Чак Паланік - Задуха

І ще одна деталь: коли ти випльовуватимеш своє м’ясо, постарайся влучити ним у Денні. У Денні є мама й тато, дідусі-бабусі, тітки-дядьки й до дідька двоюрідних братів-сестер, які, коли раптом щось трапиться, врятують його від будь-якого лиха. Ось чому Денні ніколи мене не зрозуміє.

А всі інші, хто це бачив, — вони іноді аплодують. Або плачуть від полегшення. Навіть кухарі виходять із кухні. Не мине й п’яти хвилин, як цю історію знатимуть усі в ресторані. Всі кинуться ставити випивку герою. Їх очі сяятимуть від сліз.

Усі захочуть потиснути руку герою.

Або поплескати його по спині.

Так що це не тільки твій день народження, це і його день народження також — твого рятівника. Одначе саме він надсилатиме тобі вітальні листівки. З року в рік. Він стане ще одним членом твоєї дуже розлогої сім’ї.

А Денні тільки похитає головою й попрохає меню десертів.

Те, що я роблю, я роблю не тільки для себе. Я творю зоряний час для якого-небудь рішучого незнайомця. Я рятую людей від нудьги. Так що це не тільки заради грошей. Не тільки щоби привернути увагу.

Але увага та гроші — також ніколи не зайве.

Це так просто. Тобі навіть не треба здаватися гарним — але ти однаково перемагаєш. Усього ж бо й треба, щоб показати, який ти слабий, принижений, зломлений. Усього ж бо й треба, що постійно твердити оточенню: Вибачте мені Вибачте. Вибачте. Вибачте. Вибачте…

Розділ восьмий

Єва котить за мною по коридору. Її кишені набиті смаженою індичкою. В капцях — пережовані шматки біфштекса. Її обличчя — лушпайки оксамитної пудри на зморщеній шкірі. Всі зморшки немовби сходяться до рота. Вона котить за мною на своєму інвалідному візку й каже:

— Не тікай од мене, гей, ти.

Її руки — у плетиві надутих вен. Горблячись у своєму інвалідному візку, роздуваючись від злості або, можливо, від нудьги, вона котить за мною і каже:

— Ти зробив мені боляче.

Вона каже:

— І не здумай цього заперечувати.

На ній — хвартушина на кшталт дитячого слинявчика.

Вона каже:

— Ти зробив мені боляче, і я пожаліюсь мамі.

У лікарні, де лежить моя мама, всі пацієнти носять браслети. Тільки це не прикраса. Це — смужка з товстого пластика, яка запаюється на руці, так що її не знімеш. Його не зріжеш, цей браслет. І не розплавиш його сигаретою. Багато хто намагався — але в них нічого не вийшло.

У той браслет умонтовано якусь магнітну пластину, яка випромінює електронний сигнал, і замки на дверях, які ведуть на сходи, і на дверцятах ліфтів автоматично замикаються — на відстані приблизно чотирьох футів. Так що тобі не вийти зі свого поверху. Не вийти на вулицю. Можна ходити до зимового саду, до їдальні, до кімнати відпочинку і до каплиці, але більше — нікуди.

Якщо тобі все ж таки вдасться якось утекти зі свого поверху, браслет ударить на сполох.

Це лікарня Святого Антонія. Килими, штори, ліжка, білизна — майже все зроблено з вогнетривких матеріалів. Майже всі поверхні — водовідштовхувальні. Можна робити скрізь що завгодно, — будь-яка грязюка прибирається за лічені секунди. Даремно я вам це розповідаю. В розумінні — так можна зіпсувати сюрприз. Скоро ви всі дізнаєтеся самі. Якщо доживете.

Або вирішите прискорити події.

Моя мама, Єва і ви, до речі, також — на кожного з нас рано чи пізно надівають браслет.

Тут усе красиво й чисто. Тут не пахне ліками й сечею. Ще б пак — три штуки за місяць! У минулому столітті тут був монастир, і черниці розпланували чудовий трояндовий сад, який дотепер зберігся. Прекрасний сад за високим муром. Утекти неможливо.

Повсюди — камери спостереження.

Тільки-но ти заходиш до будівлі, до тебе пливе повільний і моторошний потік пацієнтів. У інвалідних візках, на милицях, у ходунках. Вони бачать, що хтось прийшов, і повзуть до тебе.

Висока і люта місіс Новак — роздягальниця.

Жінка в палаті, сусідній з маминою, — білка.

Роздягальники, як їх тут називають, це такі люди, які роздягаються при нагоді й без нагоди. Їх тут одягають у такі костюми, які мають вигляд сорочки і штанів, але насправді це комбінезони. Сорочка пришита до пояса штанів. Ґудзики на сорочці та блискавка на штанях — це все бутафорія. Зняти такий комбінезон можна, тільки розстебнувши блискавку на спині. Позаяк майже всі тутешні пацієнти — старі люди, обмежені в рухах, то роздягальники, навіть агресивні роздягальники, замкнені тричі. У своїх комбінезонах, у браслетах, у лікарні.

Білки — це такі люди, які пережовують їжу, а потім забувають, що з нею робити далі. Вони забувають, що їжу треба ковтати. Вони випльовують пережовані шматки й ховають їх по кишенях. Або прибирають до себе в сумочку. Насправді це не так симпатично й мило, як це звучить.

Місіс Новак лежить у тій же палаті, де мама. Білка — це Єва.

У лікарні Святого Антонія перший поверх — для пацієнтів, які забувають, як їх звати, бігають голяком і ховають у кишенях пережовану їжу, але в усьому іншому поводяться цілком адекватно. Тут також лежать молоді люди, що спеклися на наркотиках або з тяжкими черепно-мозковими травмами. Вони самостійно пересуваються й розмовляють, хай навіть їхні розмови — суцільна словесна каша, безладний набір слів.

— Люди-фініки в дорозі на маленькому світанку виспівуючи мотузки пурпуровий серпанок пішов, — приблизно так.

Другий поверх — для лежачих хворих. Третій поверх для хворих при смерті.

Нині мама на першому, але тут ніхто не затримується назавжди..

Зараз я розповім, як Єва потрапила сюди, до лікарні. Можливо, це дико звучить, але є люди, які просто кидають своїх старих батьків, які впали у маразм, — без документів, без усього, — в якому-небудь громадському місці, де їх, за задумом, мають підібрати й улаштувати в шпиталь. Усі ці старі Ерми й Дороті, які уявлення не мають, хто вони й де вони. Немовби сміття, виставлене на вулицю для прибирання. А вже про вивезення сміття мусить подбати міська влада.

Точно так само люди кидають на вулицях старі «вбиті» машини, попередньо знявши номерні знаки. Коли їм ліньки самим відвезти їх на звалище.

Це називається утилізацією бабусь — без жартів. І лікарня Святого Антонія — дорогий платний шпиталь — зобов’язана приймати певну кількість таких ось утилізованих бабусь, і безпритульних дівчаток, які схибнулися на екстазі, і недоумкуватих бомжих зі схильністю до суїциду. Тільки тут їх