Ірина Смоліч - Пісок у склянці

— Бувай.

Ельза вирушила слідом за Камілою, за декілька секунд грюкнули вхідні двері. Віктор залишився на самоті, якщо не враховувати Фелікса, який все ще сидів на підвіконні та удавав, що спить.

— Ну що, дурнику? Час і нам зайнятися справами.

Кіт неохоче розплющив одне око та голосно нявкнув. Віктор насипав йому в миску котячого корму, взяв зі столу напівпорожню склянку з молоком і вийшов з кухні, дозволивши Феліксу насолоджуватися сніданком.

Перш ніж братися за важливі справи, Віктор вирішив наповнити гарячою водою ванну. Він розмірковував приблизно так: поки буде друкуватися новий екземпляр, йому все одно доведеться чимось зайняти себе. Адже на це може піти багато часу. Крім того, звичка приймати вранішню ванну стала для нього своєрідною традицією. Вона з'явилася в той самий момент, коли він покинув адвокатську практику; тепер Віктор міг сам розпоряджатися своїм часом, і це повністю відповідало його бажанням. На додачу, гаряча вода діяла на нього, як на інших холодна. Вона приводила його до тями та допомагала остаточно прокинутися, а також відмінно доповнювала дві чашки міцної кави, які він випивав після пробудження.

Віктор відкрутив обидва крани й переконався, що температура води цілком прийнятна. Після цього він попрямував до кабінету, де поставив на стіл склянку з молоком і ввімкнув ноутбук. Завдяки старанням Ельзи зараз в кабінеті панував повний порядок: брудні чашки та склянки безслідно зникли, вирізки з журналів були складені акуратною стопою, а підв'язані вишуканими шнурами гардини на вікнах вільно пропускали до кімнати сонячне світло. Віктор відкрив у текстовому редакторові потрібний файл та натиснув кнопку «Друк». Проте замість того, щоб почати роботу, принтер голосно цвірінькнув і видав на екран попередження «Низький рівень чорнила».

— Цього ще не вистачало!

Віктор спробував знов у сподіванні, що стався звичайний збій, але принтер навідріз відмовлявся друкувати, з наполегливістю маніяка вимагаючи новий картридж. Тоді Віктор вирішив змінити тактику та відіслати рукопис Марку електронною поштою, що виглядало цілком логічно і до того ж вбивало відразу двох зайців. По-перше, у Марка з'являлася можливість почати знайомитися з рукописом ще до приїзду Віктора, а по-друге, він тепер і сам міг роздрукувати текст.

Коли лист з текстом був успішно відправлений, Віктор взяв до рук мобільний та набрав номер приятеля.

— Гудвин слухає, — почувся на тому кінці знайомий хриплуватий голос.

— Привіт, це я! Ти вже на місці? — запитав Віктор.

— Я-то на місці, а от тебе де біси носять? Якщо пам'ятаєш, я і досі ні рядка не бачив з твоєї писанини.

— Я якраз з цього приводу і дзвоню!

— Дай вгадаю! Зараз ти скажеш, що не писав ніякого роману! Чи ні, краще так. Єдину копію зжер сусідський собака, — почав клеїти дурня Марк, явно перебуваючи у піднесеному настрої.

— Я радий, що тобі весело, а от мені не до сміху, — буркнув ображено Віктор.

— Чого це?

— Того це. Не можу нічого роздрукувати. В принтері чорнило скінчилося.

— А де той екземпляр, який ти мав привезти вчора? Чи ти їхав до мене з порожніми руками?

— Ну як тобі сказати...

— Як є, так і кажи.

— На це зараз немає часу. Перевір краще пошту — я щойно відіслав тобі рукопис на електронну адресу.

— Добре, зараз гляну.

— І май на увазі, — Віктор трохи знизив голос, немов побоюючись, що його слова можуть почути сторонні, — якщо Ельза раптом запитає — ніч я провів у тебе. Ми редагували текст та вносили поправки. О'кей?

У відповідь Марк гигикнув:

— Як скажеш, друже! Я завжди на твоєму боці. Тільки мені ось що цікаво, воно хоч того варто було?

— Та пішов ти!

— Гаразд, гаразд, я пожартував.

— Слухай, мені вже треба бігти, — Віктор раптово вловив підозрілий шум з ванної кімнати, тому вирішив закінчити розмову. — До зустрічі у видавництві.

Він поклав слухавку і помчав до ванної кімнати, але те, що він побачив, а саме, воду, що лилася через край, трохи збентежило його.

— От бісова душа! Як таке могло статися?

Віктор швидко перекрив крани та витягнув пробку, при цьому ледве не відморозивши руку в крижаній воді. До речі, її температура викликала не менше питань, ніж ванна, яка наповнилася за дві хвилини. Можливо, вода припинила нагріватися, оскільки зламався бойлер, що був встановлений у підвалі. Однак Віктор вирішив не витрачати на нього час, а почав збирати ганчіркою воду, коли несподівано з кабінету донісся дзвін розтрощеного скла.

— Це коли-небудь закінчиться чи ні? — він кинув ганчірку на підлогу і попрямував назад до кабінету.

Як тільки його нога переступила поріг, він одразу побачив розлите всюди молоко та купу осколків на підлозі — все, що залишилося від склянки. На столі також красувалася величезна калюжа, з якої хлебтав Фелікс, а поруч стояв увесь заляпаний молоком ноутбук.

— От падлюка! Ти що накоїв? — Віктор зробив крок у напрямку до кота, але той кинувся вбік і вилетів з кабінету.

Віктор не став наздоганяти рудого нахабу, хоча той і заслуговував на прочуханку, а замість цього схопив зі