Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

Дівчина з викликом подивилася на мене. Я навіть усміхнувся.

— Я не боюся програшу, графе. Але не люблю бути такою бездарною! Адже це елементарно, я впевнена! Але чому я не можу навчитися такій елементарній грі?

Еріел навіть вміла злитися! Вона здавалася зараз... досить милою і такою смішною. Я не хотів цього робити, але... хіба є в цьому щось погане?

Я відштовхнувся від дерева і ліниво попрямував до порожнього кошика. Підняв над ним руку і він знову наповнився м'ячами.

— Тут не важлива фізична сила, - спокійно сказав я і, взявши один із м'ячів, передав його Еріел. – Це гра Вашої магії.

— Це як? - насупившись, зосереджено стежачи за мною, спитала дівчина.

— Станьте на місце, — скомандував я.

Еріел зупинилася в потрібному місці, взяла м'яч, запалила його, притягла до себе і я помітив її помилку.

— Стійте.

Я підійшов до неї зі спини, трохи схилився, щоб наші очі були на одному рівні, торкнувся її рук. Здалеку точно могли подумали, що я її обіймаю.

— Відчуваєте зусилля своїх рук? - запитав я, м'яко натискаючи на її ручки. - Розслабтеся. Не думайте про те, що Вам належить зробити. Ще. Ваші руки мають бути легкими, як пір'їнка. Ось так. Відчуваєте різницю?

Еріел кивнула.

— А тепер... сила повинна йти звідси, — я поклав руку вище її грудей. І якого демона її подих так почастішав? Я прибрав руку і показав пальцем на відстань між м’ячем та її грудьми. - Ви маєте відштовхувати його своєю магією, її силою. Руки – лише напрямні. Готові?

Еріел знову мовчки кивнула.

— Зосередьтеся на своїй магії і штовхніть кулю просто направляючи її руками. Легко, без зусиль.

Дівчина виконала все, як я велів. Куля легко пролетіла через перше кільце, трохи лише торкнулася ободу другого...

— А тепер просто відпускайте свою магію далі. Спочатку можна допомагати руками, - і я притримав її руки. - У цьому потоці – Ваша сила, Еріеле. Ведіть її далі. Заплющте очі і просто ведіть її вперед. Чи відчуваєте її? - знову кивок, і я відчув, як вона хвилюється і в цю ж хвилину куля, майже досягши третього кільця, звалилася в озеро.

— Це лише гра, Еріеле, не слід так напружуватися, - заспокоїв я її і підніс наступну кулю.

Ми повторили попередні кроки. Я все також стояв за нею, стежачи за її потоком магії, підтримуючи її руки. Еріел заплющила очі і пройшла третє кільце, слухаючи мої вказівки.

—  Відкрию секрет. Куля притягується до кілець, наче магніт. Вам потрібно лише відчувати куди веде магія і підштовхувати кулю, - я помітив, що вона втрачає концентрацію, куля йшла вниз. – Еріеле, стежте за...

Дівчина трохи повернула голову, торкнувшись моєї щоки. Мене, наче, зарядом магії пронизало, збивши подих, коли вона ще й подивилася на мене. Так близько...

— З Вас вийшов би добрий вчитель, — я невідривно стежив за її губами. Занадто близько...

— Ми ще можемо врятувати кулю, - дивлячись у її очі, зауважив я.

— Можемо. А чи треба?

Я був загіпнотизований її губами, її очима, її ароматом, цією близькістю... цим моментом... Що за...

— Чи змогли Ви знайти ті чари, якими я приворожила імператора? - її слова навіть не протверезили мене. Я повністю був зачарований її посмішкою. Так близько... як колись з нею... з моєю дружиною... на цьому самому місці... коли я вчив її, як і зараз Еріел...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно