Олександр Семенович Іванченко - Дорогами Маклая

побачити дружину й п'ятеро своїх дітей востаннє. Сім'я вирішила, що нарешті йому полегшало.

Він журно усміхнувся, але сказав спокійно:

— Катю і ви, діти, будьте мужні… Я покидаю вас…

Його старшому синові, Сергієві, минав тоді тринадцятий рік, Миколі було одинадцять, Олі — дев'ять з половиною, Володі — вісім і півтора рочки — Михайлику. Окрім цього малюка, четверо інших, дарма що були досить юні, уже обрали собі заняття на майбутнє. Сергій мав намір стати суддею, Миколка — природознавцем, Оля — художницею, Володя — військовим моряком. Мабуть, через оцю ранню визначеність батько, прощаючись, говорив з ними про їхню майбутню роботу.

— Тобі доведеться нелегко, синку, — сказав Сергієві. — Закон і совість не завжди в злагоді. А суддя, хоч він і жива людина, з лупимо і совістю, повинен неодмінно скорятися закону. Це правильно, Сергію, проте закон треба тлумачити і розумом і душею, а судження виносити у згоді і. ч совістю. То важко, але ухилитися від цього людині-судді ніяк не можна, тому подумай добре, чи стачить тобі громадянської відваги.

Скоро він стомився і якийсь час лежав, заплющивши очі. Потім попросив підійти ближче Миколу, мовив до нього:

— Я хотів би, Колю, щоб ти керувався надалі ось чим: будь-яка думка в науці важлива й доцільна, якщо від неї напевно можна сподіватися користі у повсякденному житті. Думками людина здатна піти далеко, але й у далечі треба вибирати щось необхідне для загальної користі в житті, бо наука потрібна не самій науці, а завжди — людям.

Олі погладив руку, затримав у своїй.

— Я знаю, Оленько, ти чесно служитимеш мистецтву. А це велика справа — усім нести прекрасне.

Звертаючись до Володі, посуворішав:

— Тобі, Володенько, коли вже ти надумав стати захисником вітчизни, треба завжди пам'ятати, що честь її — понад усе. Хай зброя у твоїх руках служить доблесті й славі, а все інше — час покаже.

Михайликові усміхнувся, намагаючись затамувати смуток:

— Ти, дорогий мій ведмедику, будеш правдолюбом, еге ж?

Останні слова дружині:

— Прости мене. Катюшо, тяжку ношу лишаю тобі… Він говорив спокійним голосом і так серйозно, що в серйозність того, що відбувалося, несила було повірити. Тільки згодом усі зрозуміли, чому він побудував свою розмову таким чином. Відчуваючи, що смерть близько, Микола Ілліч поспішав чітко сказати кожному найважливіше. Потім впав у забуття і, вже не приходячи до тями, помер, страшно скрикнувши: «Мамо!»

Кажуть, батьки можуть визначити долю дітей, тобто своєю волею поставити їх на те чи інше місце в житті або, залежно від їхніх нахилів і вдачі, завбачити, яким шляхом вони підуть, але жоден батько чи мати не можуть поширити свій вплив на дітей так далеко, щоб вони, коли виростуть і стануть самостійними, підпорядкували цьому впливові всі свої думки і вчинки. Якщо це так, то Микола Ілліч Миклуха серед батьків був особистістю винятковою. Він заповідав дітям не дороги в житті — вони їх обрали самі, — а як іти ними, цими дорогами, якими належить бути у своїх помислах і вчинках. І ось у цій головній і, може, наймінливішій людській якості ніхто з п'ятьох дітей не зрадив заповітів батька.

Справедливим і непідкупним суддею був на Київщині Сергій Миколайович.

Усе життя віддав служінню людям Микола Миколайович Миклухо-Маклай.

Прекрасною художницею і предоброю людиною була Ольга Миколаївна.

Гірничим інженером і народовольцем, сподвижником Софії Перовської став Михайло Миколайович.

Мужньо захищав честь російського флоту і геройськи загинув у нерівному бою під Цусімою командир панцерника «Адмирал Ушаков», капітан 1-го рангу Володимир Миколайович Миклухо-Маклай, який узяв, як і всі Миклухи, прізвище брата.

Ось як писав про його загибель О. С. Новиков-Прибой: «Жоден корабель з 2-ї ескадри не потрапляв у таке трагічне становище, в якому опинився «Ушаков». Усі люди на ньому були на своїх місцях, усі виконували свій обов'язок, готові вмерти на бойовому посту. Та ніяка відвага вже не могла врятувати панцерника. Бій для нього звівся до того, що швидкохідні ворожі крейсери, тримаючись за межами досягання російських снарядів, розстрілювали його цілком безборонно. А «Ушаков» не міг ні відірватися від них, ні наблизитися. Він був у становищі людини, прив'язаної до стовпа на розстрілі. Для одинокого підбитого корабля таким стовпом був простір, а вірьовками — тихий хід. Та як горда людина, вмираючи за свої ідеї, не просить пощади в тих, хто виніс їй смертний вирок, «Ушаков», приречений на загибель, був несхитний перед своїм ворогом…

Боєздатність корабля була вичерпана. Це більше, ніж хто інший, врахував командир.

— Пора кінчати. Застопорити машини! Припинити стрільбу! Затопити корабель!

Обидва ворожі крейсери й далі стріляли по «Ушакову»…

«Ушаков» з креном на правий борт повільно занурювався у хвилі. На правому ноку його грот-реї, викликаючи лють у ворога своєю нескореністю, майорів бойовий андріївський прапор…»

Безстрашний командир панцерника до останньої хвилини самовіддано керував рятуванням екіпажу й загинув у хвилях океану, ненадовго переживши свій корабель.

Володимир Миколайович відмовився сісти в японську рятувальну шлюпку, що підійшла до нього. Вона була надто переповнена, а поряд потопав поранений матрос — командир показав на нього…

Треба віддати належне японцям, вони гідно оцінили вчииок російського офіцера. Спостерігаючи загибель командира нескореного панцерника, на крейсерах приспустили прапори.

Катерина Семенівна, мати Миклухо-Маклая, народилася н родині лікаря, підполковника у відставці Беккера, одруженого з польською дворянкою Лідією Шатковською.

Семен Федорович Беккер, або Фрідріх фон Беккер, був німцем. Він приїхав до Росії 1812 року, щоб боротися проти ненависного йому Наполеона.

Коли французька армія, просуваючись на схід, окупувала Пруссію, докторові Беккеру було вже тридцять п'ять років. Він мав чин майора і служив начальником військового госпіталю у Франкфурті-на-Майні. Французи не зачепили його й навіть просили залишитися на тій же посаді в тому ж госпіталі, який тепер обслуговував армію Наполеона. Та служити окупантам Беккер не захотів. Довідавшись, що Наполеон має намір захопити Польщу, а потім іти походом на Росію, майор прусської армії, що