Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

Кріогенний інститут «Льодовиковий період», Лондон

Спогади Артеміса перервав якийсь рух угорі. Хло­пець виглянув у вікно і вдивився в точку через філь­три. На карнизі третього поверху крався ельф. Офі­цер Рекону з крилами і шоломом. Через п’ятнадцять хвилин! Його хитрощі спрацювали. Фоулі помітив дзвінок і прислав когось розібратися. Тепер лишало­ся сподіватися, що цей ельф аж булькає від магії та дуже хоче допомогти.

Діяти потрібно дуже обережно. Навіщо лякати офіцера Рекону? Один необережний рух, і він про­кинеться через шість годин без жодної згадки про події сьогоднішнього дня. І для Батлера це буде дуже сумно.

Артеміс повільно відчинив дверцята фургона і зробив крок на двір. Ельф нахилив голову, спосте­рігаючи за рухами людини. Хлопець не дуже втішив­ся, коли міфічне створіння дістало платиновий піс­толет.

— Не стріляй,— підняв руки Артеміс.— Я не озброєний. Мені потрібна твоя допомога.

Ельф активував крила і повільно опустився, візор шолома опинився на одному рівні з очима Артеміса.

— Не бійся,— продовжив хлопець.— Я друг На­роду. Я допомагав подолати Б’ва Келл. Мене звуть...

Непрозорий візор шолома відкинувся.

— Я знаю, як тебе звуть, Артемісе,— сказала капі­тан Холлі Шорт.

— Холлі, — схопив її за плечі хлопець. — Це ти!

Холлі скинула його руки.

— Я знаю, що це я. Що тут відбувається? Здогаду­юся, телефонував саме ти.

— Так, так. Немає часу пояснювати. Пізніше, гаразд?

Холлі увімкнула двигун і піднялася на чотири метри.

— Ні, Артемісе. Я вимагаю пояснення негайно. Якщо тобі була потрібна допомога, чому ти не зате­лефонував зі свого телефону?

— Ти ж сказала, що Фоулі зняв спостереження за моїм телефоном. І я не був певний, що ти прилетиш.

Холлі подумала.

— ОК. Може, і не прилетіла б.— Потім вона по­мітила: — А де Батлер? Прикриває твою спину, як завжди?

Артеміс не відповів. Але по його обличчю Холлі від­разу здогадалася, навіщо Хлопець Бруду її покликав.

Артеміс натиснув кнопку, і кришка кріогенної ка­мери відчинилася. Всередині під сантиметрами льо­ду лежав Батлер.

— Ні,— зітхнула Холлі.— Що сталося?

— Він зупинив кулю, призначену для мене,— по­яснив Артеміс.

— Коли вже ти чогось навчишся, Хлопче Бруду? — гримнула Холлі.— Від тебе самі неприємності. І як правило, страждають люди, яким ти не байдужий.

Артеміс не відповів. Правда є правдою.

Холлі підняла з грудей охоронця пакет із льодом.

— Як довго?

Хлопець перевірив час на мобільному телефоні.

— Три години. Плюс-мінус п’ять хвилин.

Капітан Шорт прибрала лід, поклала долоні на груди Батлера.

— Три години. Не знаю, Артемісе. Нічого не від­чуваю. Жодної іскри життя.

Артеміс підвів на неї очі.

— Ти зможеш, Холлі? Зможеш його зцілити?

Холлі відступила.

— Я? Я не можу. Потрібен професійний цілитель. І навіть за нього я не ручаюся.

— Але ж ти зцілила батька.

— То зовсім інше. Твій батько був живий. Навіть не в критичному стані. Мені боляче це казати, але Батлер помер. Уже давно.

Артеміс зняв із шиї золотий медальйон на шкіря­ному шнурочку. Диск із акуратною дірочкою посе­редині.

— Пам’ятаєш? Це ти зробила — показати, що твій палець приріс до руки. Сказала, що це нагадає мені про краплину добра, яка в мені лишилася. Зараз я саме і намагаюся зробити щось добре, капітане.

