Оксана Ігорівна Усенка - Все правильно

до зустрічі з тобою, а от вони своє ставлення до мене не настільки змінили. - пробурмотіла Катя наздоганяючи подругу, що вже винирнула метрів за двадцять п’ять.

Ліза

2016р

Молода жінка, пройшлась містом, завернула в улюблену кав’ярню випити кави з шоколадом, весело посміхнулась знайомому офіціанту, який зустрів її як дорогу гостю. Зал кав’ярні доволі швидко наповнявся людьми (саме час для прогулянок містом) і вона, з насолодою попиваючи улюблений напій, з цікавістю спостерігала за відвідувачами. Улюблений столик біля вікна, в самому закутку закладу, надавав гарну можливість для цього.

Справа від неї зайняла столик молода пара. Закохано дивляться одне на одного ігноруючи офіціанта, що вже тричі намагався отримати заказ. Але Саша (офіціант) хоч і не ненав’язливий хлопець, але працівник з фантазією. З розумінням посміхнувшись, він щез на пару хвилин, а потім жестом факіра встановив в закоханих на столику свічки і оригінальне орегамі у вигляді двох білосніжних лебедів – подіяло. Заказ, від приємно вражених відвідувачів, отримав за хвилину.

Трохи ближче до входу розмістились дві юні дівчини, років по 19, тихо перемовляючись вони явно діляться враженням від компанії молодих парубків за столиком неподалік. Хлопці теж запримітили дівчат і явно обдумують, кого відправити парламентером до красунь. Нарешті дійшли якоїсь спільної думки і відправили одного до баристи. Єлиця (бариста), прийнявши замовлення на каву для дівчат, оглянувши ці дві компанії, хитро посміхнулась і почала «чаклувати». Ліза заледве втрималась щоб не підійти і не подивитись - який сьогодні шедевр вона реалізує. Ця дівчина такі картини на кавовій піні малювала, що не кожен професійний митець міг фарбами повторити. Додайте до цього надзвичайний смак кави і стає зрозумілим, що дівчата будуть приємно вражені.

Ліза перевела погляд на дальній столик – до нього саме прямували три молоді жінки. Тут точно мала місце зустріч давніх подруг. Стиль одягу у всіх трьох кардинально різний: ділова леді, прудка дівчина-кур'єр та схоже молода мати, що сидить вдома з дитиною. Але попри різність в них відчувалось щось спільне, якась загальна аура юної мрійливості. Можливо, присутній був деякий дисонанс у сприйнятті світу, але він легко вирівнювався щирою радістю від зустрічі.

   - Комплімент від закладу – почула раптом Ліза біля себе і офіціант поставив на столик блюдце з фірмовим тістечком закладу.

   - Дякую. І чим же я таку увагу заслужила? – посміхнулась вона.

   - Посмішкою, як завжди. Кожен ваш візит - це для нас радість.

   - Приємно чути. Але я, явно не найвигідніший ваш клієнт. - розсміялась Ліза.

   - Ви помиляєтесь. Найвигідніший. Так, так, не смійтесь. Ми вже давно помітили, що варто Вам зайти до нашого закладу, так цей день б’є всі рекорди по кількості відвідувачів і отриманому виторгу. – змовницьки промовив хлопець, - і ми з керуючим вирішили, що ви маєте право на винагороду за такий вклад в процвітання закладу.

   - Щось не дуже схоже на правду, але за тістечко дякую.- похитала головою Ліза. Вона любила цей заклад не лише за смачну каву з шоколадом, а ще саме за таку теплу атмосферу і приємне спілкування. Тут працював молодий колектив і всі вони ставились до відвідувачів не лише з професійною повагою, а ще і з якимись делікатним тактом, фантазією, співпереживанням,. Вона пам’ятала як тут, на її очах, чимось засмученій дівчині подали морозиво від закладу (бо у офіціанта серце було не на місці від співчуття), а подружній парі, що сперечалась на межі серйозної сварки, принесли разом з заказом чудового білого голуба, віртуозно складеного з серветок місцевою баристою. Даний витвір мистецтва настільки здивував і захопив дівчину, що вона просто втратила суть суперечки.

   - Ви самі не дужі схожі на правду, але ж ви тут. – видав офіціант, посміхнувшись на всі тридцять два, і швидко ретирувався, оскільки його уваги потребували інші відвідувачі.

Ліза відкусила шматочок тістечка, і, підперши підборіддя рукою, продовжувала спостерігати за вируючим життям за вікном і в кав’ярні. Компанія молодих людей (хлопці вже встигли познайомитись з дівчатами і здається навіть кудись їх запросити) виходила, а назустріч їм заходила молода пара – невисока рудоволоса дівчина і високий майже під два метри хлопець. Дівчина була жвава і весела, хлопець спокійним і з ледь помітною посмішкою на вустах. Вона весело все оглядала, коментувала, вивчала меню, він просто дивився на неї закоханими очима і з усім погоджувався. Дівчина щебетала, вертілась і щось постійно розповідала, хлопець же зробив заказ, якось зорієнтувавшись в її доволі суперечливих бажаннях та коментарях, а потім, поки вона на мить замовкла, роздивляючись фотографію на стіні, поклав перед нею характерну коробочку. Дівчина повернулась, щось почала розповідати і різко замовкла, помітивши нову деталь інтер’єру. Обережно відкривши коробочку вона дістала невеличку обручку і задала мабуть найпоширеніше і найабсурдніше питання в цій ситуації.

-Що це?

-Обручка.

-Нащо?

- Бо в мене є до тебе питання.

Яке?

-Не здогадуєшся?

- Озвуч!- до дівчини повернулась її жвавість, хоч щоки горіли вогнем.

- Ти вийдеш за мене?

- А в мене є час подумати?

-Так. Доки несуть наш заказ – хлопець широко посміхнувся. Дівчина підозріло повертіла головою, перевіряючи наявність офіціанта з замовленням.

- А чому так мало часу?

- А нащо тобі більше? – вже розсміявся він, а за ним і вона.

- Ну ти й тиран!

- То твоя відповідь «ні»? Поки не перевиховаюсь?

- Моя відповідь «так»! Хтось же має тебе перевиховати! Сам ти з цим завданням не впораєшся!- показала йому язика дівчина і переможно вдягла обручку на палець.

Ліза посміхнулась, відчуваючи, як буйно грає всіма кольорами веселки та щастя атмосфера в приміщенні. Пора на вихід, тут більше ні з ким ділитись зайвою енергією, ця кав’ярня сама з ким хочеш поділиться.

   - Приходьте ще до нас! Будемо дуже раді!- почулось в неї за спиною.

   - Обов’язково. – Ліза посміхаючись вийшла на вулицю.

   - Єлиця, ти мені винна 50 баксів! – широко посміхнувшись, хлопець-офіціант повернувся до баристи, яка все ще дивилась на зачинені за їх улюбленою відвідувачкою двері, а потім і жіночу постать за вікном, навколо якої, (мабуть гра освітлення та скла вітрин) якось дивно викривлялось світло, наче ореолом окутуючи легкий силует. Проте вона б не здивувалась, якби то було і не оптичним ефектом.

   - Так…

   - Я ж казав буде і освідчення і більше тридцяти відвідувачів!

   - Як вона це робить?- дівчина покірно дістала купюру і вручила її