Алла Рогашко - Крізь безодню до світла

Кохання прийде до трьох подруг, Віри, Мар’яни та Христини, навесні, з пахощами бузку та гірким присмаком жасминового трунку на вустах. Воно буятиме влітку, даруючи спекотні ночі кохання і раптові грози, а восени збере врожай – втрат, і надбань, і усмішок крізь сльози. Кожна з жінок заплатить свою ціну за кохання, і лише тому, що одна людина вважатиме себе сильнішою за долю. Що ж, врешті-решт, принесе їм зима – звичний холод самотності чи вистраждане, вимріяне тепло сімейного вогнища?

Алла Рогашко
Крізь безодню до Світла

© Рогашко А. В., 2016

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2016

© Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2016

Оскільки сюжети цієї книги розгортаються в Рівному, а деякі персонажі мають реальних прототипів, варто зазначити, що всі події, описані тут, є вигаданими і будь-яка схожість до теперішніх чи минулих реальних подій є випадковістю

Крізь безодню до Світла

Бережи кохання у серці своїм. Життя без нього подібне безсонячному саду з мертвими квітами.

Оскар Уайльд Частина І
Житейські химерики

– Що таке кохання?

– Що?.. Це ніби вранішній туман. Коли ти прокидаєшся задовго до світання, він швидко щезає. Так само щезають і почуття.

– Справді?

– Я переконаний!

– Почуття щезають?..

– Так! Дуже швидко. Кохання – це туман, який розсіюється з першим променем реальності…

З інтерв’ю Чарльза Буковскі, 1983 рік Розділ І
Віра. Жасминовий трунок
1

Кажуть, кохання живе три роки. Але чому три? Чому не п’ять, десять чи взагалі не вічно, як дехто вважає, чи то пак мріє? А може, воно триває зовсім коротко? З’являється раптово, наче стихія, змітаючи на своєму шляху здоровий глузд і будь-які спроби протистояти цьому божевіллю, і так само раптово зникає, лишивши по собі самі спогади, глибина яких залежить від сили почуттів. Хтозна. У кожного власні історії, терміни і розуміння цього загадкового поняття…

Віра мала свою історію. Віра – як би чудернацько те не звучало, зважаючи на її життєствердне й оптимістичне ім’я, – не вірила в кохання. Власне, жінка про нього взагалі не думала, бо вважала себе доволі мудрою і розсудливою, щоб у свої зрілі роки вірити в наївні юнацькі фантазії й казочки.

Звісно, іноді, особливо довгими осінніми вечорами, за переглядом чергової сльозливої мелодрамки під пледом із чашкою чаю, щось поколювало в грудях – таке болісно-тягуче, що не піддавалося розумінню й поясненню. Віра відставляла чашку, вимикала мелодрамку і йшла мити посуд. Трудотерапія – не найліпший, але не такий уже й поганий метод боротьби з різними там поколюваннями в грудях.

Дурниці. Суцільні дурниці! У неї все нормально і немає жодного приводу для тужливих думок, уперто заспокоювала вона себе, заповзято вимиваючи брудні тарілки й каструлі.

І дійсно, до моменту, коли остання помита тарілка була поставлена на місце, всі химерні думки виганялись геть із голови. Хоча насправді вони нікуди не дівалися, а лише консервувалися десь у запиленому закутку підсвідомості, щоби потім зринути зненацька в такий же тягучий осінній вечір… І вона чудово те знала. Утім, на момент «консервації» їй було байдуже – тільки б тепер, цієї хвилини, безладно не плутались у голові.

Затим Віра йшла до кімнати своєї тринадцятирічної доньки, сідала коло неї й дивилась на юне обличчя, в якому так очевидно проступали риси батька, себто Віриного колишнього хлопця. Власне, її «хлопцем» він був лише якихось кілька місяців невизначених і до кінця так і не зрозумілих для неї зустрічей, у результаті яких сердешна виявила, що вагітна. Коли ж повідомила про це Андрієві – «хлопця» немов вітром здмухнуло. Після Віриних одкровень він більше не з’явився, остаточно підтвердивши і без того очевидну аксіому, зафіксовану в її свідомості: кохання не існує. Де ж воно тепер – кохання, про яке так гаряче шепотів їй у пориві пристрасті він? І де, власне, він сам? Отож… Отож Віра народила Катрусю і назавжди – як вона собі тоді думала – «зав’язала» з романтичними мріями. Ось її здійснена мрія – лежить у ліжечку й дриґає ніжками, вимагаючи уваги до себе…