Федькович Юрій - Довбуш, Федькович Юрій

зброю -

І ми мечеві не передамо,

Хто має жити з нас: чи лях, чи гуцул!

Бо знай, що нині ще на Чорногорі

Вірлові гнізда ми збудуємо -

І доти не спочинемо, аж доки

Або то прелукаве лядське серце,

Або то щире наше, гуцульське,

Не перестане трепетатися

На вістрю месного меча! До там

Бувай здоров, прегордий воєводо!

(Здоймає топір.)

А ви, о браття гуцули́,- за мнов!

Бо відти або вольні повертаєм,

Або нам ворон пісню заспіває

Вогробну!..

(Ступає крок наперед - гуцули за ним.)

 

Заслона

 

ЧЕТВЕРТЕ ДІЛО

 

 

ПОДРЯ

 

Світлиця у Дзвінчиній хаті. На затиллі много вікон. Направо і наліво - двері. Під вікнами - стів. На столі горить каганець. Направо і наліво стола - стільці. У лівім куті - полиця, правий кут відтятий, а в прирубі - велике вікно. На стіні висить дубельтівка і порошниці. Ніч.

 

 

ПЕРША СЦЕНА

 

 

Дзвінка сидить коло стола і убирає на себе монество, чільця, брацарі, перстені, когутки і так далі.

 

Дзвінка

Він дав мені раз дорогий браца́р

І заприсягся, що мені ся ставить,

Де я сама лиш скажу або схочу,

Єсли до него пішлю той позев.

З тим брацаре́м післала Чору я

До него в табір аж на Чорногору,

Аби прийшов до мене - а прийшов

На важную розмову. Чи ж він прийде?

Він прийде! Він, що ще ніколи слова

Не потолочив, хоть би й чортові!

(Подумавши.)

Але єсли не прийде? Сли ся ме

Бояти мої мсти? Хто!? Він, що в світі

Нічого не боїться і не знає,

Як-то ся навіть зве - боятися

Або вистерігатися чого!?

Та й тут не має він чого й боятись,

Бо мсти не хочу я - але єго!

Єго лиш хочу я! єго самого!

І він ще мусить моїм бути - мусить,

Єсли краса жіноча, хитрість, штука

Не є пусті, порожні ще слова,-

А ще такі слова, яких мене

Секре́тар хитрий вивчив.

(Подумавши.)

Га!.. Але

Єсли уся прехитра моя штука

Відбризла б від єго желізного

Твердого серця? На тогді я маю

Від Сої що потрібно...

(Витягає з-за пояса фляшечку, іде до полиці, бере збанок з вином, порожнить половину фляшечки у збанок, ховає єго знов у полицю, а фляшечку - за пояс.)

Або мій -

Або землі сирої!.. Але цить!

Там хтось іде... Він сам!.. Тепер, тепер!

О, не нехайте мя, хитрущі сили,

Бо нині - або вік, або могила!

 

ДРУГА СЦЕНА

 

 

Довбуш з топірцем і з брацарем. Та, що перше.

 

Довбуш

(мече брацар на стів, а сам сідає)

Тримаю слова, Дзвінко, хоть не рад,

Але що слово раз - то слово раз!

Що маєш ми казати?

 

Дзвінка

Воєвод

Збирає свою шляхту, щоб на вас

У таборі напасти.

 

Довбуш

Ха-ха-ха!

То ти мені уповідаєш, Дзвінко,

Що й воробці уже цвірінькають?

Тогді могла мені єс, Дзвінко, хід

І гро́зу защадити!

 

Дзвінка

Грозу?

 

Довбуш

І

То не малу, як думаю! Бо я

Присягся гуцула́м на Чорногорі,

Що мо́я вже нога не переступить

Поріг твій, Дзвінко. І якби они

Довідались, де я сегодня є,

То я не знаю, чи я свою голов

Поніс би в Чорногору. О, життя

Не є пустий горіх! Се я аж надто

Оперед тим кровавим ковбком ката

Почув - і дуже, дуже дякую

Тобі за сю науку я!..

 

Дзвінка

Мені?

За ту науку? Хто ж то смів мене

Так обчорнити?..

 

Довбуш

Обчорнити? То

Не ти з секре́тарем ся змовила,

Єго нарадила? Тогді секре́тар

Брехав?..

 

Дзвінка

Олексо!! Але на такі

Безвстидні чорні брехні є найліпше

Мовчати!..

 

Довбуш

Отже, нє? Тогді й Іван

Ми мусить відповісти - і то строго!

А не - то ти сама! Тож нє?

 

Дзвінка

При чім

Ти мушу присягатись, щоб мя вірив?

При бозі? При любі́? Єсли в любу́

Ще віруєш! Ти ж предці раз любив!?

 

Довбуш

Тепер уже не люб’ю!..

 

Дзвінка

Задля чого ж?

 

Довбуш

Дивни́й прото́кол се! Бо я не хочу!

Бо та нещасна ніч мя спам’ятала!

Бо в таборі на Чорногорі я

Всім гуцула́м присяг - і то великов,

Святов, жаснов присягов їм присяг -

На се святе сокровище, на сей

Святий топір присяг! Ти розумієш?

На громовий топір сей, що го хочу

Так непорочно, чисто сохранити,

Як тайну господа!

 

Дзвінка

Ха-ха, ха-ха!

То ти і справді віриш в байку сю?

То сила Довбуша лежати має

У сій старій тупиці лиш?

 

Довбуш

(зриваєсь, обурений)

Невісто!

Ти що се кажеш!?

 

Дзвінка

Чисту правду лиш.

І ще тебе питаю: сли вся сила

У сій старій охабі лиш лежить -

Нащо відтак їм Довбуша? Ба на́що

Їм мужа взагалі? Най гуцули́

Узброя страхопуда ним - і діло

Готове! Чи ж не так?

 

Довбуш

Ти хочеш, щоб

Я з розуму зійшов?

 

Дзвінка

Не з розуму,

Але до себе - до себе щоб прийшов-єс

І знов був Довбушем, як ним-єс був!

Бо я тебе любила а любила,