Маркіян Камиш - Оформляндія або Прогулянка в Зону

рокiв. Вони щотижня приганяють з Iванкова кран i тарабанять тонни чорметiв. Чувак на мопедi «Верховина» ганяє вночi по мiсту i вишукує залишки кольорових металів, у нього в кишенi магнiтики i поганяло в нього Америка. Коля Америка.

I ви бухали в їхнiй будцi, жерли кабанятину, нагашувалися травою i напоювалися спиртом, який тягли п'ятдесят кiлометрiв залiзною дорогою зi славного села Радча.

А потiм хтось iз ваших похвалився скiльки коштує нiж i металюги якось перезирнулися. Потiм всi пiшли бухати до вас у прип'ятську квартиру. Потiм повернулися у янiвську будку, аж раптом приїхали дядi в синiй формi: запакували i поїхали з вами за рюкзаками в хату. А рюкзакiв нема. Спиздили. I накурений в гепу нелегал, трясе за плечi сержантика, виючи: «Вони пропа-а-а-а-али! Про-о-о-па-а-а-али!». Сержантик знiмає табель з ланцюжка. Всi замовкають.

Але їм помстилися. Просто проходили повз i спустили балони з газом, насцяли у каски i стирили велосипед «Україна». Потiм напилися i ганяли на ньому по Прип'ятi, поки не спустило переднє колесо.

Ти якось збереш чоловiк десять, заломиш їм люлiв i пiдпалиш там все. Скоро. А так не рипайся. Коли сам проходитимеш повз, просто топай собi по вулицi Лесi Українки i падай на диван, розкладай наплiчник, став чай, вiдкривай консерву, напивайся i спи. Повзи собi сумирно крiзь хащi, шукай вписку серед клонованих дев'ятиповерхiвок, серед уламкiв рам, битого скла i моху на бетонi. Хвилин за десять знайдеш таки пащу пiд'їзду з вiдламаним шматком козирка: якийсь синiй металюга трохи промазав батареєю з останнього поверху — а тобi орiєнтир.

Всi тебе про це розпитують. У свiтi, де сафарi з гранатометом супроти сомалiйських пiратiв стало забавкою мажорiв, всiх цiкавлять найпотаємнiшi закутi з рiзних куточкiв свiту. От як мародерочка. I мене частують салатом з восьминога, iкрою летючої риби, всiма ласощами в свiтi i розпитують про деградантських полiських уриг.

Що треба для нормальної мародерочки? Тачка — твоя найкраща подруга, твоя френдзона. Слухай її соплi про колишнiх i не лiзь пiд спiдницю. Просто дружи i всюди бери з собою: так винесеш набагато бiльше. Просто ходитимеш темними прип'ятськими квартирами без лiхтарика, викручуватимеш крани i пакуватимеш у великий мiшок. Затариш шiстдесят кiло i кинеш на тачку. Тiльки колеса рипiтимуть, коли штовхатимеш її вперед битим асфальтом. Без змазки не катайся — на КП почують. Гнатимуть до Мосту Смертi i ти розженешся до картингових швидкостей, викинеш тачку в кущi, забудеш всi образи i заникаєшся у Колi Америки, кваситимеш до ранку, шкваритимеш драп i жертимеш кабанятину, аби накидатися в три пизди i трiумфально в'їхати в Прип'ять на скутерi. Ганяти пустими вулицями, висолопивши язика, i дути з горла двушку «Чернiгова». Ти біч. Ти просто біч i що би зараз не сказав цим допитливим хлопцям, попсуєш гарних хлопчикiв, якi люблять своїх дiвчаток i пригощають друзiв бiфiтером по п'ятницях, якi просто хочуть пригод. Не псуй. Мовчи.

«Україна». Ще одна подруга. Але тут нiякої дружби: доводиться регулярно трахатись. Ти ж хочеш вивезти мiшок кольорових металів i здати його Алiку? Хочеш не здохнути з голоду? Трахатися треба часто i довго: ти везтимеш мiшок глухої ночi на багажнику, а вiд кожного снопа свiтла — падатимеш у канаву i пiдйоми будуть не приємнiшi за кулеметну чергу над вухом.

