного з осередків цього кошмарного термітника.

Перша частина фільму стосуватиметься життя у висотці з точки зору недоліків проекту і дрібних роздратувань, а в другій частині буде розглянуто психологію життя двох тисяч людей, набитих у коробку посеред неба,— усе, від кримінальних злочинів, розлучень і сексуальних гріхів до змін у здоров'ї мешканців, разом із частими нападами безсоння та інших психосоматичних розладів. Усі свідоцтва, накопичені протягом десятиліть, дозволяють поглянути на життєздатність висотки як соціальної структури у критичному світлі, однак питання рентабельності в державному житловому будівництві і висока прибутковість приватного будівництва продовжують витягувати ці вертикальні міста в небо, не звертаючи уваги на реальні потреби тих, хто їх населяє.

Психологія життя у висотках стала цілком зрозумілою. Відсутність почуття гумору, наприклад, завжди здавалося Вайлдерові єдиною значною властивістю — усі дослідження стверджували, що мешканці висоток не створюють про себе анекдотів. Життя в цих будинках було в буквальному сенсі «безподійним». Із власного досвіду Вайлдер знав, що помешкання у висотці було недостатньо гнучким каркасом для того, аби вести спосіб життя, який би містив якусь діяльність, окрім спання та харчування. Життя у висотці вимагало певного типу поведінки — поступливої, стриманої — і навіть, можливо, певного божевілля. Вайлдер зазначав, що психу тут було би роздолля. Вандалізм підточував панельні вежі від самого початку. Кожна відірвана слухавка, кожна ручка, відкручена з дверей пожежного виходу, кожен розбитий електролічильник означав повстання проти гальмування.

Що бісило Вайлдера у способі життя в цих будівлях, так це те, що однорідне на вигляд збіговисько успішних професіоналів розкололося на три відверто ворожі табори. Старі соціальні поділи, обґрунтовані владою, капіталом і корисливістю, тут, як і скрізь, вилилися в нову форму.

Загалом висотка зразу розділила себе на три класичні соціальні групи — нижчий, середній та вищий класи. Торговий центр 10-го поверху явив собою чітку межу між нижніми дев'ятьма поверхами, житлом «пролетаріату» (працівників кіностудій, стюардес та їм подібних), і середньою секцією висотки, що тягнулася від 10-го поверху до басейну і ресторану на 35-му. Центральні дві третини висотки заселив середній клас — лікарі, юристи, бухгалтери та податківці, що працювали не самі на себе, а на великі корпорації та медичні інститути. Високоморальні і дисципліновані, вони єдині прагнули зберегти своє друге місце.

Над ними, на п'яти верхніх поверхах, зі швидкісними ліфтами, килимами на сходах і вишколеною прислугою, мешкав вищий клас — скромна олігархія, яку представляли другорядні магнати, промисловці та телеактриси. Саме вони задавали тон у будівлі. На їхні скарги реагували в першу чергу, вони вирішували, коли пускати дітей до басейну і сад на даху, які страви подавати в ресторані і за які ціни — недоступні нікому, крім них самих. І головне, саме їхній м'який нагляд утримував середній клас у шорах — привабливою морквиною дружби або схвалення.

Думка про ексклюзивних мешканців, настільки вищих за нього у своїх цитаделях, наскільки феодал був вищим за васалів, усе більше наповнювала Вайлдера нетерпінням і образою. Однак організувати бодай подобу контратаки було дуже важко. Нескладно грати роль вождя народу і говорити від імені сусідів із нижніх поверхів, але їм бракувало єдності і розуміння своєї вигоди; не зрівняти їх і з дисциплінованими професіоналами центральної секції висотки. Тут мешкали тихі й безтурботні, схильні терпіти непомірні знущання, поки не настане момент просто зібрати речі і виїхати. Якщо стисло, інстинкт «своєї території» у мешканців нижніх поверхів (у його психологічному і соціальному сенсі) атрофувався настільки, що вони були цілком готові до експлуатації.

Щоб згуртувати сусідів, Вайлдерові бракувало чогось, що могло би вселити в них відчуття єдності. Документальний телефільм підходив ідеально, це щось зрозуміле для них. Фільм драматизує всі їхні образи та продемонструє спосіб, у який служби й установи опинилися під владою мешканців верхніх поверхів. Можливо, доведеться навіть трохи перебільшити біди, щоб посилити напругу, якою живе висотка.

Однак невдовзі Вайлдер виявив, що основа для його фільму вже є.

Палаючи бажанням помститися, він все ж вирішив дати дружині та дітям відпочити від його безкінечного ходіння помешканням. Кондиціонери тепер працювали лише по п'ять хвилин на годину — із сутінками в квартирі ставало задушно і волого. З балконів над ними долинали гучні звуки розмов і магнітофонів, що працювали на повну потужність. Гелен Вайлдер підійшла до зачиненого вікна і безпорадно притисла долоні до клямки, немов намагаючись відштовхнути ніч.

Занадто зайнятий власними думками, щоб допомагати дружині, Вайлдер схопив рушник і плавки і відправився до басейну на 10-му поверсі. Зателефонувавши кільком сусідам із нижніх поверхів, він переконався, що вони готові брати участь у зйомках, але тепер Вайлдер мав потребу в учасниках із верхніх і середніх поверхів висотки.

Несправні ліфти все ще не полагодили, тому Вайлдер вийшов на сходи. Мешканці з горішніх поверхів перетворили сходи на сміттєзвалище. Уламки скла, якими було завалено сходинки, різали його черевики.

У торговому центрі було повно людей, вони вешталися приміщенням і на повний голос базікали, немов чекали початку політичного з'їзду. У басейні, зазвичай порожньому в цей час, дуріли відвідувачі: зіштовхували одне одного у воду з бортиків й обдавали бризками кабінки для переодягання. Доглядач залишив пост, і басейн уже починав виглядати занедбаним: у калюжах мокли покинуті рушники.

У душі Вайлдер побачив Лейнга. І, хоча доктор відвернувся, Вайлдер це проігнорував та встав під сусідній душ. Вони обмінялися