Ілона Волинська - Ірка Хортиця — надніпрянська відьма

— Старовинні надніпрянські відьми були сільськими бабусями, і замовляння в них — теж сільські! На картоплю, на льон, на хвороби тварин, на молоко…

— Між іншим, в агрофірмах вони користуються великим попитом, — авторитетно додав Аристарх.

— Саме так! Наші пращури знали, що робили, а ми повинні тільки все точно повторювати! Навіть якщо воно трохи застаріло, головне — традиція! Нічого нового нема й бути не може! Закляття дуже консервативні, тобто треба робити все, як заведено! Як за старих часів! Жодної самодіяльності! А тепер швиденько, рушник у руки й гайда до праці! І годі, годі сперечатися!

Ірка за інерцією ще кілька разів кивнула, дивлячись Раді в спину. Директриса й менеджер пішли до будинку:

— Бачиш, що коїться? Треба поквапитись! — розчула Ірка уривок Радиної репліки.

Ірка глянула на рушник, потім на прив’язану біля воріт корову. Отже, корова там, а молоко має бути тут. Добре, спробуємо. Вона просунула рушник крізь замкову шпарину й нерішуче вхопилася руками за його кінці. По-дурному якось виглядає. Ірка потягла в один бік. У другий… Рушник човгав у шпарині туди-сюди й тихенько шарудів — шурх-шурх. Дикуни в підручнику історії підхожим макаром видобували колись вогонь. Тертям. Тільки в Ірки вогонь не видобувався. А молоко й поготів.

— Що за дурня! — вилаялась Ірка й із розпачем висмикнула рушник із замка.

На підлогу щось хлюпнуло. Ірка відсунула миску й недовірливо подивилась на маленьку білу калюжку. Потім нерішуче вмочила в неї пальця, понюхала й, нарешті, лизнула.

— Здуріти! — Ірка з острахом, але водночас піднесено, глянула на рушник, швиденько просунула його назад у замок і з подвійною енергією заходилася смикати туди-сюди. Тонкий білий струмочок із дзюркотом побіг у миску. — Здуріти! Молоко! Справжнісіньке!

А ці тітки, прадавні надніпрянські відьми, мали некепську фантазію. Треба ж, яку економію в хазяйстві запровадили. Цікаво тільки, як сусіди, у котрих здоювали корів, реагували на цю справу? Навряд чи раділи. А якщо зараз такий фокус утнути? Ірка на мить уявила ряди стійл, а в кожному — корова. І в жодної нема молока. Доярки метушаться, викликають ветеринарів. А де-небудь за рогом сидить собі відьмочка, на зразок Ірки, і — вжик-вжик! — здоює все молоко у величезні бідони. М-гу, піймають — дадуть бебехів і, між іншим, правильно зроблять.

Ірка мимоволі зіщулилася — їй не подобалося таке відьмацтво. А в місті від нього взагалі користі мало, хіба що сусідських хом’ячків доїти. От якби замовляння якось переробити…

Ірка задумалася. Рада весь час повторює: «Лише старовинні замовляння, змінювати нічого не можна, нового не буває». Але Ірці її слова видалися, скажімо так, сумнівними. Простіше кажучи, безглуздими. Адже коли ті старовинні замовляння хтось уперше вигадував, вони ж не були старовинними? То чому зараз не можна винайти щось новеньке? Чи, у крайньому разі, переробити старе замовляння на новий лад?

Молочний струмочок, що стікав із рушника, почав пересихати. Ірка вижала мокру тканину. Якщо можна здоїти корову, то чому ж не можна…

Вона роззирнулася навсібіч, тихенько шмигнула в будинок і підійшла до Радиної кімнати. З-за причинених дверей долинали ледь чутні голоси. Ірка, на мить засмутившись, подивилася на шпаринку звичайного англійського замка — крізь таку не дуже-то й підслухаєш. А їй страшенно кортіло якомога більше дізнатись про сьогоднішній напад. Та з Ради й слова зайвого не витягнеш. Гаразд, будемо вважати, що підслуховувати некрасиво. Займімося власними справами.

