Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

— Не такий уже й розумний, коли не може втри­матися подалі від неприємностей. Повірити не можу, що я це роблю. Тригодинне зцілення. Це вперше.

— Фактично, це двохвилинне зцілення, якщо мо­зок заморозили відразу ж. Але...

— Але що? — спитала Холлі, витираючи руки рушником.

— Але охолодження впливає на біоритми тіла й на магнітні поля — такі речі навіть Народ повніс­тю не розуміє. На кону не лише шкіра і кістки. Ми навіть уявлення не маємо, як така травма могла вплинути на Батлера.

Холлі сунула голову під камеру.

— Думаєш, я правильно вчинила, Фоулі?

— Був би в нас час на дискусію, Холлі! Але з кож­ною секундою наш старий друг утрачає клітини моз­ку. Я розмовлятиму з тобою весь час. По-перше, по­трібно оглянути рану.

Холлі прибрала кілька пакетів із льодом, розстеб­нула срібний костюм. Вхідний отвір від кулі був ма­леньким, чорним, навколо нього запеклася кров —- немов перед нею був бутон троянди.

— У нього не було жодних шансів. Прямо під сер­це. Зараз збільшу.

Холлі наблизила візора і за допомогою фільтрів збільшила рану Батлера.

— Туди потрапили якісь волокна. Кевлар, я б ска­зала.

Фоулі аж застогнав.

— Цього нам бракувало. Ускладнення.

— А яка різниця, є там волокна чи ні? І зараз не час для жаргону. Поясни простою гномською.

— Добре. Хірургія для дилетантів, так би мовити. Якщо ти засунеш свої пальці в рану, магія відтворить клітини Батлерового тіла разом із новими волокна­ми кевлару. Він лишиться мертвим, але цілком куле­непробивним.

У Холлі напружилася спина.

— Що ж мені робити?

— Потрібно зробити нову рану і впустити магію через неї.

«Чудово,— подумала Холлі,— нова рана. Просто пошматувати старого друга».

— Але ж він твердий, як скеля.

— Тож доведеться трошки його розтопити. Ско­ристайся «Нейтрино-2000», вистав найменший ре­жим, але не дуже довго. Якщо мозок прокинеться раніше, ніж нам потрібно, йому кінець.

Холлі витягла «Нейтрино», переключила на міні­мум.

— Куди направляти заряд?

— З іншого боку грудної клітки. Приготуйся до зцілення; тепло розповсюджується швидко. Батлера потрібно зцілити до того, як до мозку дістанеться кисень.

Холлі направила лазера на груди охоронця. 

— Скажи хоч щось.

— Трохи ближче. Десь із п’ятнадцяти сантиме­трів. Тримай дві секунди.

Холлі підняла візора, кілька разів глибоко вдих­нула. «Нейтрино-2000» виконує роль медичного інс­трумента. Хто б таке подумав?

Холлі натиснула на курок один раз. Іще одне натискання, і активується лазер.

— Дві секунди.

— Так. Поїхали.

Клац. Із дула «Нейтрино» вирвався помаранчевий промінь концентрованого тепла і увійшов у груди Батлера. Якби охоронець був притомним, він би вже відключився. Відтаяв акуратний кружечок льоду, пара піднялася до стелі й осіла конденсатом.

— А тепер,— наказав Фоулі, і голос у нього мало не зірвався від напруги,— звузь промінь і сфокусуй його.

Холлі вправно змінила настройки лазера великим пальцем. Якщо промінь звузити, він стане більш по­тужним, але лазер необхідно сфокусувати, аби не розрізати Батлерового тіла.

— Виставлю п’ятнадцять сантиметрів.

— Добре, але поквапся; тепло поширюється.

Шкіра на грудях Батлера повернула свій колір, лід по всьому тілу почав танути. Холлі знову натиснула на курок. Цього разу вона зробила надріз у вигляді півмісяця. Із рани виступила єдина краплина крові.

— Не тече,— завважив Фоулі.— Добре.

