Єва Гата - Сюрпризи долі

— Гаразд, я поставлю тобі мелодію, яка ніколи мені не обридає. Це інтермецо Маскані з опери «Сільська честь». Спробуй заплющити очі й побачити картини.

Олена слухняно виконала наказ. Їй здалося, наче йде широкою, залитою сонцем дорогою, а назустріч їй поспішає той, без кого життя втрачає сенс.

— Я побачила щастя, — зі сльозами на очах вимовила Олена.

— Кожен бачить те, чого бажає.

— А що ти бачиш?

— Мені важко побачити щось нового, оскільки я добре знаю, про що ця опера.

— Про що вона?

— Про кохання, звісно.

— Але ж кохання — це щастя, — дивлячись йому в очі, прошепотіла Олена.

— Тільки не в цій опері. Я тобі обов’язково передам фільм, створений знаменитим Зіфереллі за цим твором.

— Розкажи мені, хоч коротенько, що ж там відбулося?

— Головна героїня Сантуца має нареченого Турідо, але він не може забути колишнє кохання — Лолу, яка вийшла заміж. Сантуца ревнує, переслідує Турідо і страждає. Вона падає до його ніг і благає повернутися до неї, але коханий жорстоко її відштовхує і біжить за Лолою. Ревнощі досягають апогею, дівчина розповідає чоловікові Лоли про зраду дружини. Його очі наливаються люттю і він присягається вбити Турідо. Сантуца розуміє, що зробила непоправну помилку, але вже нічого не може змінити.

— А далі?

— От власне під час інтермецо вона в розпачі та горі йде самотньо широкою дорогою до церкви, куди побіг Турідо за Лолою.

— І як усе закінчилося?

— Трагічно, як, зрештою, закінчуються італійські опери. Чоловік Лоли викликав Турідо на дуель і вбив його.

— Отже, це нещасливе кохання? А шлях під час інтермецо переповнений розпачем та стражданням? Бідна жінка, як я її розумію.

— Сама винна, — спокійно відповів Жан.

— Я тебе не розумію, її покинув коханий, як їй жити далі?

— Найгірше, коли жінки починають переслідувати чоловіків. Це непоправна помилка, яку вони не здатні зрозуміти. Ми не терпимо, коли зауважуємо наполегливу увагу з боку прекрасної половини.

— Чому ви такі жорстокі?

— Ми не жорстокі, ми мисливці. Кожен чоловік одержимий полюванням, а здобич, що вже лежить у бесагах, перестає його цікавити.

— Отже, ми, жінки, є вашою здобиччю, а як же кохання?

— Кохання — це майстерність.

— Чому ти такий цинічний? А якщо неможливо дати раду власним почуттям, як тоді бути?

— У цьому, власне, і є вияв найбільшої майстерності. Жінкам треба так поводитися, щоб не потрапити у хитро розставлені пастки. Кохання — це гра, у якій беруть участь одночасно два партнери. Воно триватиме доти, доки не виявиться перший переможець.

— Це жорстоко, я б не хотіла грати своїми почуттями.

— Доведеться, бо в іншому випадку повториш шлях Сантуци.

— Добре, якби обернути все навпаки. Я б хотіла, щоб жінки стали мисливцями.

— Таке теж буває. Для цього треба лише змінити платівку.

Жан підійшов до програвача і поставив новий диск. Залунала запальна іспанська музика, яка цілком змінила настрій.

— Ти маєш на увазі Кармен, — упізнала увертюру Олена.

— Саме її, вона була справжнім мисливцем. Чарівна циганка могла підпорядкувати собі кожного чоловіка.

— Але ж вона трагічно закінчила.

— Маєш рацію, тут є одна відмінність — не вона страждала, а інші. Кармен уміла панувати над кожним, кого бажала мати. Як тільки з’являвся чоловік, їй не підвладний, негайно ставав її здобиччю, яку за будь-якої ціни хотіла привласнити. Як тільки досягала мети, жертва переставала її цікавити. Це була дуже сильна жінка, яка потребувала мати біля себе ще спритнішого мисливця, яким і виявився Ескамільйо — тореадор, улюбленець усієї Іспанії. Кармен пристрасно очікувала любовного двобою, будучи впевненою у перемозі. Проте він так і не відбувся. Втрутився Дон Хозе, який не захотів залишатися жертвою. Здобич ожила і покарала мисливця. Я тобі згодом передам фільм Раймондо Россі «Кармен».

— А ти добре знаєшся на жіночих характерах, — похитала головою Олена.

— І я навіть здогадуюся, що ти ніколи не зраджувала Жоржу.

— Я цього і не приховую.

— Але хіба в тебе ніколи не виникало такої думки? Скажи чесно, невже ти ніколи не уявляла, що поруч не рідний чоловік, а хтось інший?

— Може, колись і було таке, — засоромилася Олена, — але я вже давно ні в кого не закохувалася.

— Закоханість — чудовий стан, який нагадує хворобу. Доки ми здатні його відчувати, доти молоді. Та, на жаль, лише у виняткових випадках він триває довго.

— Чому так створений світ, що обов’язково хтось когось повинен убивати або неволити? Чому люди такі жорстокі?

— У цьому прихований секрет. Розумієш, головним Законом Всесвіту є Закон Рівноваги. Завдання людства — уміти віднайти її і підтримувати. А люди, замість того, щоб старанно дошукатися до цього стану, починають розхитувати гойдалку. Тому і стають або мисливцями, або жертвою — це одне і те ж.

— Яка музика найбільше відповідає Рівновазі?

— Наприклад, вальси Штрауса. Вони пишні й веселі, коли їх слухаєш, робиться легко і радісно, одночасно зникають почуття агресії та меншовартості.

Кухня наповнилася музикою, схожою на прозоре повітря, яка так і запрошувала до танцю.

Олена незчулася, як Жан обхопив її і закружляв у вальсі. Стіни кухні наче почали розсуватися, утворюючи місце для складних піруетів. Їхні тіла втратили матеріальну оболонку, розчиняючись у райській музиці, злетіли високо під небеса. Час зупинив свій хід, зникло минуле і майбутнє, існувала лише ця мить, яка перетворювалася у вічність.