Ірка почимчикувала на кухню. Там вона відчинила дверцята холодильника — на одній із полиць самотньо лежав пакетик йогурту.

— Ананасовий. Та яка різниця!

Вона клацнула ножицями, розрізаючи кольоровий поліетилен. Нашвидкуруч зливши йогурт у банку, Ірка розрізала пакетик — тепер вона мала довгу широку поліетиленову смужку — і помчала назад до величезної замкової шпарини.

Цікаво, як йогурт заливають в упаковки? Дівча уявило величезний чан із йогуртом та довгою трубкою, що тяглася до пакета. Повагавшись якусь мить, Ірка згорнула липку поліетиленову смужку в трубочку, потім просунула її в замок і вхопилася за неї з обох боків.

— Ну, — вона обережно видихнула, — спробуймо.

І дівчинка, заплющивши очі, почала старанно уявляти собі то купу йогуртів у холодильнику супермаркету, то труби молочного заводу, якого вона насправді ніколи не бачила.

Поліетиленова трубочка забігала туди-сюди.

«Треба було спочатку її помити, а то всі руки в йогурті», — подумала Ірка. Аж раптом тягучий ананасовий струмінь линувся з поліетиленової трубочки в широкий рукав халата Ради Сергіївни, що в нього була вдягнена Ірка.

— Чорт! — підхопилася Ірка.

А що коли її зараз побачить Рада! Мало того, що учениця знову займається «самодіяльністю», яку директорка терпіти не може, так іще й запацьорила улюблений Радин халат.

І, звісно, Рада Сергіївна відразу ж з’явилася на ґанку:

— Що там у тебе сталося?

Ірка завмерла, міцно стискаючи в кулачці упаковку від йогурту. Ох, як же вона не хотіла зараз потрапити Раді на очі! Щезнути, зникнути, розчинитися б на тлі стіни!

Рада Сергіївна обвела поглядом двір, її обличчя було розгубленим. Вона покрутила головою туди-сюди, зазирнула для чогось собі за спину й раптом непевно покликала:

— Ірко, ти де?

— Тут, Радо Сергіївно, — здивувавшись, відповіло дівча.

Очі директриси, що до цього хаотично бігали, відразу ж спинилися на Ірці. Рада побачила все: поліетиленову упаковку, калюжу йогурту на підлозі й брудний халат.

— І як це розуміти? — поцікавилася вона.

— Ось, — Ірка помахала розірваною упаковкою. — Я сусідній гастроном здоїла. А може, молокозавод? — задумливо припустило дівча.

Утім, насправді Ірку хвилювало інше питання: чому, доки вона не озвалася, Рада Сергіївна її не бачила? Адже відьмі не можна відвести очей!

Розділ 12

Ірка розходилася

Рада Сергіївна дивилася на Ірку, звузивши очі й міцно склавши губи в бридливу смужку, так що відразу стала схожа на якусь рідкісну вузькооку рибину. Масла у вогонь підлив Аристарх.

— Отакої, здається, дівча обчистило супермаркет! — гмукнув він. — А ти, Радо, весь час повторюєш: «Нічого нового придумати не можна!» — він дуже схоже передражнив повчальний тон Ради Сергіївни. Раптом очі менеджера стали замріяними: — Слухайте, а якщо провернути таке зі стодоларовою банкнотою, то, виходить, таким чином і банк можна пограбувати?

— Чудово! — миттю вибухнула директриса. — Заохочуйте її, Аристарху Теодоровичу! Дівчинка фактично пограбувала магазин, а ви її підтримуєте!

— Я нікого не збиралася грабувати! — розгнівано запротестувала Ірка. — Я всього-на-всього спробувала!

Цікаве кіно виходить! Здоювати чужих корів, дотримуючись старовинних звичаїв, — це традиція, а йогурт для експерименту здоїти — уже злочин.

— Ви тільки гляньте на неї, вона «всього-на-всього спробувала»! — Рада Сергіївна зірвалася на вереск.

— Радо! — докірливо загув