Мігель Анхель Астуріас - Скорботна п'ятниця

з тих, кого я знаю, не подобається її читати, бо надто близько вона від місця, де, напевно, спочиває хтось із його рідні («Твоєї — ось що тебе зачепило!» — подумала Смаглявка).

— Ви єдина людина, яка має право протестувати, бо ж ми перебиваємо вам діло.

— Яке діло?

— Як — яке діло? А хто вигукує, б’ючи у дзвони, коли привозять мерців: «Завозьте, завозьте добриво»? До речі, нещодавно я чула розмову між Сеполькрі й квіткарем. Останній казав, ніби ця ваша примовка «завозьте добриво» вульгарна і образлива…

— А хіба мерці не той матеріал, що може ставати перегноєм? — урвав її сторож.

— Та дайте мені доказати…

— Я квіткареві й не дивуюсь. Він мені просто гидкий. Він хотів би, щоб я заплющував очі на те, як його люди через два-три дні після похорону забирають з могили арматуру вінків, удаючи, ніби вивозять сміття.

— Він хотів би, щоб ви дарували її йому?

— Або ж продавав. Він якось приходив до мене з такою пропозицією: мовляв, половина прибутку йому, а половина мені.

— Замість того, щоб спалювати їх?

— Атож. А я з задоволенням кинув йому в очі: «Доне Раміріто, кожне добриво прибуває сюди зі своїм квітучим добривом навічно, тому не буде діла».

— Але цього разу, в отій розмові, що я згадувала, Сеполькрі захищав вас, казав, ніби десь є звалище королівських трупів, так званий Ескоріал, і якби ви, Тенасоне, приймали там королів-небіжчиків, то називали б їх не добривом, а сміттям. Тільки мені це здається ще гірше…

- — Мармурник і квіткар — базіки, — відказав Тенасон, — вони ніби змагаються, хто кого перебалакає, отже, це навіть не наговір на мене, але то саме вони найбільше каламутять воду в муніципалітеті, домагаючись познімати реклами з ваших пивничок.

— Якби бог дав свині роги… Але ж вони жалюгідні людці. Вони посилаються при цьому на заповіді того зборища старих багачок, що заснували, — певно, на свої гроші, — товариство захисту доброї слави міста. Це ті, що пишуть проти нас до газет, збирають підписи, тримають у руках самого архієпископа. Що вдієш, коли люди невігласи! А одного дня до нас завітав якийсь грінго, сказавши, що він професор. Цей грінго був справжня людина, бо й серед грінго теж є люди, не всі вони бидло. Він фотографував наші пивнички, вивіски й реклами, фотографував зблизька й з відстані, а потім привітав нас своєю мовою. Сказав, що після великого Мехіко тільки в нашім краї можуть так весело жартувати з приводу смерті. Що то коли чоловік вчений, а не тутешні дурники. Але якщо наші назви та заклики видаються їм непоштивими, гидкими, брудними, нескромними, мерзенними і не знаю вже, якими там ще, то чому вони не протестують проти голих жінок, що їх Сеполькрі виставляє на могилах? Хіба мармурові груди — не ті самі груди? І чому вони не кричать про неподобство, яке чиниться в «Ангелятках», про той привселюдний «ватер» і маски?

— An… an… ап… чхи! — Стара Клеотільда чхнула так виразно і смачно, що навряд чи Смаглявка й сторож могли б витлумачити цей звук як делікатний спосіб сповістити їм про свою присутність.

— Старе завжди не до речі, а надто коли перебиває…— мовила Клеотільда.

— Ніхто нічого не перебиває, —відказала Смаглявка. — Тенасон люб’язно згодився провести мене до пивниці.

— Але тепер вам уже є з ким дійти додому, — мовив Тенасон, розгладжуючи вуса кінчиками пальців, — тому я прощаюся.

— Е ні, вона мене ще злякається! — засміялася стара, худа, кощава жінка з запалими очицями; пасма її розкуйовдженого волосся спадали на чоло, зрошене каламутними крапельками якоїсь рідини.

— В усякому разі, — мовила Смаглявка, підступаючи ближче до Тенасона, — ви все знаєте. Головне, щоб ви це знали. Бо часом нам таки приносять речі, щоб продати, заставити, виміняти на склянку… -

— Звісно, але тільки з фактурою, — ще раз застеріг сторож, який з появою старої прибрав суворого вигляду.

— Про це не турбуйтеся: ми скажемо, що ці речі нам залишили клієнти па збережеппя.

— Послухайте, ось що мені спало на думку, — мовив сторож, знову беручи Смаглявку під руку. Стара Клеотільда дріботіла за ними. — Мені здається, я міг би стати вам у більшій пригоді, якби ми домовилися, що ви мені нічого не казали і я нічого не знаю. Отоді я міг би вам обіцяти, що все буде гаразд і вас не чіпатимуть. Але так чи так, а ви більше не повинні брати речей, не знаючи, яким шляхом, чесним чи нечесним, їх придбано, бо інакше вас зрештою посадять у тюрму, як переховувачів краденого.

Смаглявка важко дихала. Боялася схвильованою вертатися додому. Її біснуватий чоловік дасть їй чосу, коли дізнається, що вона втаємничила Тенасона в таку делікатну справу. Їхня підсобка давно вже скидалася на церковну ризницю. Розп’яття, хрести, свічники, канделябри, купелі, квіткові вази, портретні рами, ангели, що поклонялися і стояли на чатах, зі світильниками в руках. І все те посріблене або позолочене.

Сторожева обіцянка, що все буде гаразд і їх не чіпатимуть, — за умовою, якщо їхня розмова залишиться між ними, — була перемогою над усі перемоги, й вона відчула надзвичайну полегкість; ця перемога сповнила її таким блаженством, що вона навіть не помічала тремтіння пальців свого супутника, який, тримаючи її під руку, час від часу намагався провести ними по вигинові її грудей.

— Як на мене, — Смаглявка заговорила низьким голосом, щоб надати більшої урочистості тому, що збиралася сказати, — то я присягаюся моєю матінкою, яку я люблю понад усе на світі, що ми не тільки ні про що не говорили з вами, а навіть і не бачилися.

Тенасон у відповідь тільки стис їй пальцями руку, тут же випустив, попрощався й повернув назад — ні юнак, ані дід з його сивою, жовтавою, кольору січеного часнику, чуприною й гладенькою, без жодної зморшки, шкірою обличчя.

Стара Клеотільда, що дріботіла позаду, випустила губу, яку була прикусила з люті двома розхитаними зубами, наздогнала Смаглявку й мовила:

— А зі мною, бодай би його трясця вхопила, навіть не попрощався. Дарма, ще привітає отим своїм «завозьте добриво!», коли прийматиме в себе на вічний спокій. Це ж мрець серед живих і живий серед мерців. Отакечки він і живе, а тепер, видно, подався до того, що зветься генералом. Там збираються всякі пограти в кості. У нього, я чула, всюди багато друзів. А я, знаєте, саме до вас ходила, щоб розповісти дещо, але застала тільки вашого чоловіка. Що чула, те й вам кажу: то через отого мексіканського генерала нагнали сюди стільки поліції… — Засапавшись, вона урвала мову, а