Леся Вороніна - Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку № 9

Ще мить — і цілі зграї прибульців з радісним кумканням почали зістрибувати на пісок, на ходу ловлячи комах. Це було схоже на масовий сказ. Зараз небезпечних космічних окупантів можна було брати голими руками. Вони не помічали нічого, окрім смачної поживи, що хмарами кружляла довкола них.

Розділ 26. Я розмовляю мовою синьомордів

Тепер я зрозумів, чому тато говорив про синьомордів як про представників страшної цивілізації міжгалактичних загарбників. На спині у кожного прибульця висів апарат із широким дулом і прилаштованим до нього балоном.

— Це газ, — сказала мама, — він може паралізувати будь-яку живу істоту. А потім ці почвари роблять з нею, що схочуть. Ми змогли захопити кілька таких балонів у тих космічних хижаків, що прибули першими, й дослідили їх.

Тато на хвилину покинув грати на дримбі й додав:

— Найстрашніше, що той газ абсолютно безпечний для самих синьомордів. І взагалі, як виявилося, представники цієї агресивної цивілізації не чутливі до жодної отрути. Вони самі можуть отруїти кого завгодно. Особливо небезпечний вірус, що його розносять ці космічні хижаки, — вірус страху.

Край неба поволі ставав рожевим, потім з-за обрію вигулькнуло пурпурове сонце, і над пустелею розвиднілося. Картина, що постала перед нашими очима, була фантастична. Скільки сягало око, пустеля була вкрита велетенськими блакитними ропухами, що горічерева лежали на піску й голосно хропли.

— Оце так непереможні космічні завойовники! — зареготав Заєць.

— Страшна загроза людству! — зневажливо докинув Жук.

— Вони просто обжерлися і впали у сплячку, — пояснив тато.

— Треба скоріше їх знешкодити, бо вічно грати на дримбі наш тато не зможе, — по-діловому промовила мама.

— А головне — скоріше дізнатися, куди синьоморди заховали нашу бабусю, — озвався я. — Гадаю, найбільше про це нам може розповісти ось цей мухожер. — Я показав на мого давнього знайомого синьоморда, що лежав, розкинувши лапи, посеред майданчика. Нападника легко було впізнати, адже після того, як він гнався за мною на екскаваторі й перекинувся, на лобі в ненажери вискочила велика синя ґуля.

— Цікаво, як довго синьоморди спатимуть? — замислено промовив тато. — Якщо кожен із них проковтнув щонайменше сотню комах, то зо п’ять годин вони хроптимуть. Що з ними робити далі, я поки що не знаю, але головне — чимшвидше їх знешкодити.

Я підійшов до чужинця з ґулею на лобі й обережно поторсав його за плече. Тої ж миті в голові у мене залунало:

— Як смачно! Як поживно! Земні комахи — найкращі в усій галактиці!.. А стару чаклунку ми гарненько заховали. Зовсім поруч з її будинком. Ги-ги. Її тепер ніхто й ніколи не знайде. Та й шукати уде нікому. Наш десант окупує всю цю планету. Спротиву аборигени не чинитимуть — всі вони заражені нашим вірусом. А хто не піддався, тому силоміць зробимо щеплення. І ніяка протиотрута не допоможе. Ось тільки б допастися до їхньої секретної лабораторії… Цивілізація блакитних жаб — найвеличніша цивілізація Всесвіту! Ми нездоланні! Люди стануть нашими рабами й працюватимуть на мушиних фермах — вирощуватимуть комах-бройлерів. Ми експортуватимемо чудові комашині консерви в кожен куточок галактики!

Я отямився лише тоді, коли тато сильно струсонув мене за плечі. Виявляється, я настільки перейнявся думками синьомордого чужинця, що почав свистіти, кумкати й клацати язиком.

Оговтавшись, я в кількох словах переповів усе, про що довідався, вступивши у телепатичний контакт із космічним хижаком, і побачив, як мої батьки й Жук із Зайцем захвилювалися.

Стало зрозуміло, що святкувати перемогу ще зарано.

Розділ 27. Пірамідосерфінг

— Ну що ж, час вирушати в дорогу, — мовив тато, — тепер не можна гаяти ані хвилини.

Я вже збирався лізти крізь люк всередину піраміди, а потім знову долати тисячі й тисячі сходинок, спускаючись донизу, але виявилося, що це не потрібно. Тато й мама показали нам чудовий спосіб пересування. Подумки я назвав його пірамідосерфінгом. Для того щоб швидко й безпечно спуститися з піраміди, потрібні були лише легенькі пластикові санчата. Вірніше, не санчата, а кругла пластинка з ручкою.

— Ви сідаєте на цю пластинку-санчата й просто з’їжджаєте з піраміди, як зі снігової гірки, — пояснила нам мама.

— Головне, щоб стіни піраміди були достатньо гладенькими, бо на котромусь горбочку чи ямці ви можете перекинутися й полетіти додолу сторч головою, — застеріг тато. — А тепер вибирайте собі санчата. — І він показав на купу складених один на один пластикових кружечків. — Саме для таких екстремальних спусків ми їх тут і тримаємо.

Спершу треба було транспортувати причмелених комахожерів, і ми заходилися прив’язувати синьомордів спеціальними ременями до санчат.

— Я повезу ось цього, — показав я на прибульця з ґулею, — з нього ні на мить не можна спускати очей. Він ватажок передового загону прибульців і, певно, знає найбільше.

Ми посідали на пластини-санчата так, як сідають діти, коли вдвох спускаються з гірки. Попереду лежали прибульці, занурені у сон, а ми сиділи позаду і керували санчатами.

— Розповім комусь, як я на санчатах з’їжджав з піраміди — не повірять, — захоплено вигукнув Заєць, коли ми успішно спустилися на землю.

— Головне, щоб на Землі ще залишилися ті, хто зможе вислухати твої розповіді, — похмуро зауважив Жук.

Було видно, що нашестя синьомордів справило на Жука гнітюче враження. Мені навіть почало здаватися, що до нього повертається страх. Певно, оті вправи, за допомогою яких хлопці лікувалися від переля ку, потроху втрачали силу. Що там вигукували хлопці, коли я вперше побачив їх у садку за старовинною брамою? “Засіб від переляку номер один! Засіб від переляку номер сім! Засіб від переляку номер чотири!”

Цікаво, скільки взагалі тих засобів від переляку і як довго вони діють? Тепер я розумів: усі їх винайшла моя бабуся. А без неї та її чудодійної протиотрути ми ніколи не врятуємо людство від вірусу страху.

Космічні прибульці впали у такий глибокий транс, що й не думали прокидатися. А на нас попереду чекала тяжка робота: треба було придумати, як знешкодити синьомордів, щоб вони не могли накоїти лиха, поки ми шукатимемо бабусю Солю.

Розділ 28. Нехай синьоморди посплять

— Друзі, — замислено мовив тато, озираючи вкриту сплячими синьомордами пустелю, — якщо зараз ми почнемо зв’язувати й перетягати цих пузатих довголапів до нашої піраміди, то не впораємося й до вечора.

— А що ти пропонуєш? — схвильовано запитала мама, поглядаючи на годинник.

— Просто заблокувати їх за допомогою часольота.

Я здивовано поглянув на тата. Адже, як мені здавалося, я вже досить добре вивчив усі властивості бабусиного винаходу. Але про якесь там блокування не знав нічого.

— Все дуже просто, — пояснив мені тато, — часоліт має різні властивості. Річ