Ти тягтимеш свiй мiшок пiвдоби: в ньому всi твої коти, всi страхи i переживання. Приволочеш за колючку i прогасиш все, не вiдходячи вiд брухтоприйомки. Деяким персонажам там вже давно платять денатуратом, похмiлля вiд якого скидається на чорнобильську катастрофу. I коли наваляєшся тою жахливою шмурдловиною, — там тебе i вхопить катарсис, а мiзки звiльнить ще один ресет. Ти стара система, ти просто дев'яносто восьма вiнда: у всiх незрозумiлих випадках iдеш у ребут.

***

Отже, ти вирiшив помародерити, але не знаєш, з чого почати? Завжди звертай увагу на уламки технiки. Взимку бери з собою мотузку. Як прийдеш на Буряковку — вiдiрви капот вiд вантажiвки. Потiм — кинь його на снiг догори дриґом i складай туди все. Прив'яжи до кiнцiв капоту шнур i впрягайся, нiби в плуг: по снiгу навiть навантажений капот нормально ковзає, як санчата.

Якщо снiгу нема, то на велосипед «Україна» можна начепити сто кiло металу у двох мiшках: вези його вночi по асфальту або битими ґрунтiвками: по пiщаних протипожежках буде незручно. В кишенi завжди носи магнiтик — з ним набагато простiше визначити, який перед тобою метал: кольоровий або чорний. Кольоровий набагато дорожчий, i це знають навiть дiти, — нiколи його не пропускай.

Не забувай i про прип'ятськi лiфти. Шахта лiфта в кинутiй висотцi — не тiльки смiттярка i нужник, а й плацдарм для матерiального збагачення. Звiсно, майже всi лiфти опрацьованi давно, але обов'язково звертай увагу на котушки: якщо таку котушку загнати — можна бухати кiлька днiв.

Електропроводина i каблуха — не менш важливi речi. Вони є у багатьох хатах i то цвєтняк. До речi, будь-який кабель треба випалити вiд iзоляцiї, аби вiн займав менше мiсця i став легшим. Для цього завжди носи з собою пляшчину якогось розчинника — так швидше розведеш багаття навiть тодi, коли все мокре, навiть коли навколо тiльки снiг.

Взимку постає проблема заночувати у великi мiнуси без спальника, але не всi знають, що можна розкладати багаття просто в кiмнатi i спати поряд. Треба вибити у кiмнатi всi вiкна, бо коли повибиваєш вiкна, не хвилюйся, спокiйно розкладай багаття i лягай спати: протяг розвiє дим, а ти будеш лежати нижче рiвня пiдвiконня, тому протягне не сильно. Вогонь поступово пропалить дошки пiдлоги: вони жеврiтимуть всю нiч i пiдтримуватимуть тепло. Але можуть зотлiти аж так, що ти провалишся. Це не страшно — в хатах пiд дощаною пiдлогою майже вiдразу пiсок. Взимку краще за все спалювати нiжки столiв, стiльцi, вiконнi рами i паркани — вони сухi.

***

Прогулянка взимку — то мандри вiд буржуйки до буржуйки. Вiд однiєї пiчки до наступної. Маршрути i варiанти стискаються до цятки на мапi, до облаштункiв тепла i обiгрiтих комiрок, вiд яких неможливо вiдлипнути.

Але iснують моменти, коли навiть багаття не допоможе. Тодi починаєш кричати. От i я кричав: «Iгарь! Iгарь!». Вiн повертається подивитися де я, а мене нема. Я провалився з головою у снiг. Тiльки рука стирчить. «Iгарь! Iгарь!». Менi страшно. Ми думали, що тут по щиколотку. Думали, буде весело. В Зонi, в Чорнобильськiй. Не буде.

За годину ми пройшли метрiв вiсiмсот i зрозумiли: бути сталкерами