Джеймс Паттерсон - Бікіні, Джеймс Паттерсон

нагадував Браяна Вільямса, коли той вів репортажі з Багдада. Ну, може, не такий елегантний.

Ролінз побачив, як письменник простягнув руку і торкнувся плеча Барбари Макденіелс. Та зупинилася, щоб із ним поговорити.

Чарлі Ролінз став свідком того, як бере інтерв'ю представник солідного видання. Оце — те, що треба. Не якась там туфта. Кім Макденіелс стає ще більшою знаменитістю. Усе це і справді перетворюється на подію загальнонаціонального масштабу.

Розділ 19

Журналіст у бейсболці та рожевій сорочці?

То був я.

Коли Левон та Барбара Макденіелси відійшли від трибуни і їх накрив, наче торнадо, натовп роззяв та репортерів, я побачив, як у цьому натовпі на мить утворилася прогалина — І мерщій кинувся до них.

Доторкнувшись до плеча Барбари Макденіелс, я примудрився привернути її увагу, перш ніж вона встигла зникнути у вестибюлі готелю.

Мені потрібне було інтерв'ю, але скільки б разів не доводилося бачити батьків викрадених або зниклих дітей, усе одно неможливо не відчути до них співчуття.

Барбара та Левон Макденіелси запали мені в душу відразу ж, коли я побачив їхні обличчя. Бачити їхнє горе було просто нестерпно.

Ось я тихо поклав руку на плече Барбарі. Вона обернулася, я відрекомендувався, показав свою прес-картку, і — на щастя — вона мене впізнала:

— Це ви той Бен Гокінс, що написав «Червоне»?

— Так, «Постав усе на червоне»[2] — то моя книга.

Вона сказала, що їй сподобалася ця повість. її рот посміхався, але обличчя було застигле й сумне. Якраз у той момент охорона, взявшись за руки, утворила коридор крізь натовп, і ми з Барбарою увійшли до вестибюля, де вона познайомила мене з Левоном.

— Левоне, це — Бен, автор бестселерів. Пам'ятаєш, минулої осені ми брали почитати його книгу в нашому читацькому клубі?

— Якщо ви хочете взяти в нас інтерв'ю, — відповів Левон, — то мушу вибачитися, ми вже просто не маємо сил. Гадаю, краще нам більше не давати інтерв'ю, поки ми не зустрінемося з представниками поліції.

— А ви з ними ще не говорили?

Левон зітхнув і похитав головою.

— Це все одно, що говорити з автовідповідачем.

— Можливо, я зможу чимось допомогти, — зазначив я. — Усе ж таки «Лос-Анджелес таймс» має репутацію, навіть у цих краях. До того ж колись я сам працював у поліції.

— Невже?

Очі Левона вже заплющувалися від утоми, голос тремтів і зривався. Він був схожий на чоловіка, що ледве волочив ноги після марафонської дистанції, але вмить зацікавився мною. Зупинившись, він попросив мене розповісти докладніше.

— Я працював у Портлендському відділенні поліції. Детективом і слідчим. А зараз я веду кримінальний розділ у «Лос-Анджелес таймс».

Від слова «кримінальний» Макденіелс мимоволі зіщулився, а потім сказав:

— От і добре, Бене. Так ви гадаєте, що справді зможете допомогти нам із поліцією? Бо ми вже на межі нервового зриву, ми не знаємо, що робити.

Я йшов із Макденіелсами крізь прохолодний мармуровий вестибюль із його високими стелями та мальовничими океанськими пейзажами, аж поки ми не знайшли досить усамітнений куточок із виходом на басейн. Легенький вітерець погойдував пальми. Повз нас пробігали дітлахи в мокрих купальних костюмах. Вони весело сміялися та пустували — які ще турботи в їхньому віці?

Левон сказав:

— Я кілька разів телефонував до поліції, а мені автовідповідач запропонував меню. Квитки на автостоянку — натисніть «один». Терміновий розгляд справ — натисніть «два». Тож довелося мені залишити своє повідомлення. Уявляєте? Ми з Барбарою пішли до місцевого відділка. На дверях була вивіска з робочими годинами. Понеділок — п'ятниця — з восьмої до п'ятої. У суботу — з десятої до четвертої. Я й гадки не мав, що в поліції є перерви та вихідні. Ну як вам?

У мене серце розривалося від того виразу, з яким дивився На мене Левон. У нього зникла донька. А поліційний відділок був зачинений на перерву. У Макденіелсів просто в голові не вкладалося — як копи можуть прохолоджуватися в той час, коли батькам зниклої дівчини доводиться переживати пекло на землі?

— У цих краях поліція переважно займається дорожнім рухом: ловлять п'яних та наркоманів за кермом і таке інше, — пояснив я. — Ну, і домашнє насильство та крадіжки зі зломом.

Я також подумав, але не сказав про те, що кілька років тому троє місцевих виродків напали на двадцятип'ятирічну туристку на Біг Айленді, зґвалтували, а потім убили її.

Вона була висока, русява та миловидна — дуже схожа на Кім.

Був іще один випадок, більш гучний, коли танцівниця з команди підтримки спортклубу Іллінойського університету випала з балкона свого номера й померла на місці. У неї тоді були в гостях двоє хлопців, яких повністю виправдали. Була ще одна місцева дівчина-підліток, яка пішла в гості до своїх друзів після концерту — і безслідно щезла.

— Ви добре зробили, що влаштували прес-конференцію. Тепер поліції доведеться серйозно зайнятися справою Кім, — сказав я.

— Якщо вони не дадуть відповіді на моє повідомлення, то вранці я знову піду до відділка, — сказав Левон. — А зараз ми хочемо піти до бару, де Кім бачили востаннє перед тим, як вона зникла. Будь ласка, ходімо з нами.

Розділ 20

Бар «Тайфун» був розташований на антресолях, відкритих пасатам, що приносили із собою чудесний запах плюмерії. Столики та стільці стояли вздовж балюстради з видом на басейн і на океан із низкою пальм на узбережжі. З мого лівого боку стояло закрите фортепіано, а позаду знаходилася довга барна стійка. За нею клопотався бармен, нарізаючи шматочки лимона й насипаючи горішки в блюдця.

— Старший нічної зміни розповів нам, що Кім сиділа саме за цим столиком, найближчим до фортепіано, —