Ірина Грабовська - Леобург, Ірина Грабовська

не відрізнявся від романівського. Все, що є цінного з собою, краще сховати тут. Данило покопирсався в кишенях і гмикнув. Смартфон. Нехай полежить теж. Він сховав свої речі й засунув кришку. Ну, а тепер... як маскарад — то маскарад.

Данило, намагаючись не дуже шуміти, витягнув з гардероба кілька речей. Він обрав сорочку з широкими рукавами, натягнув вузькі коричневі штани й жилет. Денне світло вигравало на начищених пряжках ременів. Черевики... підтяжки... краватка... Ні, замість краваток у них були шийні хустки! Данило покопирсався в шафі й знайшов цілу купу Едвардових хусток. Оце, звісно, біда. Данило морочився перед дзеркалом близько двадцяти хвилин, але неслухняний білий клапоть щоразу зав’язувався криво. Хух... Принаймні тепер він не буде схожий на інопланетянина в очах місцевих мешканців. Щоправда, чуприна стирчала їжаком і ніяк не вписувалася в образ пристойного джентльмена. Завершуючи своє перетворення, Данило нахилив вазу з квітами й вилив у жменю трохи води. Пригладив волосся, розвернувся до дзеркала й залишився цілком задоволений своїм зовнішнім виглядом. Раптом він помітив медальйончик на тумбочці. Всередині був портрет... його самого. Щоправда, франт на зображенні здавався трохи старшим, мав тонкі вусики, циліндр і монокль на правому оці. А ще — мав холодний і пихатий погляд, ніби побачив у житті стільки всього, що вже нічому не дивується й нічого більше не хоче.

Едвард. Ось ким йому доведеться стати.

Але про що розмовляти з мешканцями? Минулого разу вони розпитували про його здоров’я, говорили про якийсь вибух, після якого він начебто зник на два дні. От і добре. Якщо він постраждав при цьому, то міг втратити пам’ять. Вибух... саме як той, що він бачив уві сні за два дні до першого візиту до Романівки!

Що ж, тепер... тільки вперед.

Він узявся за клямку дверей і дослухався. З коридору не долинало ані звуку.

Все — або пан, або пропав. Данило рішуче вийшов з кімнати. І в ту саму мить мало не зіштовхнувся з однією з мешканок цієї реальності.

Світ в очах Агнеси розпливався за завісою сліз, щоки палали. Те, що вона побачила кілька хвилин тому, тепер ніколи не дасть їй спокою і снитиметься ночами. Цьому немає пояснення, немає виправдання! Пляма на всю їхню родину! Як Беата могла таке вчинити?! Агнеса закусила губу. Дурне, наївне дівча. Невже вона не розуміє...

Двері Едвардової кімнати розчахнулися, Агнеса ледве не налетіла на юнака, який вийшов у коридор. Вона відсахнулася та притулила руки до грудей. Едвард? Він знову з’явився?! Але де він був так довго?!

— Guten Tag[11],— вимовив він з підозрілою старанністю.

— Едварде...— видихнула Агнеса.— Де ви були?!

Юнак злегка зашарівся й невпевнено знизав плечима.

— Я... тобто... я виходив...

Виходив?! За наказом Оздеміра Едварда шукав увесь Леобург! Якби він залишився в місті, його б неодмінно знайшли! Племінник засновника міста не може розчинитися в повітрі, а потім знову з’явитися, наче нічого не сталося! Що за нісенітниці? Агнеса втупилася в кузена аж надто пильно, й той помітно зашарівся. Дівчина відвела погляд. Не може бути! Коли це він ніяковів? Завжди самовпевнений, безпардонний, а іноді просто нестерпний...

— Я, мабуть, мав попередити, вибачте.

Він говорив дуже повільно, в його мові не було чутно леобурзького акценту. Крім того, Едвард вигляд мав досить дивний: шийна хустка пов’язана криво, жилет не застебнутий. У будь-якому разі, нічого доброго в його поверненні не було. Агнеса кинула ще один короткий погляд на кузена. Той покірно мовчав, роздивляючись підлогу. Можливо, на нього так уплинув вибух? Менше з тим, їй до того абсолютно байдуже. Агнеса вже хотіла проскочити повз юнака, але тут помітила, що сходами хтось швидко йде.

Тео! Господи, ще бракувало, щоб він побачив у кімнаті Беати те, що й вона!

— Всі зібралися,— прошепотів Едвард і дивно посміхнувся.

— Тео, Едвард повернувся! — Агнеса на мить притулила долоні до щік, що палали вогнем. Тео підійшов до них і став посеред коридору, широко розставивши ноги та впершись кулаками в боки, ніби хотів перекрити всі шляхи до порятунку.

— Важко не помітити,— він презирливо скривив губи.— Дозволь запитати, де ж ти знову вештався цілий тиждень, милий братику?

Тео замовк, пропалюючи брата злим поглядом. О ні. Схоже, на них очікує черговий спалах гніву. Агнеса ковзнула поглядом по кобурі з револьвером на поясі Тео. Навіть повернувшись до Леобурга, він поводиться, немов у Вайомінгу. Неймовірні дикунські звички!

Едвард глибоко вдихнув і звів брови, вагаючись, що відповісти.

— Я можу все пояснити.

— Авжеж, тобі доведеться,— глузливо посміхнувся Тео.— А також, якщо твоя ласка, поясни, якого біса твої кредитори вимагають гроші в мене?

Агнеса збентежено переводила погляд з одного брата на другого. Едвард витримав паузу, а потім на одному подиху вимовив:

— На жаль, я не знаю, про яких кредиторів мова.

— Що?!

— Річ у тім, що я абсолютно нічого не пам’ятаю,— провадив Едвард.— Забув навіть своє ім’я.

Та що це з ним! Дівчина вражено зітхнула. Невже після вибуху він дійсно втратив пам’ять?!

— Ти...— Тео хотів продовжити, але поперхнувся.— Kurwa mać[12]!

Агнеса спалахнула й зніяковіло кахикнула. Втім, вона вже звикла до того, що її наречений використовує міцні вирази у присутності дам. Тео голосно зареготав.

— Ви ж пам’ятаєте, я був удома тиждень тому,— провадив Едвард.— І був не при собі. Я почувався розгубленим. Тому вирішив піти, щоб хоч якось отямитися. Але у мене нічого не вийшло, і я повернувся назад...

Агнеса згадала їхню останню зустріч. Коли вона бачила кузена минулого разу, він дійсно нікого не впізнавав. І мав більш ніж дивний вигляд — без вусів, з розпатланим волоссям, у спідній білизні, а розмовляв майже як божевільний. Це через нервове потрясіння? Тео з подивом дивився на брата, вочевидь, чекаючи, коли той зізнається, що пожартував. Усе це дійсно схоже на якийсь дурний жарт, але Едвард тільки знизав плечима.

— Мені прикро... То що там за кредитори?

Очі Тео недобре зблиснули. В повітрі знову відчувалася напруга.

— Гаразд,— кивнув він.— Я сподіваюся, найближчим часом пам’ять до тебе повернеться. І нехай у цьому місті мешкає забагато Яблонських, платити за вибух тієї пекельної машини доведеться саме тобі!

— Не хвилюйся,— раптом з легкістю погодився Едвард.— Я все владнаю, треба тільки докладніше ознайомитися з цією справою.

— Едварде,— нарешті вимовила Агнеса.— Схоже, вам терміново необхідна допомога! Я попрошу викликати...

— ...лікаря?