Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

Розділ 7

  Кіра прокинулася рано. Була не проти, ще б поніжитися у великому ліжку, що стояло в світлій та просторій кімнаті для гостей. Та нестала цього робити.  Взагалі-то вся квартира була світлою, а ремонт виконаний у сіро-темних відтінках. Ніяких зайвих меблів та аксесуарів. Вражала, наявність новітнього обладнання та техніки. Одним словом все сучасно, красиво, вишукано та дорого.

  Дівчина накинула халат поверх піжами, який прихопила з дому. Подумала про те, чи встиг прокинутися Тимур, чи можливо ще спить. А можливо, він вже давним-давно пішов на роботу, а вона зараз сама знаходиться у його квартирі. Та він був ще вдома. Несміло відчинила двері та пройшовши коридором, потрапила у простору кухню-вітальню.

  Звідки доносився аромат свіжозвареної кави та духмяної випічки, яку щойно доставив кур’єр. Тимур відразу і не помітив Кіру, яка притаїлася у дверному отворі та спостерігала за ним. Щойно вона побачила Тимура оголеного до поясу, як відчула приємне збудження. А ця тату тигра на його плечі, ніби заворожувала і зачіпала на собі погляд. Кіра вдихнула глибше, не дозволяючи своїм бажанням брати над собою верх. Повинна, врешті-решт навчитися не реагувати так бурхливо на його оголене тіло, адже він не задовольнить її бажань. Про це варто пам’ятати, бо якщо Тимур знову помітить ту пристрасть, яку викликає в ній, то тільки потішиться, як тоді у новорічну ніч. А їй би зовсім цього не хотілося, тобто чути насмішки з його боку, бо це для неї було зовсім неприємно і образливо.

-Якраз вчасно ти прокинулася, бо сніданок вже на столі,- почула голос Тимура, який в мить вивів її з блаженного стану в який вона впала.- Все добре? Бо по твоєму вигляду можна зробити висновок, що ти десь літаєш у хмарах.

-Зі мною все гаразд,- поспішила запевнити його, поки він не здогадався, який саме у неї стан.

-Сідай за столик, разом поснідаємо та я поїду до офісу,- Тимур швидко одягнув сорочку чорного кольору, яка вже наготовлено лежала на спинці дивана, який стояв під вікном.

  Тимур зовсім не хотів бентежити Кіру, пробуджуючи у ній еротичну фантазію.  Не те, що Кіра зовсім його не приваблювала, навпаки, вона мала чарівний вигляд. Та Тимур не хотів тільки скористатися нею та подарувати пусті надії на щось більше, ніж домовленість, яка між ними є. Не хотів, щоб вона у нього закохувалася, бо не зможе відповісти їй взаємністю. Після того, що пережив, невпевнений, що взагалі зможе кохати знову.  

-Ти потурбувався про сніданок, а я можу приготувати вечерю,- якось несміло запропонувала Кіра коштуючи ще теплий круасан з шоколадом.

-Я був би не проти повечеряти вдома,- Тимуру сподобалася така пропозиція.

-А що приготувати? Чого б тобі хотілося?- Кіра збадьорилася.

-Мені б хотілося домашнього супчику та котлеток,- Тимур  присів навпроти,- продукти можна замовити. Та ти й сама знаєш…

-Я про це подбаю і самостійно в усьому розберуся. Ти йди спокійно собі на роботу.

-Добре,- погодився Тимур,- квитки на літак я вже замовив. Вилітаємо завтра ввечері.

-Зізнаюся тобі, що я трохи нервую. А раптом твій дідусь щось запідозрить, зрозуміє підлог,- Кіра поставила чашку на стіл та зробила серйозний вигляд,- розсердиться ще.

-Він не в тому стані, щоб щось запідозрювати. Знаєш, я теж переживаю, хоч би встигнути побачити його живим,- засмутився Тимур згадуючи свого дідуся,- я вже піду. Побачимося увечері. Не нудьгуй.

  Кіра зачинила за Тимуром двері, прибрала зі столу. Привела себе в порядок. Вирішила відразу ж не затримуючись сходити на прогулянку по місту, а потім зайти до супермаркету та купити продуктів. Та перед тим, як покинути квартиру не змогла подавити у собі цікавість, щоб не зазирнути у спальню Тимура. Сама не знала, що хотіла там побачити та в підсумкові нічого крім особистих речей там не знайшлося. З’явилося передчуття того, що щось не так з цією квартирою. Він ніби привів її у нову квартиру, де ще ніхто не жив. Може хтось інший тут і мешкав, але тільки не Тимур і тим більше не з померлою дружиною.

  Прогулявшись та купивши заплановані продукти Кіра поверталася до квартири свого фіктивного чоловіка. Їй неважко буде приготувати вечерю. Сподівалася, що йому сподобається і вона почує похвалу у свою адресу. Біля під’їзду зупинилася, поставила пакети на лавочку поверх снігу, який товстим шаром лежав на ній. Ще пару раз вдихнула холодного, зимового повітря і тільки-но хотіла взяти пакети до рук, щоб зайти до під’їзду, як почула, як хтось вигукнув її ім’я. Обернулася, за спиною стояла жінка похилого віку, але Кіра її зовсім не знала, а можливо просто не впізнала.

-Вибачте, ми з вами хіба знайомі?- перепитала напружуючи пам’ять, щоб все-таки пригадати жінку, але так і не вдалося.

-Це ви мене вибачте,- сказала винувато жінка, щойно побачила Кіру в обличчя,- обізналася. Чомусь із далека здалося, що ви Кіра, дружина нашого бізнесмена Тимура Андрійовича, ну того, що в іншому будинку, що навпроти проживає. Та потім дійшло, що вона ж покійна. Така молода була. А вас теж Кірою мабуть звуть? Ви наша нова сусідка? Чи може у гості до когось прийшли?

-Я…,-Кіра розгубилася від почутого,-я…, я тут у гостях. А чому вона померла? Тобто дружина…того бізнесмена. Хворіла?

-Та де там, цілком здоровою була, молодою, гарною. Ну, такого зросту як ви і фігурою ви теж схожі,- жінка ще раз обвела поглядом Кіру з голови до ніг,- порізала вона собі вени, покінчила життя самогубством. Ходять плітки, що чоловік її до такого стану довів. От і не витримала. Не те, щоб втекти від нього та подати на розлучення, так вона вирішила на той світ підти. А ви хоч знаєте, про якого я тут Тимура Андрійовича розповідаю?

-Я…, ні не знаю,- Кіра вдала, що вона просто зацікавилася чужою історією життя,- тут неважливо, знаєш ти людину чи ні. Іноді чужа сім’я цікавіша ніж своя власна.

-Це звісно так,- кивнула головою жінка,- після самогубства дружини зник кудись, наш люб’язний. Та зранку ніби бачила його машину. Мабуть повернувся. На вид симпатичний, серйозний, увесь такий діловий, тож без сумніву швидко заміну покійній знайде. Тільки співчуваю я тим дівчатам, які поведуться на його чари. Бо хто знає, можливо і наступну до такого доведе. На жаль, не знаю, як він раніше жив. Ну, добре, була рада з вами тут поспілкуватися. Холодно… Не дарма в народі говорять, січень наступає, мороз людей обіймає… 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