Юлія Бонд - Майбутній мій, Юлія Бонд

6

Маша

Вхопившись за велику долоню, мовчки плетусь за Олегом. Чоловік переплітає наші пальці в замок, і я відчуваю тепло його шкіри, а ще відчуваю зворушливий шлейф чоловічого парфуму, від якого в мене паморочиться голова.

Мої кроки надто маленькі у порівнянні з кроками Олега, тож доводиться мало не бігти за чоловіком. Помітивши це, друг батька зупиняється. І обернувшись, охоплює мою талію подібно до кліщів. Притягує до себе впритул, змушуючи впертись у його стегна. Піддягає вказівним пальцем моє підборіддя, наказуючи дивитися на нього.

Зосереджую погляд на серйозному обличчі Олега. Кусаю нижню губу.

– Не дивись так на мене, крихітку, інакше я зараз передумаю, – каже Олег.

Його низький голос змушує мою кров розтікатися по венах з шаленою швидкістю. Я не можу чинити опір бажанню і дозволяю собі схопитися за сильну шию обома руками.

– Про що ти думаєш? – питаю я.

– Про тебе, – зітхає він. – Маше, поки ми не наробили дурниць, я відвезу тебе додому.

У мене виривається легкий смішок, у якому не приховати ноти образи та розчарування.

– Сподіваюся, до тебе додому?

– Ні, маленька моя. До тебе, – відповідає Олег.

– Але я не хочу додому, – хитаю головою. – Я хочу тебе, Олеже.

Торкаюся пальцями повних губ Олега та повільно окреслюю їх контур.

– Це неправильно, Марійко, – Олег прибирає мою руку.

– А ти звик робити лише те, що правильно? – Безтурботно посміхаюся.

Після танців на високих шпильках страшенно болять щиколотки. А ще в усьому винен алкоголь, адже я ледве стою на ногах, тому намагаюсь триматися за міцні плечі Олега.

– Ні. Але не в нашому випадку.

– А який у нас випадок, Олеже? Хіба тобі не хочеться мене трахнути, як тоді? Пам'ятаєш?

Мені подобається дражнити цього дорослого чоловіка. Подобається реакція його тіла на мене. Тому я встаю навшпиньки, щоб дотягнутися до щоки Олега, і повільно проводжу по ній язиком вгору-вниз. Ненадовго затримуюсь на згині шиї, відчуваючи на язиці солонуватий присмак.

Не витримавши моєї провокації, Олег охоплює мене за сідниці, жадібно стискаючи округлі півкулі.

– Хочу. Дуже хочу. Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно, – його голос уже хрипить.

– Тоді покажи мені, Олегу.

– Ти не знаєш, про що просиш, Маріє, – схилившись, шепоче над моїм вухом: - я можу бути дуже жорстким, крихітку.

– Звучить як обіцянка.

– Скоріше, як покарання за погану поведінку.

Його впевнений строгий тон змушує мене ненадовго задуматися, але вже за мить ловлю в зелених очах Олега смішки та розумію, що він ось-ось не витримає. І вся його броня "дев'яносто дев'ятого" рівня розлетітися на мотлох. Тому що він хоче мене, як і я його.

– Тоді я буду дуже поганою дівчинкою.

Знову встаю навшпиньки та притискаюся губами до його губ. Язиком вриваюсь у рот і влаштовую справжню битву з його язиком.

Щоки дряпаються про тверду щетину, але це мене розпалює ще більше.

Прикушую його губи, а нігтями дряпаю шию, залишаючи мітки на шкірі.

Підхопивши мене під сідницями, Олег відриває моє тіло від землі, змушуючи обвивати його ногами за торс.

Перестаємо цілуватися, але тепер дивимося один на одного з такою пожадливістю, що я не утримуюся від спокуси доторкнутися до вуст Олега, які трохи припухлі після моїх поцілунків.

– У тебе нереальні губи, Олеже, – тримаюся за його плечі однією рукою, а другою ніжно торкаюся обличчя, вивчаючи кожен сантиметр. – І я хочу їх цілувати знову та знову.

Широко усміхнувшись, Олег закочує очі, наче щойно я розповіла йому анекдот, а не зізналася в тому, що вже божеволію по його вустах.

– Ти зараз смієшся? – питаю, а Олег киває і тоді я не боляче стукаю долонею по його сильному плечу. – Що я сказала смішного?

– Нічого. Просто представив вираз обличчя Звіра, якби зараз він застав нас із тобою разом.

– Думаєш, це смішно? – при згадці батька мій настрій наближається до позначки “нуль”.

– Ні. Абсолютно не смішно, Маше, як і те, що відбувається між нами. Ти зносиш мені дах, маленька моя. Але це ненормально, м'яко кажучи.

– Хіба не ти казав, що домовишся з моїм батьком? Чи таки злякався його?

– Не злякався. Але коли я це говорив, то не знав, що ти донька мого найкращого друга, – пояснює Олег.

– Ти прийняв мене за його коханку, так? – Олег киває у відповідь, і моє серце пропускає удар. – Відпусти мене.

Олег виконує моє прохання та ставить на землю. Я відходжу від нього на один крок і обіймаю себе за плечі обома руками.

– Ти образилася?

– Ні. Я просто змінила про тебе свою думку, – говорю вже без натяку на флірт.

– Так швидко?

– Так, чорт забирай, Олегу. Так швидко. Ти прийняв мене за одну з повій, які оточують вас із батьком.

– Не називай себе так, Маше, – спокійно каже Олег, змушуючи мене дивуватися. Я зараз готова вибухнути від гніву, а друг батька спокійний, як удав.

Не знаходжу, що відповісти, та й чи потрібно відповідати?

Вперше у житті мені не хочеться з'ясовувати стосунки. Тільки не з Олегом. Адже я йому все одно програю, так що не варто і починати.

– До побачення, Олегу. Гарного вечора та будьте здорові.

Холодно прощаюся з батьковим другом і, повернувшись до чоловіка спиною, прямую в клуб, де все ще веселяться мої подруги. Але варто зробити кілька кроків, як на мою талію опускаються долоні Олега і я лечу каменем у надійні обійми.

– Будьте здорові? Ти нікуди не підеш, Маше, – притулившись до мене зі спини, Олег нависає зверху, як скеля.

— Це ти мені заборониш, чи як? – відверто заперечую та роблю марну спробу розтиснути на своїй талії пальці Олега.

Одна мить. Ривок... І Олег підхоплює мене на руки, як дитину. Наче не чуючи мої погрози та ігноруючи грубі слівця, Олег іде у бік паркінгу. Ставить мене на ноги лише біля великого позашляховика. Відчинивши дверцята, допомагає мені сісти на заднє сидіння та сідає сам.

Намагаюся вискочити з машини, але Олег хапає мене за потилицю та притягує до себе. Впивається в рот поцілунком і я добровільно здаюся в полон його нереальних губ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