Лі Бардуго - Королівство шахраїв

для нервів. Раджу дихати глибше. Можливо, допоможе тонік.

— Джаспере, припини, — попросив Вілан.

— Вам обом потрібно розслабитися. — Стрілець поплескав Кувея по руці. — Ми не дозволимо йому закопати тебе в землю.

Каз звів брову.

— Давайте поки що нічого не обіцяти.

— Нумо, Казе. Ми ж не вскочили в усі ті халепи з порятунком Кувея, аби тільки віддати його на поживу черв’якам?

— Чому ти хочеш поїхати до Равки? — поцікавилася Ніна, не в змозі приховати напругу.

— Ми про це ніколи не домовлялися, — втрутився Матаяс. Йому не хотілося сперечатися про це, особливо з Ніною. Вони мали відпустити Кувея, щоб той зажив анонімним життям у Новозем’ї, а не передавати його до рук найзапекліших ворогів Фієрди.

Ніна здвигнула плечима.

— Можливо, нам варто ще раз обдумати свій вибір.

Кувей відповів повільно, ретельно добираючи слова:

— Там безпечніше. Для гришників. Для мене. Я не хочу ховатися. Я хочу навчатися. — Хлопець торкнувся записників, що лежали перед ним. — Робота мого батька може допомогти знайти... — Він затнувся й обмінявся кількома словами з Ніною: — Протиотруту для парем.

Ніна сплеснула руками й радісно засяяла.

Джаспер ще вільніше сів у кріслі.

— Здається, Ніна ось-ось затягне пісню.

«Протиотруту». Невже Кувей виводив у записнику карлючки, які стосувалися саме цього? Перспектива існування чогось, що могло б нейтралізувати дію парем, була привабливою, та все ж Матаяс не міг побороти підозрілість.

— Віддати ці знання до рук одного народу... — почав він.

Але Кувей урвав його:

— Мій батько дав цьому наркотикові життя. Навіть без мене й того, що я знаю, його створять знову.

— Ти кажеш, що хтось інший збирається збагнути загадку парем? — перепитав Матаяс. — Невже й справді немає надії на стримання цієї гидоти?

— Часом наукові знахідки працюють саме так, — пояснив Вілан. — Спочатку люди дізнаються, що щось можливо, і тоді пришвидшується темп нових відкриттів. Від цієї миті події нагадують намагання загнати рій шершнів назад до свого гнізда.

— Ти справді думаєш, що існує протиотрута? — запитала Ніна.

— Не знаю, — зізнався Кувей. — Мій батько був Творець. А я лише Пекельник.

— Ти в нас хімік, Вілане, — із надією в голосі сказала Ніна. — Що ти думаєш із цього приводу?

Вілан знизав плечима.

— Можливо. Не всі отрути мають протиотруту.

Джаспер фиркнув.

— Саме тому ми називаємо його Вілан Ван Ясне Сонечко.

— У Равці живе більше талановитих Творців, — пояснив Кувей. — Вони можуть допомогти.

Ніна багатозначно закивала.

— Це правда. Женя Сафіна розуміється на отрутах, як ніхто інший, а Давід Костюк розробив для короля Ніколаї всі можливі види нової зброї. — Вона глипнула на Матаяса: — Та й ще багато чого! Прекрасних речей. Надзвичайно мирних.

Матаяс похитав головою.

— Це не те рішення, яке можна ухвалити не замислюючись.

Кувей стиснув щелепи.

— Я хочу поїхати до Равки.

— Розумієш? — запитала Ніна.

— Ні, не розумію, — заперечив Матаяс. — Ми не можемо просто так віддати такий трофей Равці.

— Це не трофей, а людина, і вона хоче поїхати туди.

— А ми всі збираємося чинити так, як нам хочеться? — поцікавився Джаспер. — Бо я маю цілий список.

Запала довга напружена пауза, а потім Каз провів убраним у рукавичку пальцем по зморшці на штанах і озвався:

— Ніно, люба, перекладеш для мене? Я хочу бути впевненим, що ми з Кувеєм розуміємо одне одного.

— Казе... — почала вона застережливо.

Каз посунувся вперед і склав руки на колінах — такий собі старший брат, що пропонує дружню пораду.

— Гадаю, що для тебе важливо зрозуміти зміни в наших обставинах. Ван Екові відомо, що перш за все ти шукатимеш притулку в Равці, тож будь-який корабель, що пристане до її берегів, обшукають від вершечку щогли до самого трюму. Усі достатньо могутні Краяльники, які могли б зробити так, щоб ти був схожий на когось іншого, — у Равці, якщо тільки Ніна не захоче проковтнути чергову дозу парем.

Матаяс загарчав.

— Але це навряд чи, — вів далі Каз. — Отже, я припускаю, що ти не хочеш, щоб я повернув тебе до Фієрди чи Шу Хану?

Стало зрозуміло, що Ніна завершила перекладати, коли Кувей вигукнув:

— Ні!

— Тоді ти можеш обирати між Новозем’ям і Південними Колоніями, але в Південних Колоніях присутність Керчу значно нижча. До того ж там кращий клімат, якщо ти чутливий до таких речей. Ти — вкрадена картина, Кувею. Занадто впізнавана, щоб продавати на відкритому ринку, занадто цінна, щоб кинути валятися просто так. Для мене ти безцінний.

— Я це не перекладатиму, — огризнулася Ніна.

— Тоді переклади ось що: мій єдиний інтерес — тримати тебе подалі від Яна Ван Ека, тож якщо ти хочеш, щоб я розглянув конкретніші варіанти, пам’ятай: куля значно дешевша за корабель до Південних Колоній.

Ніна таки переклала це, хоча й плутано.

Кувей відповів щось шуанською. Дівчина завагалася.

— Він каже, що ти жорстокий.

— Я прагматичний. Якби я був жорстокий, запропонував би йому замість діалогу надгробну промову. Отже, Кувею, ти вирушиш до Південних Колоній, а коли буря вщухне, сам знайдеш, як дістатися до Равки або до будинку Матаясової бабусі — мені байдуже.

— Не вплутуй у це мою бабусю, — гиркнув Матаяс.

Ніна переклала, і зрештою Кувей заціпеніло кивнув. Попри те що Матаяс домігся свого, від зневіри на Ніниному обличчі він відчув у грудях порожнечу.

Каз глипнув на годинник.

— Тепер, коли ми дійшли згоди, ви всі знаєте, за що відповідальні. Чимало речей між цією миттю й завтрашньою ніччю можуть піти не так, тож давайте обговоримо план, а потім обговоримо його ще раз. У нас залишився єдиний шанс.

— Ван Ек виставить варту по периметру. Він надійно її пильнуватиме, — припустив Матаяс.

— Твоя правда. У нього більше зброї, більше людей і більше ресурсів. Ми можемо лише наскочити зненацька і не будемо нехтувати цією перевагою.

Знадвору почулося тихеньке пошкрябування. Усі миттєво скочили на ноги, навіть Кувей.

Але наступної миті до гробниці прослизнули Ротті та Шпехт.

Матаяс видихнув і повернув гвинтівку туди, де завжди тримав її в межах досяжності.

— Що сталося? — поцікавився Каз.

— Шуанці заполонили своє посольство, — повідомив Шпехт. — У Ліді всі лише про це й говорять.

— Скільки