Шекспір Вільям - Король Лір, Шекспір Вільям

Ходімо.
Лір і Корделія під вартою виходять.
Едмунд
(до офіцера)
Капітане!
(Дає йому папери)
Візьми записку цю і йди за ними
В тюрму. Від мене маєш ти посаду;
Ще вищу матимеш, зробивши те,
Що тут написано. Нам час велить,
Як діять мусимо. Вояці сором
Буть м'якосердим. Не питай, іди,
Скажи лише, чи згоден ти вчинити
Наказане?
Офіцер Так, згоден я, мілорде.
Едмунд Іди ж, негайно виконай наказ
1 сповісти, коли по всьому буде.
Мерщій, кажу, не гай ані хвилини!
Офіцер Возити хури і вівсом живитись —
Річ не моя. Та що людина може,
Зроблю як слід.
(Виходить)
Сурми.
Входять Олбені, Гонерілья, Регана, офіцери, почет.
Олбені Сер, ви були одважні,
Фортуна вам сприяла. У полон
Забрали ви сьогодні супротивців,
Віддайте ж нам їх, щоб могли вчинити
Ми з ними так, як сан наш нам велить,
Та й власної пильнуючи безпеки.
Едмунд Мені здається, сер, що я не схибив,
Нікчемного старого короля
Пославши до в'язниці. Вік його,
Високий титул зворушити можуть
Серця підданих, і тоді на нас
Підійметься повстання. Королеву
Теж ув'язнив я, маючи причини.
Ще буде час, віддам я їх на суд,
Та не тепер. Ми вкриті кров'ю й потом,
За другом друг ридає у тяжкі
Хвилини після найславніших битв.
Не місце і не час тут міркувати
Про Ліра та Корделію.
Олбені Згадайте:
Ви, сер, мені підлеглий, а не брат.
Регана Дозвольте міркувати нам про це.
Він нашими військами верховодив,
Моєї влади був представником
І сміло може вас назвати братом.
Гонерілья Не так-бо палко! Годен він на більше,
Ніж ти даруєш ласкою своєю.
Регана Мої від мене маючи права,
Найвищої досяг він верховини.
Олбені Сягне ще вищої, коли назвеш
Його ти мужем.
Регана Жартома, буває,
Ми кажем правду.
Гонерілья Ой, гляди, сестрице,
Гляди, чи не більмо на оці в тебе.
Регана Чогось нездужаю, а то знайшла б
Належну відповідь! Мілорде Глостер,
Бери мої війська і полонених,
Мої маєтки, статки — все твоє.
Перед очима всесвіту зову
Тебе своїм володарем і мужем.
Гонерілья Ти думаєш його тим ущасливить?
Олбені Твоєї згоди не питають тут.
Едмунд Твоєї теж, мілорде.
Олбені Так, байстрюче?
Регана
(до Едмунда)
Звели скоріше бити в барабан
І доведи, що владу я тобі
Свою дала.
Олбені Стривай! Тебе, Едмунде,
Як зрадника державного беру
Під варту я, а разом — і гадюку
Цю позолочену.
(Показує на Гонерілью)
Бажання ваше
Не може бути вволене, сестрице,
Бо вийшло б це жоні моїй на шкоду:
Вона заприязнилася з цим паном,
І я як муж вам теє бороню.
Як заміж хочете, то покохайте
Мене,— моя дружина заручилась
Із іншим.
Гонерілья От комедія!
Олбені Едмунде,
При зброї ти. Вели в сурму сурмити:
Коли ніхто не з'явиться сюди,
Щоб чесним боєм і судом господнім
Довести чорні злочини твої,-
Ось виклик мій.
(Кидає рукавицю)
У рот не бравши хліба,
Я виявлю, негіднику, тебе!
Регана Ох, тяжко, тяжко!
Гонерілья
(вбік)
Віру в міць отрути
Я стратила б, якби було не так.
Едмунд Ось відповідь!
(Кидає рукавицю)
Ганебно бреше той,
Хто зрадником посмів мене назвати!
Хай грає твій сурмач. Я доведу
На поєдинку з іншим чи з тобою,
Що честь моя не має плям.
Олбені Герольде!
Едмунд Герольде, гей! Сюди!
Олбені На власну силу
Лише надійся: вояків усіх,
Кого водив ти в імені моєму,
Я розпустив.
Регана Я мучусь!.. Трачу сили!..
Олбені Вона недужа. Заведіть її
В моє шатро.
Регану виводять.
Входить герольд.
Олбені ІДИ СЮДИ, герольде.
Нехай сурма засурмить. Прочитай
Писання це мені.
Офіцер Труби, сурмачу!
Сурма.
