Франц Кафка - Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

Аж пізно вночі світло у вітальні погасло, і Ґреґор переконався, що батьки та сестра й досі сиділи в ній, бо добре чув, як вони всі троє навшпиньки виходили звідти. Тепер до ранку годі було чекати якихось відвідин, тож Ґреґор мав досить часу, щоб спокійно обміркувати, як йому жити далі. Але висока, не заставлена меблями кімната, в якій він мусив лежати лігма на підлозі, лякала його — Ґреґор сам не знав, чому, бо прожив у ній уже п’ять років, — і він напівсвідомо, але все ж трохи соромлячись, поспішив залізти під канапу. Там, хоч йому трохи й давило на спину і не можна було підвести голови, Ґреґор відразу відчув себе дуже зручно і тільки пошкодував, що його тіло надто широке і не може все вміститися під канапою.

Там Ґреґор і пролежав цілу ніч. Він або дрімав, раз по раз прокидаючись з голоду, а то сушив собі голову гіркими думками, або плекав невиразні надії, що всі вели до одного висновку: треба терпінням і якнайбільшим тактом зменшити ті прикрості, що їх він мимоволі завдає сім’ї в своєму теперішньому становищі.

Уже вдосвіта Ґреґорові випала нагода перевірити слушність своїх висновків. Двері з передпокою відчинилися і до кімнати зайшла сестра, вже майже цілком убрана. Вона уважно оглянулась, але не зразу вгледіла Ґреґора. Та коли помітила його під канапою — о Боже, повинен же він десь лежати, не міг же він знятися й вилетіти, — то так злякалася, що не втрималась і хряснула дверима. Але, ніби покутуючи свою нерозважність, відразу ж одчинила їх знову і навшпиньки зайшла до кімнати, як заходять до чужого або до тяжкого хворого. Ґреґор висунув голову до самого краю канапи і пильно стежив за сестрою. Чи помітить вона, що молоко не торкане, і не тому, що Ґреґор не голодний, і чи принесе іншої їжі, яка б йому більше смакувала? Якщо вона сама не зробить цього, то Ґреґор краще помре з голоду, аніж їй нагадає, хоч його так і тягло чимдуж вилізти з-під канапи, кинутися сестрі до ніг і попросити попоїсти чогось доброго. Проте сестра відразу з подивом зауважила, що миска повна, лише трохи молока розхлюпано на підлозі, і не гаючись забрала миску, щоправда, не голими руками, а з ганчіркою.

Страшенно зацікавлений, Ґреґор думав і так і сяк, яку ж він дістане заміну. Та хоч скільки б він думав, то не здогадався б, що сестра зробить через своє добре серце. Вона принесла, щоб узнати його смак, всього на вибір і розіклала на старій газеті. Тут були напівзогнила городина, кістки з вечері, вимащені у загуслій білій підливі, кілька родзинок і мигдалевих горіхів, сир, що його Ґреґор два дні тому відмовився їсти, сухар, шматок хліба з маслом, ще шматок хліба з маслом, посипаний сіллю. Крім того, вона поставила біля газети миску, мабуть, раз і назавжди призначену для Ґреґора, і налила в неї води. І з делікатності — сестра ж бо знала, що Ґреґор при ній не буде їсти, — швидко вийшла з кімнати і навіть повернула ключа в замку, щоб він знав, що може робити, що хоче. У Ґреґора тільки лапки замиготіли, так швидко він побіг до їжі. До того ж його рана, мабуть, цілком загоїлася, бо ніщо йому не заважало, і Ґреґор, дивуючись, згадав, як понад місяць тому легенько врізав собі пальця ножем і як той палець ще й позавчора болів йому. «Може, я став не такий чутливий?» — подумав він і жадібно накинувся на сир, який його вабив понад усе. Ґреґорові аж очі сльозилися від задоволення: він швидко поїв одне за одним сир, городину й підливу, зате свіжі страви йому зовсім не смакували, він навіть те, що їв, односив трохи вбік, щоб не чути їхнього запаху. Ґреґор уже давно наївся і тільки ліниво лежав ще на тому самому місці, як сестра, наче щоб дати знак йому ховатися, повільно обернула ключа в дверях. Він одразу ж, хоч уже майже дрімав, кинувся назад під канапу. Проте насилу висидів там навіть ті кілька хвилин, поки сестра була в кімнаті, бо так потовщав після багатого сніданку, що ледве дихав там. Задихаючись, Ґреґор дивився виряченими очима, як сестра, ні про що не здогадуючись, змела не тільки те, що він недоїв, а й те, до чого він навіть не торкався, наче якийсь непотріб, швидко скидала все у помийницю, накрила дерев’яною накривкою і винесла геть. Не встигла вона вийти, як Ґреґор уже виліз з-під канапи, потягаючись і відсапуючись.

Так діставав тепер Ґреґор їжу щодня: перший раз уранці, коли батьки й служниця ще спали, другий — коли вони всі разом кінчали обідати; батьки тоді знову лягали відпочивати, а служницю сестра відсилала з яким-небудь дорученням. Звичайно, батьки не бажали, щоб Ґреґор помер з голоду, але, мабуть, докладніші розмови про ту годівлю були для них нестерпною мукою, тож, либонь, сестра хотіла якомога менше завдавати їм страждань, бо вони вже й так мали їх удосталь.

Як того першого ранку вони виправдались, відсилаючи назад лікаря й слюсаря, Ґреґор так і не взнав. Через те, що тоді його ніхто не зрозумів, тепер батьки і навіть сестра гадали, що він їх теж не може зрозуміти, тож сестра, коли заходила до його кімнати, завжди мовчала, часом тільки зітхала або казала: «О Господи!» Лише згодом, як вона трохи звикла до всього, — про те, щоб вона колись зовсім звикла, звичайно, не могло бути й мови, — Ґреґор часом ловив її зауваження, приязне чи таке, що його можна було вважати за приязне. «Сьогодні йому смакувало», — казала сестра, коли Ґреґор з’їдав геть усе; коли ж було навпаки — а таке траплялося дедалі частіше, — вона майже сумно зауважувала: «Знову все залишилося».

Та хоч Ґреґор безпосередньо з уст родичів і не міг узнати ніяких новин, зате багато чого довідувався з їхніх розмов у вітальні або передпокої. Як тільки він чув у якійсь кімнаті голоси, то відразу ж біг до дверей і припадав до них усім тілом. Не було жодної розмови, особливо спочатку, щоб у ній хоч як-небудь, бодай тихенько, та не згадали Ґреґора. Два дні поспіль, сідаючи їсти, батьки та сестра починали радитись, як тепер триматися. Та й між сніданком та обідом говорилося про те саме, бо в хаті менше, ніж двоє, ніколи не було; мабуть, кожне