Леся Українка - Драматичні поеми, Леся Українка

class="p10" style="">(Виходить плачучи)

 

Мартіан

(підходить до дверей кімнати Констанція)

Ти іще не спиш,

Констанцію?

 

Констанцій

(виходить)

Невже я міг би спати

після такого?

 

Мартіан

То ходи до мене.

Нам треба сюю ніч попрацювати.

 

Констанцій

Ти можеш працювати?

 

Мартіан

Я повинен.

Ідуть в таблін, Констанцій попереду, сідає до стола, наготовляє таблички.

 

Констанцій

Боюся, що писатиму погано,-

рука тремтить.

 

Мартіан

Дарма. Я розберу.

Я потім все одно скажу інакше,

а се лиш так, для прояснення думки.

Так легше думати.

(Сідає в крісло.)

 

Констанцій

(підводить голову і скрикує)

Патроне! Пробі!

Та ти ж зовсім посивів!

 

Мартіан

Се не важно.

Ну, я проказую.

(Диктує.)

 

Констанцій пише.

 

«Шановні судді!

Я вас прошу розважити спокійно,

з холодний розмислом, сю просту справу,-

вона прозора буде, мов кришталь,

коли її не затемнить дихання

якої пристрасті. Кришталь найкраще

нам роздивлятись при холоднім світлі…»

 

Констанцій

(випускає стиля з рук)

Прости… не можу…

 

Мартіан

Дай. Я сам скінчу.

(Бере до себе табличку й стиля і пише помалу, але твердою рукою.)

 

Драматична поема

 

 

Глуха містина в околиці Єрусалимській. Попід глинищем, серед колючих хащів та червонястого бур’яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку, але скілька кривих дерев з червоною корою зоставлено зрідка по ній. Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копає ту нивку великою мотикою і часто викидає каміння з землі, від часу до часу спиняючись та втираючи піт з обличчя.

Дідок-прочанин іде повз нивку стежкою, що звертає вбік з великого Єрусалимського шляху. Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи, бо день душний. На ціпку вгорі прив’язана тиковка хилитається порожня і калатає. Чоловік, що працює, оглянувся на мить, почувши те калатання, але зараз же нахилився знов до праці.

 

 

Прочанин

(спиняється коло працівника)

Благослови господь твою роботу,

мій брате!

 

Працівник мовчить, не одривається від роботи і не дивиться на прочанина.

 

(Прочанин тихо до себе.)

Він, либонь, глухий.

(Голосніше.)

Мій друже!

Благаю ревне, дай мені водиці!

Хоч я ще й небагато увійшов,

а вже всю воду випив,- душно, бачиш,

а тиковка мала.

 

Чоловік

(показує на кухоль з водою, захований у бур’яні)

Он, можеш взяти.

 

Прочанин

(жадібно приникає до кухля і довго п’є; потім, напившись)

Нехай господь тобі продовжить віку,

що ти мене порятував.

Чоловік знов не подає знаку, що чув сі слова.

Скажи,

де ти береш тут воду? Я піду

та й наберу собі й тобі. Куди тут

по воду йти?

 

Чоловік

Туди.

(Показує мотикою в той бік, звідки прочанин прийшов, і знов нахиляється до праці.)

 

Прочанин

Назад… Ну, знаєш,

мій синочку, пробач мені, старому,

я підтоптався вже за довгий вік,

ліниві ноги стали.

(Сідає на межі під деревом.)

Світ не близький

мені додому йти. Я з Галілеї.

Ходив оце в Єрусалим на прощу,

там маю родичів - сестру і тітку,-

от з ними й паску їв. А ти, мій сину,

єрусалимський?

 

Чоловік

Ні…

(Поспішно.)

Єрусалимський!

Авжеж!.. Хіба, ти думаєш, я звідки?

 

Прочанин

Та я не думаю нічого. Так от

спитав собі… А поле се - твоє?

 

Чоловік

Авжеж, моє. Чиє ж би мало бути?

 

Прочанин

Ото яка чудна балачка в тебе!

То я тому спитав, бо пам’ятаю,

що як ішов я се в Єрусалим,

то ся містина облогом стояла

і нивки сеї наче не було,

хоч люди вже здебільше обробились

у полі й по горо́дах. Десь недавно

купив ти сюю землю?

 

Чоловік

(неохоче)

Та… недавно.

 

Прочанин

(оглядає містину уважним оком хлібороба)

А скільки дав за неї?

 

Чоловік

(так само неохоче)

Небагато.

(З понурим глузуванням.)

А ти хіба перекупити хочеш?

 

Прочанин

(добродушно)

Та ні, нащо ж мені? Я не тутешній.

А дорого, либонь, земля коштує

коло Єрусалима?

 

Чоловік

Як для кого.

 

Прочанин

Ну, тобто, значить, як яка земля.

 

Чоловік

(злісно)

Не як яка земля, а як для кого!

Я так сказав, то так і розумій.

 

Прочанин

(трохи збентежений його тоном, підводиться. Здержано)

Я розумію. Ти, відай, убогий,

то й дорого тобі дались ті гроші,

що ти за землю заплатив. Багач

сказав би, може: «Се земля дешева»,-

адже тепер я зрозумів тебе?

 

Чоловік

(шорстко)

Мені не треба твого розуміння.

Напився, відпочив ти,- ну й іди.

Мені з тобою ніколи базікать.

 

Прочанин

(відступив було ображений, потім спинився)

Ні, все ж я так не можу відійти!

Слова твої шорсткі, а серце добре.

Твоя водиця справді мов цілюща,-

вона мені аж сили придала.

Повинен я тебе благословити,

як батько сина рідного.

(Подається до чоловіка, підвівши руки для благословення.)

 

Чоловік

(поспішно, мов з острахом)

Стій, діду!

Он там… є ще вода… ти хтів сповнити

сю тикву на дорогу… дай, наллю…

(Одв’язує тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду з кухля і знов прив’язує.)