Герольд
(читає)
"Коли хто із людей значних чи рицарів волить
довести оружною рукою, що Едмунд, гаданий граф Глостер, не
одну вчинив зраду перед вітчизною, нехай той з'явиться на третю
сурму. Супротивник готовий боротись".
Едмунд Сурми!
Перша сурма.
Герольд Ще раз!
Друга сурма.
Герольд Ще раз!
Третя сурма.
Здаля чути відповідь сурми.
Входить Е д г а р, озброєний. Перед ним іде сурмач.
Олбені Спитай його, пощо на звук сурми
З'явився він?
Герольд Хто ви? Як вас на ймення?
Пощо прийшли на виклик?
Едгар Знайте, люди:
Ім'я моє загублене — його
Сточила зрада гострими зубами;
Проте стою не нижче родом я
За супротивця.
Герольд Хто ж ваш супротивець?
Едгар Хто смів назвать нахабно тут себе
Едмундом, графом Глостером?
Едмунд Це я.
Що далі?
Едгар Добувай свого меча,
Коли образив серце я шляхетне,-
Нехай це доведе твоя правиця.
Повинен я,— так честь мені велить,-
Тебе, хоч ти дійшов і слави, й сили,
Назвати зрадником перед богами,
Перед отцем твоїм і перед братом.
Так! Зрадник ти! Продав ти вінценосця
Великого, ти змову лиходійну
Чинив супроти нього. Скажеш — ні?
Я доведу оружною рукою,
Що правда цьому.
Едмунд Слід би тут було
Ім'я спитати в тебе, та шляхетний
Ти маєш вигляд, і з речей твоїх
Нехибно можна рицаря впізнати.
Було б для мене краще й спокійніше
Відкласти поєдинок, та дарма.
Тобі в лице я кидаю твої
Обвинувачення. Ти — зрадник лютий!
Нехай отрута наклепу твого
Тобі поллється в серце! Хай цей меч
На цілий вік приспить його лукавство!
Заграйте в сурми!
Сурми. Поєдинок. Едмунд падає.
Олбені Залишіть його
Живого!
Гонерілья Глостере! Та це ж омана!
Навіщо проти рицарських законів
Ти з невідомим бився?
Олбені Занімій,
Бо рота я заткну оцим папером.
Дивіться, сер. Злочинець ви найтяжчий.
Ось певний доказ.
(До Гонерільї)
Нащо виривати
Із рук листа? Він, бачу, вам відомий.
(Дає Едмундові листа)
Гонерілья Кому мене судити? Тут моя
І влада, й сила.
Олбені Знаєш ти цей лист,
Гадюко?
Гонерілья Марні всі твої питання.
(Виходить)
Олбені Ідіть за нею: в розпачі вона
Наважитись на щось жахливе здатна.
Один з офіцерів виходить.
Едмунд Так, я вчинив усе, що кажеш ти,
Вчинив ще більше. Час усе розкриє.
Усе минулося, життю кінець.
Та хто ж бо ти, що переміг мене?
Як з роду ти шляхетного походиш —
Тебе прощаю я.
Едгар За ласку — ласка!
Едмунде, рівний я тобі по крові,
А може, й вищий, і від цього тільки
Твоя вина подвоїлась. Мене
Зовуть Едгар, отця твого я син.
За грішні втіхи праві небеса
Турботами тяжкими нас карають.
Тебе зачавши в темряві пороку,
Став темним батько наш.
Едмунд Ти правду кажеш.
Так. Обернулось колесо — і я
Подоланий.
Олбені Уже з ходи твоєї,
З твойого стану можна б упізнать,
Що роду ти високого. Іди,
Я обійму тебе. Клянуся, завжди
Любив тебе я і твойого батька.
Едгар Я знаю це, вельможний пане.
Олбені Де ж
Ховався ти? Як ти почув про лихо,
Що сталось батькові?
Едгар Побачив сам,
Бо рани ті перев'язав. Мілорде,
Я коротко вам все перекажу —
І хай навіки серце розірветься.
Ох, любе і солодке нам життя!
Ладні терпіти муки ми жахливі,
Аби від смерті наглої втекти.
Тікаючи од вироку страшного,
Зодягся я в лахміття, як безумець,
Личину взяв гидкого жебрака
І так, блукаючи, зустрівся з батьком,
Що мав лише криваві дві обручки,
Де перше два сіяло самоцвіти,-
Поводирем я став йому й просив
За нього хліба, врятував його
Від розпачу. Ніколи — ох, як тяжко! —
Йому я не казав, хто я такий.
Аж тільки нині, перед цим двобоєм
Усе сказав і попросив його
Благословення. Та нещасне серце
Не стерпіло борні між чорним сумом
І радістю ясною — і розбилось.
