Лю Цисінь - Темний ліс

* * *

— Дядьку Чжане, не треба поквапливих рішень. Ви вже дізналися все, що вас цікавило, а гроші це чималі, — Ши Сяомін звертався до Чжана Юаньчао з найбезневинні-шим виразом обличчя.

— Та питання не в цьому. Чи це правда, що з телевізора кажуть…

— Ой, менше слухайте той брехунець. Два тижні тому офіційні представники уряду торочили, що ні про які замороження рахунків навіть не йдеться… Міркуйте розсудливо. Ви — звичайна людина і переймаєтеся продовженням свого роду. То хіба не перейматимуться Глава держави та Прем'єр-міністр долею китайської нації, а ООН — долею всього людства? Ці спеціальні сесії Генеральної асамблеї ООН є нічим іншим як кооперацією зусиль на шляху реалізації плану втечі людства. Проблема не терпить зволікання.

Чжан повільно кивнув.

— Якщо подумати, то так воно і є. Але ж мені здається, що це питання ще далекої перспективи. Чи на часі цим перейматися?

— Дядьку Чжане, це помилкова думка. Зовсім неправильна. Це питання не далекого майбутнього, зовсім ні. Не думаєте ж ви, що кораблі спасіння відлетять лише за три чи чотири сотні років? У такому разі вони стануть легкою здобиччю для трисоляріанського флоту.

— То яка запланована дата відльоту?

— Ви чекаєте на першого онука?

— Так, так.

— Ваш онук побачить на власні очі відліт цих кораблів.

— У нього будуть шанси опинитися на борту?!

— Ні-ні, але його внук матиме таку нагоду.

Чжан подумки підрахував:

— Тож це буде за 70-80 років.

— Пізніше. В умовах воєнного стану уряд візьме під контроль народжуваність. На додачу до контролю за числом дітей, буде подовжений інтервал між реплікацією поколінь. Одне покоління відповідатиме сорока рокам. Значить, десь за 120 років планується відліт кораблів.

— Це досить швидко. Чи встигнуть їх побудувати?

— Дядьку Чжане, а подумайте, що було 120 років тому? При владі перебувала династія Цін, щоб дістатися з Ханчжоу до Пекіна, доводилося провести місяць у дорозі. Сам Імператор подорожував кілька діб у паланкіні до Гірського притулку від літньої спеки[7]! Нині ж політ від Землі до Місяця триває зо три дні. Розвиток технологій прискорився, і з кожним днем лише пришвидшується. Та й, на додачу, тепер цілий світ вкладатиме кошти в аерокосмічні дослідження. Тож побудова кораблів за 120 років — завдання, яке цілком можливо розв'язати.

— Подорож у космосі вкрай небезпечна.

— Ваша правда, та чи Земля залишатиметься такою само безпечною, як і зараз? Погляньте на зміни, що вже відбуваються: основні виробничі потужності країн зосереджені на конструюванні космічних кораблів, які не є товарами загального вжитку. Вони не генерують прибутку, не генерують додаткової вартості, тому життя людей з плином часу лише погіршуватиметься. А навіть прогодування численного людства — надскладна проблема. На міжнародній арені ще скрутніше становище: країни, що розвиваються, не мають ресурсів для реалізації власних проектів Виходу, а розвинені країни навідріз відмовляються передавати необхідні технології як суспільне надбання. Але невеликим і бідним країнам нема чого втрачати. Вони можуть вийти з Договору про нерозпов-сюдження ядерної зброї, а в майбутньому вдатися і до ра-дикальніших дій. Хтозна, можливо, за 120 років — задовго до прибуття іншопланетного флоту — Земля вже порине в пекло війни! Не відомо, яка доля чекає на ваших праправнуків! До того ж, ваше уявлення про кораблі Виходу як нові варіанти МКС чи «Шеньчжоу»[8] надто віддалене від реальності. Кораблі майбутнього не поступатимуть-ся розмірами маленькому містові й матимуть повністю автономну замкнену екосистему. Це буде наче маленька Земля, де люди зможуть жити вічно й не залежати від постачань ззовні. Але найважливішим чинником стане можливість гібернації. Ця технологія доступна вже й нині. Уявіть лишень: більшість часу пасажири та члени команди зможуть проводити в гібернації, і сотня років минатиме, немов один день, допоки не знайдеться новий світ або з трисоляріанами не досягнуть домовленості про повернення додому, в Сонячну систему. Тільки тоді вони пробудяться до життя. Хіба це не ліпший вибір за те існування у труднощах, яке очікується на Землі?

Чжан мовчки обмірковував почуте.

Ши Сяомін сприйняв це як запрошення до продовження розмови.

— Звичайно, якщо говорити цілком відверто, ви були абсолютно праві, космічна подорож вельми небезпечна. Ніхто не знає достеменно, які небезпеки можуть чигати десь у глибинах Всесвіту. Я знаю: все, що ви робите, слугує меті збереження нащадків родини Чжан, та хай вас це не обходить…

Чжан витріщився на Ши, немов його вкололи.

— Як ти, молодий чоловіче, можеш таке казати? Як мене це може не обходити?

— Постривайте, дядьку Чжане, дослухайте мене! Навіть якщо ви не збираєтеся відсилати ваших нащадків на кораблях Виходу в космос, то інвестування у фонд порятунку — все одно вигідна справа. Щойно таку можливість відкриють для загалу, вартість відразу сягне небес. Багатіїв довкола ще вистачає, інвестувати вже нема куди, а просте накопичення — протизаконне. До того ж, що більше ви маєте, то більше переймаєтеся майбутнім родини, чи не так?

— Так, я знаю.

— Дядьку Чжане, я абсолютно відвертий із вами. Зараз фонд порятунку ще у зародку й лише незначна частка паперів доступна для продажу обраним з-поміж персоналу фонду. Мені дуже непросто внести будь-кого, адже квоти вже встановлено… У будь-якому разі вам варто все зважити й обміркувати. Коли приймете рішення, зателефонуйте. Я допоможу з оформленням.

Коли Ши пішов, Чжан зостався на балконі, споглядаючи неяскраве зоряне небо на тлі міських вогнів. Він запитав у себе: «Мої правнуки, чи насмілиться дідусь відіслати вас туди, де ніч триває вічно?».

* * *

Коли Чжоу Вень-ван знову ступнув на пустельну землю світу Трьох тіл, зійшло невеличке сонце, яке дарувало трохи слабкого тепла, але довколишні безлюдні пустки були яскраво освітлені.

— Є хтось?! Агов?! Люди…

Раптом його очі засяяли — від обрію учвал мчав вершник. Здаля впізнавши Ньютона, Чжоу Вень-ван побіг йому назустріч, химерно вимахуючи руками. Ньютон швидко наблизився, притримав коня, зіскочив на землю і звичним рухом поправив перуку.

— Чого ти так волаєш? Хто знову відродив до життя цю примару? — Ньютон оглядівся навколо.

Чжоу Вень-ван не відповів, натомість, схопив Ньютона за руку й заторохтів:

— Товаришу, мій товаришу, послухай мене. Господь не залишив нас, насправді Він мав причини припинити контакти, і Він потребуватиме нашої допомоги в майбутньому. Це…

— Мені це відомо. Софони й мені передавали повідомлення, — відповів Ньютон, нетерпляче скидаючи з себе руку Чжоу