Євгенія Анатоліївна Кононенко - Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко

Ромаї, і лежатиме з ним під зорями після божественного єднання, а потім вони підведуться, а брати й сестри служитимуть їм, як Малху й Малці.

А поки Мелана в Оазі нудить світом. Вона не голодна і не обтяжена працею. Але не почуває себе в раю, хоча після домашнього лиха, після поневірянь у дорозі, після бездомності в брудному розбещеному Ірі Оаза таки схожа на Елізіум. Проте душа Мелани не лежить до всього того, чим так захоплено переймаються інші. Вона не прагне розмов про сенс появи на цьому світі, бо знає: для кохання! Вона не молиться з братами й сестрами, бо як молитися, то Ромаї, а не якійсь незрозумілій силі. Вона не вчиться їхнім дивним ритуалам, хоча їй бралися пояснювати, що воно таке. Адже під садом Оази заплутана система катакомб і підземних ходів, де, якщо лишитися на певний час без світла і без їжі, можна багато чого пізнати і здобути.

— Не втягайте Мелану в це. Лише коли сама попросить, — сказав братам і сестрам Ромаї, і вона чула це. Отже, він не хоче, щоб вона стала, як інші сестри. Вона йому не сестра. Сестра не може стати братові жоною. Ромаї недаремно сказав, щоб вони її не чіпали. Марія Цейра пояснила їй, що внаслідок їхніх ритуалів під землею вона перестане хотіти земного кохання. А також буде невразлива до будь-яких тортур, якщо раптом потрапить до в’язниці Шаліта чи іншого правителя. Але Мелана не хоче того знання. Бо ще настане день, і вона буде Ромаї не сестрою, а жоною. А вояки будь-якого тирана, хоч які б тортури не вигадали, ні слова не почують від неї, якщо вона раптом потрапить в їхні лапи, а вони питатимуть її, де Ромаї!

— Візьми мене з собою в Ір, Ромаї! Жінки не хочуть, щоб я допомагала їм готувати їжу, кажуть, що я нечиста. Я б могла допомогти тобі. Чого ти не довіряєш мені?

— Цього разу я йду з Марією. Вона дуже скучила за батьком. Але наступного разу піду з тобою.

Батько Марії Цейри — заможний купець в Ірі на ймення Сохер. В нього неподалік від ринку великий дім і сад за кам’яною огорожею. Мелана щодня ходила біля того будинку, бачила ті дерева і квітучі кущі, які випадають на вулицю з-за огорожі. Але ж Марія, яка мала в домі батька все, прийшла сюди, де сплять під зорями, а їдять лише страви з борошна й фрукти. Але і вдома, і в дорозі, і під час роботи в Ірі Мелані іноді перепадало м’ясо. В домі Сохера завжди були страви з баранини, Марія сама розповідала. Вона мала і прикраси, і одіж з тонкого білого полотна, яку прали служниці. То заради чого їй цей злиденний рай, як не заради синього, як небо, погляду Ромаї, заради того тепла, що йде від нього, заради самого звуку його голосу, і байдуже, що саме він говорить. Мелана задля цього всього теж пішла б із заможного дому від добрих батьків, якби в неї такі були. А Марія хай не бреше, ніби її тримає тут дух братерства й сестринства.

Сохер передає в Оазу торби з борошном і глеки з олією. Але Сохер підтримує таємне товариство не через прихильність до їхніх химерних ідей, а через ненависть до Шаліта, який наклав на торгівлю неймовірний податок. Сподівається, що Ромаї, як буде треба, підніме на повстання цей мерзенний люд, який тільки й уміє, що впадати в стан одержимості від крові на стратах і канючити їжу під вікнами тих, хто працює. Сохер знає, як легко зміняється настрій нікчемних людців, коли до них говорять такі, як Ромаї.

Коли Ромаї ходить в Ір з Марією, він ночує в домі Сохера, і вони допізна ведуть розмови про вищі смисли з господарем дому, який погоджується, що в кожній нікчемі є Божа іскра. Але як важко буває роздмухати ту іскру! «Але це можливо, можливо!» — вигукує Ромаї. — «Але ж це так рідко стається, — зітхає Сохер, з чим Ромаї також погоджується. — А головне, що немає одного подмуху на божі іскри різних нікчем. Кожній тліючій іскрі потрібен свій особливий подух. Тому й так багато темного люду навкруги». — «Погано, якщо в людині не роздмухано Божу жаринку, — каже Ромаї, — але ще гірше, коли в людині розпалили не Божу іскру, а щось інше».

Поки Ромаї вечеряє із Сохером, в Оазі брати й сестри зібралися на вечерю без нього. Мелана навіть не хотіла йти до вечері, але відчула нестерпний голод, тож пішла. Без Ромаї ввечері зовсім погано, бо, крім того, що нема Його, ще й приходять паскудні омбри. Його ж вони бояться. А як його нема, вони кричать своїми противними голосами що тільки хочуть. І коли вже він всюди ходитиме лише з нею, а Марія Цейра нехай вертається в дім свого батька! Вона не вміє любити Ромаї так, як любить його вона, смаглява Мелана!

І тут із темряви пролунав гаркавий голос однієї з омбр:

— Ти думаєш, ніби Марія купила Ромаї за харчі для Оази? А що можеш запропонувати ти тому, хто має все?

Ці мерзотні створіння не просто читають думки, а й нахабно викрикують свої слова так, що це чують усі. Мелана з болем закричала, цього разу вголос:

— Він не має всього! В нього нема дому! Нема дружини! Нема дитини!

Якби брати й сестри відсахнулися від неї, відсторонилися, глянули б на неї непривітно, можливо, Мелані було б легше. Але вони стали усіляко співчувати їй, мовляв, сердешна, так і не розуміє, хто ми і хто наш Ромаї:

— До Марії Цейри також довго кричали омбри.

— Вона аж вуха затуляла, чути їх не могла.

— А потім вона навчилася брехати і говорити те, що подобається вам? — ледь стрималась, щоб не сказати цього вголос Мелана, але гаркава омбра почула:

— Можна брехати вголос, але подумки ніколи не збрешеш! А ми чуємо саме те, що подумки! — пролунав голос із темряви, — Марія Цейра ніколи не брехала! Це чорна серцем Мелана бреше, і найперше сама собі!

Марія Закена вийшла зі своєї дрімоти, — і навіщо вона ходить до вечірньої трапези, якщо майже нічого не їсть, лише спить, уже б спала під деревом біля джерела. Але зараз Марія Закена прокинулась і обняла за плечі Мелану, якій несподівано стало добре від руки старої