Артур Конан Дойль - Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса

своєї спальні, — якщо ви коли-небудь помітите, що я починаю гнути кирпу, просто шепніть мені: «Норбері». Я буду вам удячний.

Біржовий маклер

Невдовзі після одруження я придбав лікарську практику в Падингтоні. Старому лікареві Фаркару, в якого я її купив, вона колись приносила непоганий прибуток, але вік і власні хвороби лікаря значно зменшили кількість його пацієнтів. Люди зазвичай скептично ставляться до медика, чиї ліки не можуть зцілити його самого. Я тоді був молодим, упевненим у собі та сповненим сили, і тому вважав, що за кілька років зможу знову зробити це місце так само прибутковим, як у кращі роки.

Узявшись до справи, я на три місяці з головою поринув у роботу і майже не зустрічався з Шерлоком Голмсом. У мене просто не було часу навідатися на Бейкер-стрит, а сам він зрідка виходив із дому. Тому я був неабияк здивований, коли одного червневого ранку, всівшись після сніданку почитати «Британський медичний журнал», почув дзеленчання дверного дзвіночка та високий, трохи рипучий голос мого старого друга.

— Ватсоне, друзяко, — проговорив Голмс, увійшовши до кімнати. — Який я радий бачити вас! Напевне, і місіс Ватсон жива-здорова?

— Дякую, ми обоє чудово почуваємося, — сказав я, потискаючи йому руку.

— І сподіваюся, — докинув мій гість, умощуючись у крісло-гойдалку, — що з вашою медичною практикою ви не втратили цікавості до загадок.

— Навпаки! — вигукнув я. — Ось тільки вчора увечері впорядковував старі записи.

— А що, як я запропоную вам поповнити вашу колекцію пригод прямо сьогодні?

— Залюбки!

— А як же ваша практика?

— Я іноді заміняю сусіда-лікаря, коли йому необхідно кудись поїхати. Він буде радий повернути мені борг.

— Пречудово! — вигукнув Голмс, відкинувшись на спинку крісла й уважно мене розглядаючи. — Бачу, ви нещодавно нездужали. Застуда, та ще й улітку, завжди знесилює.

— Дійсно, минулого тижня я три дні пролежав удома з температурою. Проте я гадав, що хвороба не залишила і сліду.

— Ви й справді виглядаєте зовсім здоровим та сповненим сил.

— А яким же чином ви здогадалися?

— Не мені вам розповідати про мої методи, друже.

— Логічний ланцюжок?

— Саме так. І розпочав я з ваших домашніх черевиків.

Я здивовано глипнув на нові домашні черевики з лакованої шкіри.

— А як вам вдалося...

— Черевики нові, — випередив мене Голмс. — Швидше за все, ви купили їх тижнів зо два тому. Підошви, які ви виставили про людське око, злегка підпалено. Спочатку я вирішив, що вони змокли, а потім підсмажились у сушарці, а потім помітив під підбором паперовий ярличок із маркою торговця. Від вологи наличка неодмінно б відклеїлася. Значить, ви сиділи біля каміна, простягнувши ноги до самого вогню, а здорова людина влітку ніколи б не стала цього робити.

Як завжди, після пояснень ланцюжок висновків Голмса видався дуже простим. Вловивши мою думку, він з удаваним смутком зітхнув.

— Пора б мені позбутися звички все пояснювати, — сказав він. — Готові висновки без усіляких пояснень справляють куди більше враження. Отже, ви готові їхати зі мною до Бірмінгема?

— Авжеж. Розкажіть про справу.

— Про все дізнаєтесь у потязі. Клієнт чекає на мене надворі в екіпажі.

— Хвилинку. — Я черкнув записку сусіду-лікареві, збігав нагору пояснити дружині, що трапилось, і наздогнав Голмса, коли він уже сідав у кеб.

Мій друг відрекомендував мене джентльменові, який сидів у кебі. Містер Голл Пікрофт виявився юнаком із гарною статурою, відкритим обличчям та тонкими світлими вусиками. На ньому красувався циліндр, а костюм був чорним, строгого крою, що виказувало в містерові Пікрофті завсідника Сіті. Напевне він належав до того прошарку молодих людей, яких зневажливо прозивають «кокні», хоча саме вони є найкращими атлетами та спортсменами Британських островів. Кругле рум’яне обличчя пашіло енергією й завзяттям, тільки куточки рота, як мені здалося, були трохи опущені. Про те, що привело містера Пікрофта до Шерлока Голмса, я дізнався лише тоді, коли поїзд рушив.

— Їхати нам трохи більше ніж годину, — зауважив Голмс. — Я хочу, щоб ви, містере Пікрофт, повторили для мого друга історію, яка сталася з вами. Ще краще, якщо ви пригадаєте додаткові подробиці. Ватсоне, я поки не можу сказати, прикрасить ця справа вашу колекцію чи навпаки, але, принаймні, вона має незвичні, навіть шокуючі деталі, які вам завжди були до смаку. Прошу, містере Пікрофт, я більше вас не перебиватиму.

— Найгіршим у цій історії є те, — почав наш супутник, — що я удав із себе заплішеного дурня. Звісно, по-іншому я вчинити не міг, але, якщо мене відлучать від корита і я нічого не отримаю натомість, ось тоді я буду несосвітенним віслюком. Я поганенький оповідач, докторе Ватсон, але доповідаю все, як було.

Служив я маклером у біржовій конторі «Коксон-енд-Вудгаус» у Дрейперс-гарденс, але навесні цього року, коли луснула венесуельська позика, фірма пішла за димом. Відпрацював я там п’ять років. Старий Коксон написав мені просто приголомшливу рекомендацію, але мене, як і всіх інших службовців, звільнили. Я потикався до різних місць, але зараз безробітними маклерами, хоч греблю гати, тому вільного місця не знайшлось. У Коксона я заробляв по три фунти на тиждень і відклав на чорний день сімдесят фунтів, але гроші ці швидко скінчилися. Ні на що було навіть марок і конвертів купити, щоб розсилати листи за оголошеннями. Я стоптав останні черевики, оббиваючи пороги всіляких контор, але так нічого й не знайшов.

Нарешті я дізнався, що є вільне місце в «Моусон-енд-Уїльямс», великій фірмі на Ломбард-стрит. Повірте, це один із найбагатших закладів такого штабу в усьому Лондоні. В оголошенні було вказано, що розглядаються лише заяви, надіслані поштою. Ну, я й послав свою рекомендацію, навіть не сподіваючись отримати відповідь. Проте відповідь надійшла. У ній було сказано, що, коли я з’явлюся наступного понеділка, то зможу відразу ж узятися до виконання своїх обов’язків за умови, що їх задовольнить мій зовнішній вигляд. Загалом, цього разу мені поталанило, і я був на сьомому небі від щастя. Платня там була навіть на фунт вищою, ніж у Коксона, а обов’язки ті ж самі.

Тут починаються дуже дивні речі. Мешкаю я в невеличкій квартирі на Поттерстеррас, це біля Гампстеда. Того вечора, коли одержав листа, сидів я, попихкуючи цигаркою, і ось стукає хазяйка пансіону з візитівкою, на якій написано: «Артур Піннер. Фінансовий агент». Чоловіка на таке ім’я я не знав,