Глен Чарльз Кук - Чорний Загін

-- Вітаю тебе на службі у Леді, Док, -- сказав легат. Його голос бентежив мене. Він ніколи не звучав так, як я того очікував. Цим разом він був милозвучним, мелодійним; голос молодої жінки, яка намагається підманути когось мудрішого за себе.

Леді? Де ж я зустрічав це слово вжите таким чином, вимовлене наче ім’я богині? Якась моторошна легенда з древніх часів…

Завивання повне гніву, болю та розпачу заповнило корабель. Я здригнувся, вибіг з шеренги і помчав на край палуби.

Форвалака знаходилася у великій, металевій клітці біля підніжжя щогли. Вона нишпорила в напівтемряві, пробуючи на міцність кожен прут. Видавалося, що вона невловимо мінялася. В один момент це була м’язиста жінка років тридцяти, а через кілька секунд вона перетворювалася в чорного леопарда на задніх лапах, що намагався роздерти кігтями свою в’язницю. Я пригадав слова легата про те, що монстр ще може стати йому в пригоді.

Я повернувся до легата і раптово пам'ять повернулася. Диявол молотком загнав крижані шипи мені в самісіньку душу. Я зрозумів чому Одноокий не хотів плисти за море. Древнє зло півночі…

-- Я гадав, що ви всі здохли ще триста років тому.

Легат засміявся.

-- Ти погано знаєш історію. Нас не знищили. Просто закували в кайдани й поховали живцем. – В його голосі бриніла істерія. – Закували, поховали і врешті нас звільнив телепень, якого звали Боманз, Док.

Я важко опустився навпочіпки біля Одноокого, який закрив обличчя руками.

Легат, страховисько зване в прадавніх розповідях Ловцем Душ, диявол гірший, ніж десяток форвалак, божевільно засміявся. Члени його команди злякано зіщулилися. Чудовий жарт – завербувати Чорний Загін на службу зла. Здобути велике місто, змусивши дрібних негідників порушити клятву. Воістину жарт космічних масштабів.

Капітан примостився біля мене.

-- Давай розповідай, Док.

Тож я розповів йому про Домінацію, Домінатора і його Леді. Вони правили імперією зла, з якою не зрівняється навіть пекло. Я розповів йому про Десятьох Поневолених (Ловець Душ був одним з них), десятьох великих чаклунів, які могли зрівнятися по силі з напівбогами. Домінатор поборов їх і змусив служити собі. Я розповів йому про Білу Троянду, жінку-генерала, яка повалила Домінацію, але якій забракло сил знищити Домінатора, його Леді та Десятьох. Вона наказала закопати їх усіх в зачарованій могилі десь на Півночі.

-- Здається, зараз вони повернулися у світ живих, -- закінчив я. – Правлять північною імперією. Там-там і Одноокий щось підозрювали… А ми поступили до них на службу.

-- Нас поневолили, -- пробурмотів Капітан. – Так само як форвалаку.

Потвора закричала і кинулася на клітку. Над вкритою туманом палубою пролунав сміх Ловця Душ.

-- Поневолені поневоленим, -- погодився я. -- Напрошуються неприємні паралелі.

Щораз більше і більше старих розповідей спливали в пам’яті. Мене почало трусити.

Капітан зітхнув і втупив погляд в туман, за яким лежала нова земля.

Одноокий з ненавистю дивився на істоту в клітці. Я спробував заспокоїти його. Він відмахнувся від мене.

-- Не зараз, Док. Я хочу розібратися.

-- В чому?

-- Вона не вбивала Там-тама. В неї немає шрамів від наших ран.

Я повільно повернувся і уважно поглянув на легата. Дивлячись на нас, він засміявся ще раз.

Одноокий так ніколи і не розібрався. А я ніколи не сказав йому. В нас і так було достатньо клопотів.

Глава 2: Ворон

-- Подорож з Берила доводить мою правоту, -- гаркнув Одноокий над олов’яним кухлем. – Чорному загону не місце на морі. Коза! Ще елю!

Він похитав кухлем. Інакше дівчина не зрозуміла б його. Одноокий не забивав собі голову мовами півночі.

-- Ти бухий, -- зауважив я.

-- Який ти спостережливий. Запишіть ці золоті слова, джентльмени. Доку, нашому шановному магістру духовних та медичних наук, вистачило проникливості щоб помітити, що я бухий.

Під час своєї промови він кілька разів відригнув, язик в нього заплітався. Він оглянув своїх слухачів таким поважним поглядом, на який здатен тільки п’яний.

Служниця принесла ще один жбан і пляшку для Мовчуна. Він теж вже дозрів до нової дози свого улюбленого трунку. Він віддавав перевагу кислому берильському вину, яке досконало підходило до його похмурої вдачі. Гроші перейшли з рук в руки.

Нас було семеро. Ми намагалися не виділятися. Таверна роїлася від моряків. Ми були чужинцями, а саме вони потрапляють під роздачу, коли починається бійка. За винятком Одноокого, ми всі воліємо битися тільки коли нам платять.

У вхідні двері встромив свою противну пику Лихвар. Він примружив свої маленькі оченята і побачив нас.

Лихвар. Ми називаємо його так бо він позичає гроші членам Загону. Йому це не подобається, та він каже, будь-що краще ніж кличка, яку йому дали батьки-селяни – Цукровий Буряк.

-- Ей! Це Цукровий Буряк! – загорлав Одноокий. – Йди сюди, Солоденький. Одноокий ставить. Він так нализався, що лика не в’яже.

Щира правда. Тверезий, Одноокий -- скупердяй якого ще треба пошукати.

Лихвар поморщився і крадькома поглянув навколо. Така вже в нього натура.

-- Капітан викликає вас, хлопці.

Ми переглянулися. Одноокий заспокоївся. Останнім часом ми не часто бачили Капітана. Він весь час обертався серед великих шишок з Імперської Армії.

Елмо і Лейтенант встали. Я теж встав і вирушив у бік Лихваря.

Тут заревів бармен. Служанка кинулася до дверей і перегородила вихід. Велетенський, тупий чолов’яга, розміром з бика, вайлувато вийшов з підсобки. В масивних руках він тримав по страхітливій, вузлуватій дрючині. Видавалося, що він спантеличений.

Одноокий загарчав. Решта наших схопилися на ноги, готові до всього.

Моряки, відчувши бійку, почали