Алла Рогашко - Крізь безодню до світла

того, як він пішов у відпустку. Влад змінив сім-картку, тому зв’язку з нею не мав і, де вона, теж не мав уявлення.

І слава Богу! Зітхнув з великим полегшенням. Лишилося пережити розлучення. Влад уже отримав повістку до суду й готував себе до нової порції приниження.

Дивитися в очі Людмили все ще було важко. Він уникав її погляду, хоча вона майже й не дивилася на нього. Розлучитися одразу ж не вийшло, хоч обоє були згідні: їм призначили термін на обдумування і відпустили.

Зрештою, це не так і складно, прийти ще раз до суду і, схиливши голову, бути присутнім. Він міг би й не приходити: ініціатором розлучення була Людмила. Якби він не з’являвся до суду, ігноруючи повістки, їх із часом все одно би розлучили.

Але нехай. Треба мати яку-не-яку повагу до цієї жінки, що є матір’ю його сина. Він відвідає суд, скільки буде потрібно. Квартиру, звісно, лишить їй і сину. Він усе-таки свідомий чоловік.

Здавалося, життя стало налагоджуватися. Відчуття свободи захлеснуло його свіжою хвилею. Він з новими силами взявся до роботи. Лишалося знайти собі нову Музу і втілювати давню мрію про Велику Сцену, бо якось уже затягнув він із цим: скільки шмаркатих скрипалів приїздить до них у місто з концертами, а він – дорослий чоловік, тридцятка на носі, а досі не реалізувався, як хотів.

Ну, нічого. Ось підготується як слід – і вперед! Власне, він уже давно міг би бути в столиці – мати не раз пропонувала свою допомогу, але цього лише йому не вистачало. Він нормальний чоловік і має йти стезею сам, хоч і протоптаною, а не за ручку з матусею…

І тут йому на плечі впала Віра. Себто, спершу він на неї впав, а вже потім – вона на нього. Наче звичайна жінка, нічого особливого, таких повно навкруги, але щось у її погляді так зачепило його, що він не міг заспокоїтись, поки не вмовив її піти з ним на каву. Він хотів з’ясувати, що таке було в її погляді.

З’ясував: таки нічого особливого. Тієї глибини, на яку він очікував, там не виявилося. Зате в її очах палав вогонь, якого йому так бракувало тепер. Вона дивилася на нього з непідробним захопленням.

Саме це йому було потрібно. До того ж Віра мала гарну фігуру, була приємною в спілкуванні, не напружувала. Загалом, урівноважена, якщо не брати до уваги ту ситуацію в маршрутці, де вона показала себе не з найкращого боку.

Утім, це можна пояснити: відсутність статевого життя негативно позначається на психіці жінки. Така жінка гірша від татарина, вона зла на весь світ, котрий начебто винен у її неврозах. У неї, бідної, все дуже складно з цим, і вона ще непогано трималася, якщо зважити на ту шалену кількість років, прожитих у самотності, без дотику чоловіка.

Але, з іншого боку, це було щось особливе, як на нього. Усе ж не на кожному кроці трапляється жінка, котра не розбазарює свою чесноту наліво й направо.

Отож, усе пішло за звичним сценарієм: кафе, ресторани, побачення, душевні розмови, обов’язково квіти й романтичні смс-ки. Єдиною відмінністю цього разу була тривала, правильно витримана пауза перед тим, як вкласти її у ліжко.

Вона, звісно, була готова ускочити до нього й раніше, незважаючи на свої чесноти, він скорив її першого ж вечора. Однак цього разу Влад вирішив не поспішати й набити собі ціну. І мав гарний результат: вона стала наче добре вистояне вино – повністю готова до споживання. Йому було добре з нею. Спокійно. Здавалося, що вона створена для нього.

Тим часом він уже отримав розлучення від Людмили і був чесним перед Вірою. Майже. Бо правди про себе він їй не міг сказати. Це її приголомшило б. А він же дав собі слово вести пристойне життя. Тому все мало би бути добре.

Водночас трапилось те, чого Влад чекав найбільше: його перший сольний концерт! Боже. Життя таки пречудове!!!

Смак тріумфу не зрівняти ні з чим. Навіть з тілесним екстазом. Але це інше. Це два різних екстази, по-своєму прекрасні, і порівнювати їх було би недоречно.

Коли тобі плескає переповнена зала із вигуками «браво!» і ти, втомлений і спітнілий, але щасливий, бачиш щире захоплення в очах тих, кому справді дуже сподобалось те, що ти щойно втяв, це фантастично! Крила торжества підхопили його й понесли назустріч омріяному щастю.

Після концерту на сцену до нього вийшла гарненька юнка з трояндою. «Я від вас у захваті! – захоплено щебетала вона, розглядаючи Влада величезними сяючими очиськами. – Я теж граю на скрипці, і ви дуже надихаєте мене! Можна ваш автограф?»

Влад миттю вознісся до небес. Ось воно: відчуття величі й заслужена винагорода долі! Його розпирало від гордощів і щирої радості. Він підписався на програмці, котру простягнула йому дівчина, і запросив її на каву.