Франко І. Я. - Поеми - т. 4, Франко І. Я.

руках їх костенів, холов.

Пройшла так хвиля. Той страшенний вираз,

Що на лиці Валентья малювавсь,

Показував, що наближаєсь хвиля

Самого нападу. Нараз він скрикнув

Нелюдським голосом і стрепенувсь

Так, що попадали, немов снопи.

Отець і Сільвія - і він упав.

 

І почалась найтяжчая година,

Якої лиш в житті вони зазнали,

Година мук пекельних, крику, стону

І скреготу зубів, важких ударів

Всім тілом, головою й грудьми

О гладкий камінь. Мов закаменілі,

Стояли зрителі, в німій тривозі

Гляділи на те конання страшенне

Того, хто був так дорогим для них.

 

Часом, здавалось, що в безмірних муках

Пручавсь він і силується встати,

Щось спутаним белькоче язиком

І судорожно рвучими руками

Б’єсь в грудь, в лице, показує кудись.

Но все те, мов у гарячковім сні,

Мішалось, млилось перед їх очима

І ледом в жилах їх стинало кров.

 

Вкінці ослабли кидання його,

Лиш грудь ще віддих піднімав слабий

І кров’ю зайшлі очі так благально,

Так жалібливо вперли погляд свій

В Памфилія, що той, мов духом пертий,

Прикляк і тихим голосом тремтячим

Зачав співати: «Упокой, владико,

Созданіє твоє!»

 

Немов таємна сила

Розбила лід на серці батька й діви,-

І розляглися голосні ридання,

Нарікання, мольби й закляття ніжні,-

І серед тої сутолоки звуків,

Посеред тих, що так його любили,

Мов свічка, тихо, звільна згас Валентій.

Та демон той, котрого випросив

На себе він, з ним разом не помер,

Але пішов по світі. В нерви, в кров

І кості своїх жертв засіяв він

Страшнеє сім’я. Батько, і Памфилій,

І Сільвія, і все потомство їх

Погибли тою ж смертю, що й Валентій.

І потяглась страшенна нитка муки

Від них по всьому світу. І прозвали

Ту таємничу, лютую недугу

Недугою Валентія святого.

 

Століття йшли, лавиною тяжкою

Котилось горе по серцях людей,

Котились муки, болі і терпіння,

То слабнучи, то зміцнюючись знов.

Царила тьма, світало світло правди,

Боролось зло з добром, а людський дух

Боровсь з терпінням і чимало мук

Улагодив, усунув, лиш на ту

Недугу досі не найшов ліку́.

 

Но він найде його! Століття йшли,

І кров лилась під зубцями коліс,

В огні кострів живе шкварчало тіло,

В ім’я любви господньої царила

Ненависть до людей і до природи.

Тоді Валентія святого демон

Багате жниво мав! Сотками тисяч

В його страшнеє царство перлись люди,

А другі тих, котрих він катував,

Домучували як чарівників,-

Страшні картини, від котрих повік

Стинатись буде кров у людських жилах!

 

Століття йшли, світало світло правди,

Пануюча ненависть, наче тьма

Нічна - поблідла, власть втеряла, розійшлась,

І віджила погорджена любов.

А разом з розсвітом нового дня

Ослабла й сила демона страшного.

Мов тінь іще волочиться він нині

По світі, та рука його не здужа

Такі могучі завдавать удари,

Як за панування ненависті.

Він жде пори, коли в новій красі,

Мов сонце ясне й теплеє на небі,

Любов всеоб’ємлюща і вселюдська

Поміж людьми вдариться на землі,-

І буде се його послідня хвиля,

Бо рани, що ненависть завдала,

Одна лишень любов згоїти може.

 

Грудень 1885

 

ЛИС МИКИТА

 

 

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

 

 

Отсе вже третій раз, дорогі браття, стає перед Вами «Лис Микита» в новім виданні. Друге видання, друковане в 3000 примірників, розійшлося протягом чотирьох літ. Як на наші відносини, та ще з увагою на те, що ані з першого, ані з другого видання ані 100 примірників не пішло до Росії, де живе звиш 25 мільйонів нашого народу, се треба вважати добрим знаком; здається, ані одна галицько-руська книжка досі не мала такого щастя у читачів. Надто, як зачуваємо, в Росії приготовляють окреме видання «Лиса Микити», підладжене більше для розуміння тамошнього народу.

Отсе третє видання являється повторенням другого, хоч зовсім не дослівним. Я не вважав потрібним розширювати ще далі старе оповідання або перероблювати його часті. Але, проте, користуючись почасти увагами наших знавців, а головно деяких учителів, а почасти й своїм власним язиковим почуттям, не в однім далі розвиненим супроти 1896 р., я перед друком шліфував та перебудовував не одну строфу, усуваючи дещо таке, що мені тепер видається менш відповідним або слабшим, і старався довести по змозі до того, щоб оповідання читалося гладко, плавно, було ясне й прозоре, щоб із кождої строфки віяло нашим рідним, українським духом.

Далі подаю для познайомлення цікавіших читачів розвідочку про те, відки взялася повість про «Лиса Микиту» і з яких джерел я зачерпнув її; ся розвідочка була яко посліслов’є додана до другого видання на с. 143-153. Жаль, що поки що наше Товариство педагогічне не може спромогтися на кращі образки, що, певно, причинились би до піднесення вартості книжки. У всіх народів рік-річно тисячами розходяться видання таких книжок з гарними кольоровими образками. А у німців є видання «Лиса Микити», оздоблене більш як 150 чудовими рисунками великого німецького маляра Каульбаха. Сі рисунки самі для себе - правдива поема; переглядаючи їх не раз, аж зайдемося зо сміху, а ще частіше по сміху наступає глибша задума, так там майстерно схоплено дійсне життя звіряче й людське. Ну, та чень колись і наші діти та молодіж діждуться того, що зможуть за невеликі гроші діставати книжки, гарні змістом і гарні назверх.

 

Ів. Франко.

 

 

ПЕРЕДМОВА ДО ЧЕТВЕРТОГО ВИДАННЯ

 

 

Отсе четверте видання, по вичерпанню третього, являється накладом Української видавничої спілки, крім дрібніших язикових і правописних поправок, не змінене супроти третього видання. Київське ілюстроване видання, про яке було згадано в передмові до третього видання, ще й досі лишається невиконаним планом, хоча цензурні строгості, що стояли на перешкоді давнішому виданню в Києві, тепер