Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Досить ревіти! — я різко скинула з себе ковдру і сіла на ліжку.

— Ой, Еріко, ти н-не сп-пиш, — важким голосом відповіла подруга.

— Не сплю, — я перекривила її, — бо одна моя неадекватна подруга мене не послухала, а тепер ридає, як кішка в березні.

— У н-нього вияв-вилось є д-дівчина і в-він познайом-мився зі мною д-для того, щоб м-ми «пор-розважались» утр-рьох. І та дів-вчина наїхал-ла на мен-не, а не на н-нього, — важко схлипуючи, говорила Яна, — д-добре, що це все вияс-снилось майже б-біля залу, б-бо вона теж б-була на б-балу. І я не вст-тигла поїхат-ти з ним нік-куди.

— Чого ти вічно знаходиш собі якісь неприємності? Досить шукати собі якесь невідоме кохання, Яно. Такими темпами ти знайдеш собі колись хіба що серйозні проблеми. 

— Може й ти права, — дівчина шморгнула носом і витерла щоки, — вибач, що не послухала т-тебе.

— Все, досить, я не можу дивитися, як ти рюмсаєш. Іди в душ і лягай спати, — скомандувала я і знову накрилась ковдрою по вуха. Тоді заснула одразу і нічого не чула. А прокинулась вже зранку, на диво, повною енергії. Глянувши на Яну, я побачила на її тумбі купу використаних паперових серветок, тому зрозуміла, що заснула дівчина явно не одразу. 
Сходивши в душ, я поспішила зайти на сайт балу, щоб перевірити, чи не виклали вони ще ніяких фото, бо в оголошенні було написано, що буде обов‘язковий фотозвіт. І вчора я теж бачила безліч фотографів, тому страшенно вже хотілося побачити результат. Особливо з танцювального майданчика. Не розумію, чого для мене це було так важливо, але дуже хотілося подивитися, як ми виглядали разом. Потім прокинулась Яна, але я вирішила нічого їй не казати про ту всю ситуацію. Здається, вона вже все зрозуміла сама. І про свого незнайомця я теж не казала нічого. Нехай це буде поки що моя таємниця. 
На щастя, сьогоднішня вечеря проходитиме в ресторані нашого готелю, то ж далеко іти не доведеться. 

— Ти сьогодні ще гарніша, ніж вчора, — сказала подруга, — дивно.

— Чого це? — фиркнула я, поправляючи волосся, яке сьогодні просто вирівняла.

— Ти ніколи так не причепурювалася. Ні, звичайно, твій вигляд завжди бездоганний, але цього разу ти надто прискіплива.

— Не вигадуй, добре!? — я розізлилась через її нісенітниці, — я просто так хочу. Щоб все було більше ніж ідеально. А ще мене дратує моя маска, бо щоб пити і їсти, мушу постійно її підіймати. 

— Чого злишся? Вже й слово не можна сказати, — Яна фиркнула і вдягнувши свою маску, вийшла в коридор. 
Я ще раз глянула на себе в дзеркало і теж вдягла свою. Вечір каторги сьогодні забезпечений.

Коли ми спустились в ресторан, то я трохи розчарувалася. Бо це не була така вечеря, як я собі уявляла, а просто величезний фуршет і безліч столиків з різною кількістю місць, щоб сісти. Настрій одразу ж зіпсувався, бо у моїй голові це все виглядало приблизно так, як у Гарі Потері. Але поїсти я люблю у будь-якому випадку, тому почала проходити повз столи, щоб обрати щось для себе. Яна весь час мовчала і була якась бліда.

— Що з тобою? — спитала я, — все нормально?

—  Так, просто…я дуже мало спала і багато плакала. Треба піти трохи вмитися, не зіпсувавши макіяж. Я швидко, — вона пішла, а я тим часом підсвідомо у натовпі почала шукати потрібну мені маску, але декілька хвилин пошуків закінчились нічим. То ж я зупинилась біля столика з десертами і почала обирати ті, які найбільше сподобались.

— Бегемотику, перестань стільки їсти, бо не пролізеш у двері, — почулося десь збоку і мені здалося, що це просто моя фантазія склала докупи різні звуки. Тому знищила плечима і продовжила вибір солодощів, — я сказав перестань, — раптом тарілка з моїх рук опинилась у когось, що стояв збоку біля мене.

— Що за… — мої очі округлились, — Макс!? Якого милого ти тут робиш!?

— Ага, те ж саме хотів би спитати і в тебе. Татко тебе сюди відпустив?

— Я думала, ти лежиш дупою доверху в своїй Новій Зеландії на пляжі і «шукаєш себе», — я закотила очі і схрестила руки на грудях. Зовсім я не була рада зустріти тут брата.

— Якби ти більше цікавилась життям свого любого старшого брата, бегемотику, то знала б, що я вже давно там не живу, — він взяв один кексик з моєї тарілки і поклав до рота.

— Це мої солодощі! — пискнула я, — і припини мене так називати.

— Набереш собі іншого, — брат знизив плечима, — ти маєш мені уступати все, ми ж так давно не бачилися.

— Як же я тебе ненавиджу! — я стукнула його кулаком в плече. На ньому була невелика маска, яка накривала тільки одне око. Толку від неї було ніякого, але технічно це таки була маска. Саме тому я і одразу впізнала його.

— Я вже в нормі, — біля нас з‘явилась Яна, — ой…вибачте, — вона ніяково посміхнулась.

— Яно, це мій старший брат Максим. Макс, це Яна — моя подруга.

— Салют, — відповів хлопець, жуючи мої цукерки.

— Твій брат? — вона здивувалась, — мабуть якийсь двоюрідний, бо те що ти…

— Замовчи, — я стукнула ліктем її в бік і натягнула посмішку.

— Дай вгадаю, вона розповідала тобі, що я страшний, бридкий, товстий і так далі?

— Ну щось таке, — зрадницьки заговорила Яна.

— Я ненавиджу вас обох! — крізь зуби просичала я і відійшла до іншого столика, щоб трохи заспокоїтись. Здригнулась, коли відчула, що ззаду хтось стоїть.

— Міс «я не вмію танцювати» сьогодні не в гуморі, — я почула голос, легенько посміхнулась і обернулась.

— Ви завжди будете так різко появлятися?

— Ну так вже виходить, вибачте, — знову цей неприродній голос звучав у моїй голові.

— Ви сьогодні…інакший, — я оглянула його з ніг до голови, бо сьогодні на ньому був темно-смарагдовий смокінг, — я думала, що одяг має бути один і той самий.

— Хто вам таке сказав? — чоловік легенько засміявся, — це, звичайно, можливий варіант, але я вирішив вигуляти ще цей костюм.

— Він вам пасує більше, — я посміхнулась і одночасно знітилась, бо тепер було соромно стояти перед ним у тій же сукні, що вчора.