Розбилось, усміхаючись.
Едмунд Твої
Слова мене зворушили, і, може,
З них вийде ще добро. Та говори,
Ще маєш ти сказати щось.
Олбені Коли
Ще тяжчі речі скажеш ти йому —
Не треба. Захлинувся я сльозами.
Едгар І так ця повість довга, як сторіччя,
Для того, хто втікає від скорботи,-
Пощо ж було б розтягувать її?
В той час, коли у розпачі я плакав,
З'явився чоловік, що знав мене
Як старця божевільного, бридкого.
Дізнавшись, хто я, він обняв мене
Могутніми руками, і ридання
Його безумні небо потрясли.
Він оповів про себе і про Ліра
Найжалібнішу оповідь на світі.
І бачив я, що струни життьові
Одна по одній рвалися в нещаснім.
Та зазвучала враз сурма, і я
Лишив його в печалі смертній.
Олбені Хто ж він?
Едгар Вигнанець Кент. Одягтися слугою,
За королем, за ворогом своїм,
Він рушив і служив йому вірніше,
Ніж справжній раб.
Вбігає дворянин з закривавленим ножем.
Дворянин Рятуйте!
Едгар Що таке?
Олбені Мерщій кажи, що сталось?
Едгар Відкіль у тебе цей кривавий ніж?
Дворянин Гарячий він, парує ще... З грудей
Його ми вийняли... Вона умерла.
Олбені Хто вмер, кажи!
Дворянин Дружина ваша, сер.
Сестру вона, Регану, отруїла
І в тім призналася.
Едмунд Я слово дав
Обом — і недалеко вже до шлюбу.
Олбені Несіть сюди їх — чи живих, чи мертвих.
Це суд небесний. Він жахає нас,
Але жалю не виклика.
Дворянин виходить.
Входить К е н т.
Едгар Ось Кент.
Олбені Так, він. Не час вітати нам його,
Як то годиться.
Кент Я прийшов сюди
Віддати королеві на добраніч.
Де він?
Олбені Ох, справді ж, це найголовніше!
Де Лір і де Корделія, Едмунде?
Вносять тіла Гонерільї і Регани.
Ти бачиш, Кенте?
Кент Що це, що таке?
Едмунд Отак Едмунда люблено: сестра
Сестру з любові тої отруїла,
Щоб і собі укоротити віку.
Олбені Закрийте лиця їм.
Едмунд Ох, я вмираю...
Супроти вдачі хочу я вчинить
Учинок добрий. Я велів убити
Корделію і короля. Не гайтесь,
Біжіть до замку! Швидше!
Олбені О, біжіть!
Летіть на крилах.
Едгар Та куди ж, мілорде,
До кого? Хто дістав наказа? Дайте
Признаку, що скасовано наказ.
Едмунд Візьми меча мого і занеси
До капітана.
Олбені Та мерщій, на бога!
Едгар виходить.
Едмунд Твоя жона І я йому звеліли
Повісити Корделію, а потім
Пустити чутку, нібито сама
Вона на себе наложила руки.
Олбені Хай небо береже її! Візьміть
І винесіть його.
Едмунда виносять.
Входять Лір з мертвою Корделією на руках, Едгар, офіцери та
інші.
Лір О горе, горе!
Камінні люди ви, камінні люди!
Коли б у мене стільки язиків
І стільки пар очей — твердінь небесну
Я розвалив би! Так, вона умерла!
Од мертвого живого відрізню я.
Так, мертва, як земля. Подать свічадо!
Як затуманиться його поверхня
Від дихання її — скажу тоді:
Жива.
Кент Чи не кінець усьому світу?
Едгар Чи провіщання того?
Олбені Смерть і жах!
Лір
(держить пір'їну біля уст Корделії)
Перо заворушилося! Жива!
Ох! Це за всі страждання нагорода.
Кент
(падаючи навколішки)
Королю мій!
Лір Іди від мене геть!
Едгар Це чесний Кент, ваш друг!
Лір Чума на вас,
Убивці чорні! Врятувать її
Я міг — та не втекла вона від смерті.
Корделіє, Корделіє, стривай!
Що? Що ти кажеш? Голос був у неї
М'який та лагідний, такий прекрасний!
Убив раба я, що тебе повісив.
Офіцер Це правда.
Лір Правда! Я колись мечем
Примусив би усіх їх пострибати...
Тепер старий я, в муках стратив сили...
Хто ви, скажіть, бо я недобачаю.
Кент Коли фортуна може похвалитись,
Що двох людей на світі і любила,
Й ненавиділа,— ось один із них.
Лір Сумний на вигляд.