Вікторія Вашингтон - Зведений для колишньої, Вікторія Вашингтон

8

Те, що відбувається, нагадує якийсь погано спродюсований фільм. Чи то комедію, чи то драму - я ще не вирішила.

Хочеться одночасно розплакатися або істерично розсміятися.

Катя завжди вміла знаходити собі пригоди, але в даному випадку, це перебір.

— І що? — схрещую руки на грудях, презирливо оглядаючи Ліку. — Тягати за волосся нас будеш?

Не можу сказати, що ситуація мене не лякає. Холодок по шкірі таки пробігає.

Але радше спрацьовує захисна реакція - напад у відповідь.

Найгірше, якщо для Ліки стане зрозуміло, що вона змогла нас налякати. Це дасть їй у руки певну владу, чого ми з Катею просто не можемо допустити.

— Буду, якщо знадобиться, — з насмішкою заявляє вона, повторюючи мою позу.

— І не соромно тобі так опускатися? — запитую з непідробним інтересом.

— У сенсі? — не розуміє, що я маю на увазі.

— Ну як же, — награно замислююся, прикладаючи палець до губ і піднімаючи погляд у стелю. — Тягати нас за волосся через хлопця, якому до тебе зовсім немає діла? Через того, хто віддав перевагу іншій? Мені здається занадто принизливо. Дно пробито однозначно.

— Аля, — шикає на мене перелякана Катя, яка вочевидь і подумати не могла, що я почну таке городити.

Головною метою подруги було показати і довести те, що з Івановим її нічого не пов'язує.

Але це від початку неправильна тактика. Стає відразу зрозуміло.

Ліка не повірить, та й навіть слухати не стане. Сенс тоді намагатися?

— Повтори? — вона явно настільки здивована, що миттєво змінюється в обличчі. — Це ти зараз мені сказала?

— А ти тут бачиш ще когось, хто здатний так принижуватися? — запитально піднімаю брову, озираючись на всі боки. — Особисто я - ні.

— Ти хочеш пошкодувати про кожне сказане слово? — озлобленість з'являється на її симпатичному обличчі. — Так я легко це влаштую!

— Краще не забирай наш час і дай пройти, — наполягаю, підтримуючи зоровий контакт. — Стосунки в тебе були з Івановим. Будь добра з ним і вирішуй свої проблеми, не вплутуючи інших.

Погляд Ліки так сильно змінюється. Її бурштинові очі буквально застилає пелена злості. Тепер її головною мішенню стала аж ніяк не Катя.

— Та що відбувається! — різко вигукує подруга. — Даром мені твій Іванов не потрібен! Я навіть не знаю, з якої радості він ляпнув, що я його дівчина! Мені він глибоко байдужий. Він останній, з ким би я почала хоч якісь стосунки.

Цим Катя підлила ще більше масла у вогонь. Надто, з урахуванням того, що там і так уже була повна чаша.

— Ви підписали собі вирок, дівчатка, — її інтонація схожа на шипіння змії.

— Занадто багато пафосу, не знаходиш? — морщуся, почувши цю огидну фразу. — Що нам може зробити підстилка, яка вміє тільки принижуватися?

Боковим зором встигаю вловити, що Катя плескає долонею собі по лобі після моїх слів.

А що? Раз вже ми потрапили в якийсь безглуздий фільм, потрібно відповідати своїй дурній ролі.

Я не впевнена, що Ліка збиралася починати бійку, або вмочити наше волосся в унітаз. Вона хотіла залякати і в неї не вийшло.

Але все вищесказане мною мало свій ефект.

Ліка зірвалася з місця і в одну мить опинилася поруч зі мною, вчепившись рукою у волосся, зібране у високий хвіст.

Усе відбувалося настільки швидко й голосно, що у вухах почало дзвеніти, а голова пішла обертом.

Верещали всі. Катя, яка намагалася нас розборонити. Ліка, яку я намагалася відштовхнути від себе. І я, найімовірніше, гучніше за всіх, бо хватка в неї аж ніяк не слабка.

Час розчинився в цьому хаусі. І знову почав свій відлік, коли з характерним звуком вхідні двері злетіли з петель.

— Та ви зовсім з глузду з'їхали? — пролунав басистий голос Власа.

Він схопив Ліку за плечі і спробував відтягнути від мене.

Божевільна фурія продовжувала тримати волосся, тому смикнула і мене.

Влас швидко помітив це і взявши її за зап'ястя, стиснув його. Рівно настільки, щоб та одразу розтиснула свої пальці.

— Та пусти мене, Власе! — істерично верещить Ліка, намагаючись вирватися. Зіставляючи їхні сили, це марно. Він навіть не ворухнувся від її спроб. — Ці нахабні малолітки мають відповідати за свої слова!

— Заспокойся, — від холоду в його голосі, аж шкіру пробирає мурашками. — Зачепиш їх - матимеш справу зі мною. Тобі ясно? — він говорить за нас із Катею, але поглядом вказує саме на мене.

У мене від нашого зорового контакту серце в грудях підскакує і повітря в легенях стає мало-мало.

— Та що за ідіотизм! — обурюється вона, показуючи свою агресію в кожному русі й жесті. — Думаєш за мене постояти нікому? Ти помиляєшся Харван!

Він усе-таки відпускає її, але при цьому одразу затуляє нас із Катею собою.

Тільки це вже не має потреби. Його слова знайшли в Ліці слабке місце, і вона більше не намагається накинутися.

— А ви ще пошкодуєте, — ледь не плює отрутою, кидаючи на нас погляд.

Після цього вибігає з туалету, залишаючи нас утрьох.

Адреналін, що вирує в мені, одразу спадає до нуля. На зміну йому приходить дика втома і біль. Ліка встигла досить добре потягати моє волосся, від чого тепер нещадно пече шкіра голови, і залишити кілька подряпин на обличчі своїми наманікюреними нігтями.

— Тепер ви вдвох маєте мені все пояснити, — Влас повертається до нас обличчям, і знову пропалює своїм нетерплячим поглядом тільки мене.

Стає якось соромно навіть. Така дурна ситуація.

Катя вже готова почати тараторити невпопад, щоб вигородити нас.

Але її випереджають.

— Вже ні, — ззаду лунає грізний голос директорки. — Мабуть, це ви втрьох просто зобов'язані пояснити мені, що тут коїться.

Вибиті двері, що злетіли з петель, я з розпатланим волоссям і подряпаним обличчям, Катя, перелякана до такої міри, що зливається з білою стіною, та ще й Влас, який вимагає від нас пояснень у жіночому туалеті.

Картина маслом.

Сподіваюся, Іванову зараз гикається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