Бернард Вербер - Завтра будуть коти

— А шосте велике вимирання видів могло би трапитися, як думаєш?

— Тероризм. Війна. Люди тепер мають змогу знищувати масово і блискавично. Те, що зараз відбувається, нагадує мені тебе і твою першу зустріч із дзеркалом: вони хочуть знищити те, що подібне до них. Не маючи більше суперників, вони обернули свою агресію проти себе.

Я киваю головою, а він розвиває свою думку:

— Я навіть думав, чи це не їхня занадто велика чисельність на цій планеті несвідомо штовхає їх зменшувати свою кількість, щоб захистити інші види.

Піфагор лиже лапи й то одну, то другу заводить за вухо. Я з нетерпінням чекаю продовження розповіді.

— Ти готова до другого уроку історії, Бастет?

Вмощуюся на лапах і зручно згортаю хвіст під живіт.

— Після Кіпру був Єгипет. Це далека і тепла країна, більша частина якої — пустеля. Країна, де 2500 року до Христа (це ім’я чоловіка, народження якого є точкою відліку часу. Він народився дві тисячі років тому. Отже, 2500 року до народження Христа — це чотири тисячі п’ятсот років тому) єгипетська цивілізація створила релігію, засновану на культі Сехмет, богині з головою лева. Але леви мали схильність ковтати жерців, які їх годували. Було стільки смертей, що єгиптяни вигадали сестру Сехмет, богиню з головою кішки, яку назвали Бастет.

— Та це ж я! Я ношу ім’я єгипетської богині, яку колись вшановували люди!

— Єгиптяни помітили, що кішки цікавіші, ніж леви. Насамперед тому, що вони не такі великі, їх не так важко прогодувати, за ними легше доглядати. Крім того, вони впольовують значно більше мишей і щурів, тому краще захищають запаси зернових. Нарешті, вони також захищають будинки від скорпіонів, змій і великих отруйних павуків.

Намагаюсь уявити світ, в якому люди створюють храми, щоби вшановувати нас.

— У ті часи вони називали нас «няв». Цікаво, що в більшості країн нас називали словом, співзвучним з нашим криком.

— Продовжуй про Бастет, я хочу знати, ким вона була.

— Богинею краси.

Нормально.

— І плодючості.

Ну ясно.

— Культ Бастет особливо практикували у храмі з червоного граніту в єгипетському місті Бубастіс. У цьому храмі жило близько сотні кішок. Раз на рік тут відбувалося велике свято, і десятки тисяч людей сходилися звідусіль, щоби славити богиню і приносити їй дарунки.

Таке мені підходить.

— Люди танцювали, співали, на всі лади величаючи ім’я Бастет. Вони їли, пили і почувалися щасливими, вшановуючи богиню з головою кішки.

— Врешті-решт, релігія не така вже й погана річ.

— Бастет також опікувалася хворими дітьми і стежила за душами мертвих. Єгипетські жінки хотіли навіть фізично бути схожими на кішок. Вони робили собі надрізи на щоках, щоб імітувати наші вуса, а також розтини на руках, куди крапали кілька крапель крові кішки, сподіваючись перебрати нашу красу і розум.

— Яка цікава епоха!

— Єгиптяни вбирали наших предків, як людей. Вони одягали на них прикраси, намиста, сережки. Коли єгипетські коти помирали, вони мали право на свій власний похорон.

— Навіть якщо їхні слуги ще живі?

— Люди на знак скорботи виголювали собі брови. Мертвих котів муміфікували, тіло обгортали стрічками, а морду накривали маскою з їхнім зображенням.

З того, що сказав Піфагор, мимоволі роблю висновок, що ми також можемо померти.

— Якщо людина завдавала шкоди котові, її шмагали нагайками. Коли ж кота вбивали, людині перерізали горло.

— Обожнюю цю країну. Вона ще існує?

— Єгипет фігурує на карті світу й нині, але цивілізація, яка сповідувала такі цінності, зникла якраз через війну. 525 року перед Різдвом Христовим цар персів Камбіс II тримав облогу великого міста Пелусія. Коли він дізнався, що єгиптяни вшановують кішок, то наказав своїм воїнам причепити живих кішок до щитів.

— Не може такого бути.

— Єгиптяни не наважилися витягти стріли, які могли поранити їхніх священних тварин, і здалися без битви. Камбіс II проголосив себе новим фараоном, наказав стратити попередника і знищив усіх єгипетських жерців і аристократів. Він зруйнував усі храми, серед них і Бубастіський храм Бастет, та наказав принести в жертву перським богам мерзенних котів з навколишніх околиць. Так згас культ кішок і Бастет у Єгипті.

Який жах! Вилизую своє хутро, наче знімаю з нього увесь бруд цієї сумної історії.

— Чому люди вважають, що можуть вирішувати нашу долю?

— Бо вони сильніші, ніж ми.

— Але ж я — господиня своєї людської служниці.

— Помиляєшся. Це вони мають владу. І з багатьох причин: перша — тому що вони більші, друга — вони мають на руках розділені пальці, які дають їм змогу виробляти дуже складні й могутні речі, третя — вони живуть в середньому вісімдесят років, а ми — близько п’ятнадцяти. Тому в них більше досвіду. Нарешті, четверта — вони сплять приблизно вісім годин на добу, а ми — в середньому дванадцять.

— Тобто вони витрачають третину свого життя на сон, а ми — половину…

— Ще треба би було мати певність, що сон є еволюційною перевагою.

— Ми краще, ніж вони, вміємо видиратися на дерева і бігаємо прудкіше. У них хребет ригідний, а в нас — гнучкий. У нас є хвіст для рівноваги. Ми бачимо в темряві. Вусами вловлюємо хвилі. А люди навіть не вміють муркати.

— Це дрібні переваги. Ти навіть собі не уявляєш феноменальної переваги, яку дають їм руки. Руками вони можуть…

— Що?

— Вони можуть… вони можуть «працювати»!

— А це ще що таке?

— Це те, чим займається твоя служниця, коли йде з дому вранці. Вона прямо або опосередковано, своєю особистою працею, долучається до виробництва, творення чи обслуговування чого-небудь.

Вся ця інформація не вміщалася в моїй голові, і я знову подумала, як цей кіт може володіти таким знанням про світ людей.

— То я мала би бути розумнішою за свою служницю?

— Тобі багато чого ще треба навчитися.

Але на сьогодні досить. Мені хотілося повернутися додому і обміркувати на самоті усі ці дивовижні й чудові речі. Особливо мені запам’яталося те, що я ношу ім’я давньоєгипетської богині, яка мала вигляд жінки з головою кішки і яку вшановували усі люди.

9. Жахлива робота

Я сплю.

Мені сниться, що я — Бастет, богиня з людським тілом і головою кішки. Стою на своїх двох лапах. Вбрана у блакитно-помаранчеву сукню, шия і зап’ястки прикрашені широкими прикрасами. У мене гарненькі рожеві кисті без кігтів і подушечок, з роз’єднаними пальцями, які нагадують павучі лапи. Навколо мене у храмі Бубастіса гуртуються тисячі людей, які вигукують моє ім’я:

«Бастет! Бастет!»

У мене