Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

- А я скажу наперед міс Шарп,- заявив Осборн,- що маю я слушність чи не маю, а вважаю Емілію Седлі найкращою співачкою в світі.

- Зараз сам почуєш,- докінчила свою думку Емілія.

Джозеф Седлі виявився настільки чемним, що переніс до фортепіано свічки. Осборн натякнув, що посидів би в темряві, проте міс Седлі, засміявшись, відмовилася товаришувати йому, і вони обоє подалися за Джозефом. Ребека була куди кращою співачкою за свою приятельку (хоч, звичайно, Осборн може залишатися при своїй думці), а тепер ще й постаралася показати себе. Навіть Емілія була вражена, бо ще ніколи не чула, щоб вона так гарно співала. Вона виконала один французький романс, з якого Джозеф не зрозумів жодного слова, а Осборн навіть признався, що нічого не зрозумів, потім кілька тих простих балад, які були модні років сорок тому і в яких співається про моряків, нашого короля, бідну Сюзан, блакитнооку Мері тощо. Як відомо, вони не відзначаються високими музичними вартостями, зате більше промовляють до серця і люди їх краще розуміють, ніж ті нудно-солодкі lagrime, sospiri й felicità 27 безсмертної музики Доніцетті, 28 якою нас весь час пригощають і тепер.

У перервах між співом, який зволили також вислухати, стоячи на сходах, Самбо, що спершу подав чай, захоплена куховарка і навіть економка, місіс Бленкінсоп, точилась доречна за таких обставин сентиментальна розмова.

Одна з пісень, якою й закінчився концерт, була такого змісту:

Похмуро й порожньо навкруг,

І люто віє хуртовина,

Аж тут, як вимріяний друг,

З’явилась в присмерку хатина.

Іде сирітка, падає з ніг

Повз ту хатину - світе мій!

Став ще мокріший мокрий сніг

І пітьма ще страшніша їй.

Та хтось з хатини спостеріг,

Яктяжко їй той шлях долати,

І вже виходить на поріг,

Запрошує її до хати.

Знов ранок, знов вона в путі,

А жар в печі теплом пашить.

О, горе бідній сироті,

Що в холоднечу десь спішить.

У ній знов забринів той самий смуток, що й у згаданих вище словах: «Коли поїду». На останньому рядку її «голос дзвінкий затремтів», 29 і всім спало на думку, що це вона має піти і вона бідна сирота. Джозефові Седлі, що любив музику і мав лагідне серце, дуже сподобалася ця пісня, а останні її слова глибоко розчулили його. Якби він був відважніший, якби Джордж і міс Емілія залишилися, як спершу хотіли, у великій вітальні, парубоцтву Джозефа Седлі настав би край, і цей роман ніколи б не з’явився в світ. Але, скінчивши співати, Ребека підвелася від фортепіано, подала Емілії руку і пішла з нею в присмерк великої вітальні, а крім того, з’явився Самбо з тацею, повною бутербродів, повидла, блискучих чарок і графинів, які відразу привернули увагу Джозефа Седлі. Молоді так захопилися розмовою, що не почули, як приїхала карета і батьки вернулися з проханого обіду. Джозеф Седлі саме тоді казав:

- Люба міс Шарп, візьміть ложечку повидла і підживіться після вашого чудового… вашого чарівного співу!

- Браво, Джозе! - вигукнув старий Седлі.

Вловивши глум у цьому добре знайомому голосі, Джоз відразу ж стривожено замовк і скоро поїхав. Він не пролежав цілу ніч без сну, міркуючи, закоханий він у міс Шарп чи ні: закоханість ніколи не відбирала в нього апетиту й сну; але він думав про те, що було б чудово слухати такі романси, коли він повернеться на службу, про те, яка ця дівчина distinguée, 30 як вона розмовляє по-французькому, краще за саму дружину губернатора, і яку б вона викликала сенсацію на калькуттських бенкетах. «Мабуть, вона, сердешна, закохалася в мене,- вирішив Джозеф.- Вона не вбогіша за тих дівчат, що приїздять до Індії. Я міг вклепатися ще гірше, хай йому біс!» І з цими роздумами він заснув.

Що Ребека не спала й думала, прийде Джоз завтра чи не прийде, можна й не згадувати. Настав ранок, і Джозеф Седлі, невблаганно, як доля, з’явився до другого сніданку. Досі він ніколи не виявляв такої шани батьківському домові. Джордж Осборн якимось дивом також уже був там (прикро «збивши з плигу» Емілію, яка сіла писати листи своїм дванадцятьом найдорожчим приятелькам на Чізвікській алеї), а Ребека, як і вчора, плела гаманець. Коли під’їхало баггі Джоза і поки після громового стуку в двері і врочистої метушні внизу екс-збирач податків Боглі-Уолага здолав важкий шлях сходами до вітальні, Осборн і Емілія перезирнулися значущим поглядом і, лукаво всміхаючись, втупили очі в Ребеку, яка навіть почервоніла, нахиляючи свої гарненькі кучері до самого плетива. Як закалатало в неї серденько, коли з’явився Джозеф - Джозеф у блискучих чоботях з рипами, засапаний після ходи, Джозеф у новому жилеті, червоний від спекоти й хвилювання, з рум’янцем, що прозирав з-за його, набивної хустини. Ця хвилина була напруженою для всіх, а щодо Емілії, то, мені здається, вона хвилювалася навіть дужче, ніж зацікавленіші особи.

Самбо, який, відчинивши двері, доповів про прихід містера Джозефа, пішов за ним слідом, щирячи зуби й несучи два гарненькі букетики, що їх наш галантний кавалер мав чемність купити вранці на Ковент-Гарденському ринку. 31 Вони були не такі великі, як ті снопи, що їх тепер жінки носять із собою в промереженому папері, але дівчата дуже зраділи, коли Джозеф, надзвичайно врочисто кланяючись, підніс кожній по букетику.

- Браво, Джозе! - вигукнув Осборн.

- Дякую, любий Джозе,- сказала Емілія, ладна б поцілувати брата, якби той захотів. (А за поцілунок такої милої істоти, як Емілія, думаю, можна було скупити всі оранжереї містера Лі).

- О, які чарівні квітки! - вигукнула міс Шарп, делікатно нюхаючи букет. Вона пригорнула його до грудей і в захваті закотила очі до стелі, спершу, проте, глянувши, чи між квітками часом не схована billet-doux, 32 але там нічого не було.

- А що, Седлі, у вас в Боглі-Уолагу вміють розмовляти мовою квіток? - засміявся Осборн.

- Тю, що за дурниця! - відповів чутливий кавалер. Я купив їх у Натана і радий, що вони вам сподобалися. Ага, Еміліє, я ще купив