— Це не питання доброти. Цього просто не мож­на зробити.

Артеміс постукав пальцями по камері. Замислився.

— Я хочу поговорити з Фоулі,— нарешті сказав він.

— Я виступаю від імені Народу, Фауле,— відріза­ла Холлі.— Ми не підкоряємось наказам людей.

— Будь ласка, Холлі,— заблагав Артеміс.— Не можна ж отак просто дозволити йому померти. Це ж Батлер.

Холлі не встояла. Врешті-решт, Батлер не один раз рятував їх усіх.

— Гаразд,— погодилася вона і полізла за запас­ним мікрофоном.— Проте не сподівайся на гарні новини.

Артеміс повісив навушник на одне вухо і підніс мікрофон до рота.

— Фоулі, ти слухаєш?

— Жартуєш? Це ж цікавіше за будь-який із ваших серіалів.

Артеміс зібрав докупи думки. Він має бути пере­конливим, інакше в Батлера не лишиться жодного шансу.

— Я хочу, щоб ви спробували зцілити. Розумію, це може не спрацювати. Але невже вам важко спро­бувати?

— Не все так просто, Хлопче Бруду,— відповів кен­тавр.— Зцілення — процес непростий. Він потребує таланту і концентрації. Холлі — здібний ельф, я га­рантую, але для такої справи потрібна ціла команда цілителів.

— Обмаль часу,— сердито відповів Артеміс.— Батлер уже занадто довго в такому стані. Це потрібно зробити зараз, доки глюкоза не всмокталася в кров. Тканини на пальцях уже почали розкладатися.

— Може, і мозок теж? — припустив кентавр.

— Ні. Я знизив температуру майже тієї ж хвили­ни. Увесь цей час череп перебуває в холоді.

— Ти впевнений? Ми ж не хочемо повернути до життя тіло Батлера без мозку.

— Упевнений. Із мозком усе гаразд.

Фоулі помовчав.

— Артемісе, якщо ми погодимось спробувати, я навіть не уявляю, яким буде результат. Батлерове тіло могло катастрофічно змінитися, не кажучи вже про його розум. Такої операції над людиною ще ні­коли не проводили.

— Я розумію.

— Хіба, Артемісе? Справді розумієш? Ти готовий прийняти всі наслідки такого зцілення? Можуть ви­никнути будь-які непередбачувані проблеми. Хто б не повстав із цієї кріогенної камери, ти за нього від­повідатимеш. Ти готовий до такої відповідальності?

— Готовий,— без вагань заявив Артеміс.

— Добре. Тоді вирішуватиме Холлі. Ніхто не мо­же змусити її скористатися магією. Це її рішення.

Артеміс опустив очі. На ельфійку він дивитися не міг.

— Ну, Холлі? Візьмешся? Спробуєш?

Холлі змахнула лід із лоба Батлера. Він був добрим другом Народу.

— Я спробую,— погодилася вона.— Ніяких гаран­тій, але зроблю що зможу.

У Артеміса від полегшення підкосилися ноги. Але він швидко взяв себе в руки. Потім падатиме.

— Дякую, капітане. Я розумію, що таке рішення нелегко було прийняти. Що я можу зробити?

Холлі показала на дверцята.

— Ти можеш вийти. Мені потрібне стерильне се­редовище. Я тебе покличу, коли все скінчиться. І що б не сталося, що б ти не почув, не заходь, доки я не покличу.

Холлі зняла із шолома камеру, прикріпила її на кришку кріогенної камери, щоб Фоулі міг краще по­бачити пацієнта.

— Ну як?

— Добре,— відповів Фоулі.— Прекрасно бачу верхню частину тіла. Кріогеніка. Фаул — геній, не­зважаючи на те, що він людина. Чи ти усвідомлюєш, що в нього було менше хвилини, щоб скласти план? Розумний Хлопець Бруду.

Холлі ретельно вимила руки