Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

— Роздягайся, — безбарвним тоном сказав старий. — Лягай. Підніми руки.

Вона скорилася. Він обв’язав їй кисті рук шпагатом, а кінці прикріпив до ніжок софи. Дівиця не виказала особливого занепокоєння. В її практиці зустрічалося багато збоченців, які за хорошу плату вимагали чогось особливого. Дехто просив її віддаватися зі зв’язаними руками або прив’язаною до ліжка. Інші клієнти просили прив’язати себе.

— Якщо ти думаєш, що це буде тебе збуджувати — я не проти, — сказала вона.

— Тебе не питають, — пробурмотів у відповідь старий. Те ж саме він зробив з її ногами, дістав з кишені тюбик з кокаїном. Висипав пучку на долоню і, закриваючи по черзі то ліву, то праву ніздрю, голосно вдихнув. Взяв у руку шматок кабеля. Накрутив на долоню.

— Що ти робиш?! А-а!.. — заверещала дівиця, вигинаючись усім тілом. Шпагат уп’явся їй в шкіру, залишаючи багрові відбитки. Старий всунув їй між зуби кут ватяної ковдри, і вона замовкла.

Дівиця здригалась лише до двадцятого удару. Потім тіло її обм’якло. Груди, ноги і живіт були в яскраво-червоних смугах, що ледь помітно кровоточили.

Старий підійшов до бару, взяв там почату пляшку «Портвейну» і хильнув прямо з шийки. Взяв ніж і перерізав шпагат. Був уже під дією кокаїну, і ніж залишав на ногах і зап’ястях помітні порізи. Кинув на диван поряд з нерухомим тілом дві стокарбованцеві купюри.

Він повернувся додому на ранок і зразу ж заснув міцним сном немовляти.

Убивця підійшов до шістнадцятиповерхового готелю «Ялта» точно о десятій. Він не пішов зразу на автостоянку, де один за одним під’їжджали автобуси із запізнілими туристами, а спустився сходами до скверу між автостоянкою і готелем. Дівчина років п’ятнадцяти в сірому светрі і чорній шкіряній спідниці стояла, прихилившись до ліхтаря. Вона нетерпляче озиралася, очевидно, когось чекаючи. Коли повернула голову до п’ятдесятиметрового громаддя готелю, світло впало їй на обличчя.

Мабуть, убивця впізнав у ній когось, бо зразу зблід і відступив у тінь. Він кілька хвилин вдивлявся в обличчя дівчини, бурмочучи її ім’я — «Марія», потім змахнув краплі поту на лобі і помчав за тролейбусом, що рушав з місця.

Бармен був дуже впертим, та убивця, якому він доручив придушити дівчисько, виявився упертішим. Бармен лежав на підлозі власної квартири обличчям у пухнастому килимі і стогнав від нестерпного болю. Убивця стояв над ним, упершись коліном у плечовий суглоб, і повільно відводив руку догори.

— Адреса старого?

— Вони уб’ють мене, коли я скажу, — по щоках бармена текли сльози.

— А якщо не скажеш, я переламаю тобі всі кістки, а потім скручу в’язи, — убивця різко рвонув руку догори. Плече хруснуло, і бармен втратив свідомість.

Убивця зник у ванній кімнаті і повернувся зі склянкою води, хлюпнув барменові в обличчя. Той застогнав.

— Адреса?

Убивця уперся коліном у друге плече і заломив руку догори. Нахилився.

Покусані до крові губи бармена прошепотіли:

— Ріг вулиць Гоголя і Московської…

Дивний злочин схвилював Ялту у вересні 1988 року. В будинку № 95 — на розі вулиць Гоголя і Московської — посадили на палю шістдесятирічного пенсіонера. Тіло було скручене у смертельних судомах і мало ознаки допиту з застосуванням тортур.

Слідча група, що прибула на місце злочину, ледве змогла зняти тіло, прив’язане за плечі капроновою мотузкою. Мотузка була перекинута через блок, вмурований в стелю, хоча, як показала експертиза, отвір було зроблено кілька років або десятиріч тому. Жінці-патологоанатому з бюро експертиз стало погано. Навкруг кілка також можна було помітити темну пляму — слід свіжого цементного розчину. Осиковий кілок було дбайливо відполіровано і натерто воском. В квартирі нагорі виявилася прекрасно оснащена фотолабораторія.

Убивця з’явився на Радянській площі теплим вересневим вечором.

Заслужені дідусі, рясно обвішані орденськими планками, отиралися біля кіосків «Союздрук», прикрашених календарями з голими перебудовними дівчатками. Хихочучи в кулак, дідусі перебігали поглядом зі звабливих мордочок на пишні груди і купували вчорашню «Правду».

Убивця був високим і худорлявим. Кілька жінок з величезної черги за «Останкінською» ковбасою кинули погляд на його симпатичне вилицювате обличчя. Він підійшов до кіоску і купив газету «Вечірня Ялта». Сівши на лавку, зразу відкрив розділ кримінальної хроніки і уважно прочитав повідомлення про посадженого на кілок пенсіонера, зупинив погляд на фотографії вродливої дівчини з пишним темним волоссям, заколеним шпилькою у вигляді метелика. Підпис під фотознімком сповіщав: «Вийшовши з готелю „Ореанда“ 23 серпня 1988 року, безслідно зникла дочка відомого бельгійського бізнесмена Жоза О’Тула, що