Холлі опустила зброю:

— Що тепер?

— Тепер заводь руки всередину і випускай туди всю свою магію, до останньої краплини. Не просто спостерігай, як вона витікає, а штовхай її туди.

Холлі скривилася. Ця частина їй ніколи не подо­балася. Байдуже, кілька разів вона вже проводила зцілення, їй було дуже неприємно совати пальці до нутрощів інших. Вона склала великі пальці разом і засунула їх до рани.

— Зцілися,— видихнула вона, і по пальцях поте­кла магія.

Над раною зметнулися блакитні іскорки, немов за горизонт падали зорі.

— Іще, Холлі,— сказав кентавр.— Іще трохи.

Холлі напружилася. Магія спочатку потекла гус­тим потоком блакитних іскор, але скоро сповільни­лася.

— Ну от,— ледь вимовила Холлі.— Майже нічого не лишилося на захист по дорозі додому.

— Тоді,— наказав кентавр,— відійди, доки я тобі не скажу. Тому що зараз і небу буде гаряче.

Холлі відступила до стіни. Якусь мить нічого не відбувалося. Раптом Батлер вигнувся, мало не підстрибнув. Холлі почула, як захрустіли хребці.

— Зцілення почалося,— схвально сказав Фоулі.— Це найлегша частина. 

Батлер знову впав у камеру, зі свіжої рани бризну­ла кров. Магічні іскорки переплелися, на грудях чо­ловіка утворилося щось на кшталт вібруючої решіт­ки. Батлер підскакував на ношах, немов горох у брязкальці. Магія почала змінювати атоми. Над ті­лом наче туман завис — то через пори виводилися токсини. Кірка льоду навколо тіла відразу ж розта­нула, і краплини води осіли конденсатом на стелі. Пакети з льодом лопалися, як повітряні кульки, кристали розліталися по всій кабіні. Холлі немов опинилася в центрі різнокольорової грози.

— Залазь туди! — крикнув у вухо Холлі Фоулі.

— Що?

— Залазь до камери. Магія піднімається по хреб­ту. Ти маєш тримати його голову нерухомо, щоб усі пошкоджені клітини відновилися. А якщо вже вони зціляться, назад повернути не можна.

Клас, подумала Холлі. Утримати Батлера нерухо­мим. Жодних проблем. Вона підійшла ближче, по візору заторохкотіли кристалики.

Тіло людини здригалося в камері, оповите хма­рою пари.

Холлі поклала долоні на скроні Батлера. Вібрації передалися до її рук, а скоро затрусилося і все тіло.

— Тримай його, Холлі. Тримай!

Холлі нахилилася до камери, навалилася на голо­ву охоронця всією своєю вагою. Але вона навіть не могла зрозуміти, допомогло це чи ні.

— Ну, починається! — сказав їй у вухо Фоулі. — Приготуйся!

Магічні іскри добігли до Батлерової шиї, пере­йшли на обличчя. Блакитні спалахи дісталися до очей, помандрували по оптичних нервах просто в мозок. Очі Батлера розплющилися, завертілися в різні боки. Рот також не лишився осторонь. З язи­ка злетіла довга низка слів різними мовами, і жодне з них не мало значення.

— Мозок перевіряє систему,— пояснив Фоулі.— Просто аби переконатися, що все в робочому стані.

Кожен м’яз, кожен суглоб напружувався до межі, здригався, розтягувався, вивертався. Волосяні фолі­кули почали працювати з неймовірною швидкістю, і за хвилину виголений череп Батлера вкрився густою гривою волосся. Короткі нігті перетворилися на ти­грячі кігті, підборіддя заросло кошлатою бородою.

Холлі ледь трималася. Мабуть, саме так почува­ються ковбої на родео, коли намагаються приборка­ти якогось дикого бичка.

Нарешті іскри розсіялися, злетіли в повітря, як над вогнищем. Батлер заспокоївся. Тіло лежало за п’ятнадцять сантиметрів від води. Дихання було