Алла Рогашко - Крізь безодню до світла

– Думаєш, про тебе ніхто нічого не знає? Милий мій! Ти де живеш? У нашому «великому селі», щоб ти знав, інформування налагоджене пречудово! Твою біографію я знаю від «А» до «Я»!

– Ти впхнула носа туди, куди було не слід його пхати! – скрикнув він, остаточно втративши терпець.

– Я тебе попередила. А ти собі як знаєш, – незворушно знизала плечима вона.

– Слухай. Ти мене взагалі любиш? – спитав Влад.

– Люблю. Ще й як люблю. Ти навіть не уявляєш, як сильно я тебе люблю!

Влад затиснув голову руками й прожогом вискочив із квартири. Земля захиталась під його ногами. Катерина лишилась там, вочевидь, очікуючи на його швидке повернення з манатками.

Із того дня життя Влада перетворилось на пекло. Катерина кожного дня влаштовувала істерики не лише в їхній квартирі, але й у філармонії. Владові було соромно перед колегами – він не знав, чи чують вони ці розбірки. Вона погрожувала піти до дружини і все розповісти. Влад був знервований, розгублений і не тямив, що має робити. Із такою проблемою він ще не стикався.

Пристрасть, певна річ, випарувалась із нього ще в той день, коли вона заявила йому про свою «сильну любов». Ця жінка стала йому бридкою, проте він був змушений з нею спати: вона повсякчас йому погрожувала. Замість натхнення він отримував систематичні дозовані порції божевілля. Додому приходив зі страхом, що Людмила вже все знає.

Тим часом Катерина таки дотримала свого слова. Вона пішла до Людмили й виклала перед тою зібране нею розгорнуте «досьє» на бідолашного Влада, одним махом зруйнувавши їхній шлюб. Хтозна, де їй вдалося розкопати інформацію про стосунки з усіма попередніми його коханками. Розповіла їй і про квартиру, в яку, «на доказ», запропонувала поїхати.

– Бачив би ти її очі, – захоплено ділилась вона з Владом своїм вчинком, нещільно причинивши двері гримерки. – Вона сказала, що не здогадувалась про такий бік твого життя. Для неї це виявилось цілковитою несподіванкою. Сердешна думала, що добре тебе знає, і була впевнена у твоїй порядності, уявляєш?! А ще сказала, що тепер я можу тебе забирати. Тому, милий мій, я тебе забираю! – додала вона і заливисто розсміялась.

Влад сидів, утиснений у спинку крісла, і мовчки дивився на цю жінку, цю мегазірку, яка колись скорила його з першого погляду. Дивився і не міг повірити, що його життя, яке він, здавалося, контролював, полетіло тепер шкереберть. Господи, та вона ж просто божевільна. Божевільна! От і все пояснення. Утім, від цього усвідомлення легше йому не стало.

Повернувшись додому, Влад застав при порозі валізу зі своїми манатками і новий замок у дверях. Що ж, це навіть кращий варіант подій, які могли би розгорнутись тепер. Він вирішив не дзвонити у двері, бо знав: якщо подзвонить – на нього чекатиме грандіозний скандал. А навіщо це йому тепер? Йому донесхочу вистачало скандалів з Катериною. Та й сенсу в цьому не було: він винен перед Людмилою, і виправдання йому немає. Вона не хоче його бачити і має на те повне право. До того ж дивитися їй у вічі він не зміг би. Не зміг би, бо куля, що котилась небезпечним схилом, сягнула межі й нарешті вибухнула. Він постояв у тому смороді, поклав ключі на килимок під дверима, взяв валізу й пішов.

Бажання йти на винайняту ним квартиру, де на нього чекала Катерина, він не мав ні краплі. Тепер Влад уже не залежав від цієї божевільної жінки: сама того не усвідомлювала, що, підписавши Владові вирок про смерть його шлюбу, вона й собі підписала вирок про смерть їхніх стосунків.

Пішов до Віталія. Звісно, приятель надав притулок бідаці, не розпитуючи подробиць. За це Влад його й поважав, що той ніколи не ставив зайвих питань. Треба, то треба, живи собі, чоловіче, скільки потрібно.

Влад узяв відпустку й поїхав до Києва. Бачити щодня Катерину він не міг, а від цього не було куди подітися: вона все ще лишалася мегазіркою їхнього помосту.

Матері Влад нічого не сказав про розрив із Людмилою. Вона би взялася вмовляти його повернутися до дружини і благати прощення. А він цього не хотів. Нічого, крім жалю, до неї він не відчував. Любов давно минула. Збирати друзки з розбитого почуття немає сенсу. Його не відновити. Що зроблено, те зроблено, отже, так має бути. Їм не бути разом. Усе. Крапка.

Він ходив вулицями столиці, і вона його лікувала. Лікувала його розтерзане серце, збирала по шматочках розтрощену вщент мрію. Він черпав потужну енергію цього міста і вже через тиждень чітко знав, що має робити.

Повернувшись до Рівного, Влад продав свою автівку і взяв у кредит квартиру. Оселившись, твердо вирішив: відтепер – жодних необдуманих учинків.

У філармонії на нього також чекала приємна новина: Катерина щезла одразу ж після