Марина Сніжна - Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна

Глава 3.3

– Ну, давай, подивимося на твій контракт, – Яров недбало відкинув з чола пасмо волосся, і його очі на коротку мить спалахнули золотавим сяйвом.

У перевертнів особлива пігментація очей, і така гра кольорів відбувається досить часто. Але мене чомусь це видовище заворожило. Я спробувала уявити, як виглядає його звіряча сутність. Напевно, величезний і лютий вовчара. Такий же самовпевнений і нахабний, як і його людське втілення. Але чомусь думка про це знову викликала незрозумілий глибинний відгук всередині.

Я гарячково напружила пам’ять: чи не забула сьогодні прийняти лікапин? Згадала, що як і зазвичай випила одну таблетку за сніданком, і трохи розслабилася. Вовчиця прихована далеко і надійно, так що з приводу цього хвилюватися не слід.

Я занурилася у свій портфель і з невдоволенням помітила, як тремтять руки. Потім нервово витягла потрібний документ і простягнула Ярову. Для цього довелося перегнутися через його стіл. Він зробив те ж саме, злегка посміхаючись, і його пальці, приймаючи папери, наче ненароком погладили мою руку. У місці дотику ніби струмом вдарило, а по тілу поширилися гарячі іскри. Я квапливо відсахнулася і втиснулася у крісло, з неприязню дивлячись на чоловіка, який так сильно мене бентежив. Той, здавалося, чудово знав про те, що зі мною відбувається. З чуттєвих губ не сходила загадкова посмішка.

Переглядаючи контракт, Яров раз у раз поглядав на мене, не дозволяючи заспокоїтися. Кожний його погляд немов обпалював і перевертав усе всередині.

– Мій батько був надто поблажливий до вас, – нарешті, порушив Яров мовчання. – Тобі не здається, що умови цього контракту вигідні в першу чергу для вас?

Я очікувала такого повороту, і як не дивно, мене це заспокоїло. Розмова перейшла на діловий лад, а тут я відчувала себе впевнено. Миттю начепивши на обличчя звичний люб’язно-офіційний вираз, стала розповідати про переваги, які дає клану Ярова співпраця з нашою фірмою. Трохи бентежило, що слухав Видан це з іроничною усмішкою й трохи піднятими бровами. Але я намагалася не звертати на це уваги.

Коли вже здавалося, що він прихильно ставиться до висунутих аргументів, чоловік раптом змінив вираз обличчя. Холодний погляд з-під густих брів і карбований голос змусили мене замовкнути на півслові:

– Пусті балачки. Батько міг витребувати з вас втричі більше, але занадто добре ставився до твого батька. Тобі доведеться сильно постаратися, щоб заслужити і моє добре ставлення... – на останній фразі тон злегка змінився, і моє тіло спалахнуло жаром. Я чудово зрозуміла натяк.

Ну, все! Це вже остання крапля!

– Та пішов ти до дідька, Яров! – маска самовладання злетіла, як листя на вітру.

Я підхопилася на ноги і, киплячи від обурення, кинулася до дверей.

– Відмінний спосіб вести справи! – долинуло до мене саркастичне. – Даю твоїй фірмі максимум рік. Потім під таким керівництвом вона точно піде на дно.

Я застигла як стовп, вже перенісши ногу через поріг. Потім повільно повернулася. Свердлила ненависного перевертня поглядом і розуміла, що так просто піти не можу. Це буде означати, що Яров цілком правий – нікчемний з мене директор фірми. Змусила себе придушити емоції, розвернулася і рушила назад. Цього разу, сівши в крісло, постаралася прийняти більш впевнену позу і з викликом подивилася в очі Ярова.

– Ми готові переглянути умови контракту. Хочете більшу винагороду? Давайте обговоримо це.

– Гроші мене не цікавлять, – протягнув він, і його очі знову засвітилися золотистим сяйвом.

– Нічого іншого я запропонувати не можу, – холодно сказала.

– Ще й як можеш, дівчинко! – голос перевертня став хриплуватим, і внизу живота все ніби перетворилося на тугу пружину. Ледве могла й далі утримати невимушену позу. – Ти ж розумієш, що я відчуваю тебе? – ледве чутно і проникливо промовив Видан. – Відчуваю, як сильно ти збуджена! Як і того разу. Пам’ятаєш? Я от не забув тієї нашої зустрічі. Не люблю незавершених справ.

Плювати мені на те, що ти там любиш! – хотілося випалити, але я стрималася. Хоч і було неймовірно складно!

– А я ось не збираюся мати з вами ніяких справ, окрім ділових, – заявила, вскинувши підборіддя. – Тому це лише ваші проблеми, – останнє вже було зайвим, але вирвалося майже мимоволі.

– Якби ти не вживала лікапин, я міг би тобі наказати. Ти ж це розумієш? – погляд Ярова зробився таким важким, що цього разу я не витримала і опустила очі долу.

Я чудово розуміла, про що він говорить. Батько розповідав, який сильний вплив має альфа на членів своєї зграї. Йому варто віддати наказ – і відмовити неможливо. Щось на кшталт гіпнозу або безумовного рефлексу.

– Адже ти все ще залишаєшся частиною моєї зграї, – почула нову репліку. – Твоєму батькові дозволили нас покинути, але мова про його дітей-перевертнів не йшла.

– Я більше не перевертень! – процідила, все ще не наважуючись відкрито подивитеся на нього. – І я народжена вільною. Ви не маєте права висувати мені якісь вимоги.

Мовчання тяглося так довго, що я все ж таки наважилася підняти очі. Проте негайно про це пошкодувала. Альфа дивився таким голодним жадібним поглядом, що мене практично втиснуло у крісло. Я з шумом видихнула і приглушено вимовила:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