Іен Бенкс - Осина фабрика

Море — це ворог певним чином міфічний, тож глибоко в душі я, можна сказати, приношу йому жертви, дещо його побоюючись, поважаючи його, як і належить, проте здебільшого ставлячись до нього як до рівні. Воно робить зі світом те, що йому до вподоби, і я — також; нас обох варто боятися. Жінки… що ж, як на мене, жінки завжди перебувають ближче, аніж це необхідно для комфортного існування. Я б не хотів, щоб вони взагалі з’являлися на острові, і це стосується навіть місіс Клемп, яка приїздить щосуботи, прибирає в будинку й привозить нам продукти. Вона страшенно стара й здається безстатевою, як усі дуже старі й зовсім малі, але, менше з тим, колись вона була жінкою, і в мене достатньо підстав її за це ненавидіти.

Коли я прокинувся наступного ранку, мені стало цікаво: повернувся мій батько додому чи ні? Роздягнений, я підійшов до його кімнати. Я збирався спробувати відчинити двері, однак, почувши його хропіння, ще до того як встиг торкнутися ручки, розвернувся й рушив до ванної.

У ванній, висцявшись, я вдався до свого щоденного ритуалу обмивання. Спершу — душ. Під душем я єдиний раз протягом двадцяти чотирьох годин без зайвих думок скидаю з себе труси. Майтки я запихаю в мішок для брудної білизни в сушильній шафі. Після цього ретельно миюся, починаючи з волосся на голові й закінчуючи пальцями на ногах і вичищанням бруду з-під нігтів. Іноді, коли мені треба отримати такі цінні речовини, як піднігтьовий сир або пупковий пух, я змушений не ходити до душу й не митися у ванній протягом багатьох днів; я ненавиджу так робити, бо невдовзі починаєш почуватися брудним, усе тіло свербить, і єдина приємність — це знову стати під душ після завершення періоду утримання.

Після душу я швидко витерся — спочатку рушничком для обличчя, а тоді великим рушником — і підстриг нігті. Завершивши з цим, я ретельно почистив зуби електрощіткою. Наступна справа — гоління. Я завжди користуюся пінкою для гоління та найновішими бритвами (наразі найсучаснішими є подвійні леза на рухомих голівках), щоб вправно й акуратно позбутися темного пуху, що з’явився за попередню добу. Як і всі етапи мого обмивання, гоління відбувається згідно з чітко визначеним і заздалегідь продуманим планом; щоранку я в однаковій послідовності виконую однакову кількість однакових рухів. Як і завжди, розглядаючи своє ретельно виголене обличчя, я відчув колючий наплив збудження.

Я висякався й прочистив носа, вимив руки, сполоснув бритву, кніпсер, душову, раковину і фланелевий килимок, причесався. На щастя, прищів у мене не виявилося, тож лишалося тільки помити наостанок руки й одягнути чисті труси. Я поклав усі засоби гігієни, рушники, бритву й решту речей на належні місця, витер дещо запітніле дзеркало на дверцятах шафки та повернувся до своєї кімнати.

Там я одягнув шкарпетки; сьогодні — зелені. А потім — сорочку кольору хакі з кишенями. Узимку я одягнув би під неї майку, а зверху, на сорочку, натягнув би зелений армійський джемпер, проте не влітку. Після того настала черга зелених вельветових штанів і моїх бежевих черевиків «кікерз» зі зрізаними, як і на всіх моїх речах, лейблами, оскільки я відмовляюся слугувати для когось рекламою. Військову куртку, ніж, підсỳмки, рогатку й решту спорядження я прихопив із собою на кухню.

Було ще рано й саме збиралося на дощ, який обіцяли у вчорашньому прогнозі погоди. Я з’їв скромний сніданок і завершив свої приготування.

Вийшовши на свіже й вогке вранішнє повітря, я рушив швидкою ходою, щоб не змерзнути й обігнути острів, доки не почався дощ. Пагорби за містом сховалися за хмарами, вітер дужчав, і море починало бушувати. На траві зібралася роса; під вагою краплин нерозкриті квіти хилилися до землі, окрім того, імла липла й до моїх Жертовних Стовпів, нагадуючи прозору кров, що виступала на висхлих головах і крихітних пересушених тушках.

Раптом над островом проревли два реактивні літаки. Два «ягуари» — крило до крила — на величезній швидкості пронеслися приблизно за сотню метрів над землею, умить перетнули весь острів і полетіли в бік моря. Я вороже на них зиркнув і рушив далі. Одного разу кілька років тому інша пара літаків добряче мене налякала. Завершивши тренувальні бомбардування на полігоні, розташованому за затокою, вони поверталися на незаконно низькій висоті й промчали над островом настільки неочікувано, що я аж підскочив у процесі виконання надзвичайно делікатної операції — спроби заманити до банки осу, яка сиділа на старому пеньку неподалік зруйнованої овечої кошари на північному кінці острова. Оса мене вжалила.

Того дня я сходив у місто, купив пластикову модель «ягуара», по обіді склеїв її докупи й за допомогою маленької бомби, виготовленої зі шматка труби, урочисто висадив у повітря на даху Бункера. Через два тижні один «ягуар» упав у море поблизу Нерна, щоправда, пілот устиг вчасно катапультуватися. Мені б хотілося думати, що то був прояв Сили, однак, підозрюю, насправді трапився збіг; сучасні реактивні літаки розбиваються настільки часто, що немає нічого дивного в тому, що влаштоване мною символічне знищення і справжня катастрофа відбулися з півмісячним інтервалом.

Я вмостився на земляному насипі над Мулистою протокою і з’їв яблуко. Сперся об молоде деревце; воно стало Вбивцею, коли було ще паростком. Тепер воно виросло й зробилося набагато вищим за мене, проте за часів мого дитинства, коли ми були з ним однакового зросту, це дерево слугувало мені катапультою, яка захищала південні підступи до острова. Зараз воно височіє над широкою протокою, забитою мулом кольору збройового металу, з якого стирчать роз’їдені уламки старого рибальського човна.

Після Історії зі Старим Солом я знайшов для цієї катапульти інше застосування, і тоді дерево перетворилося на Вбивцю, ставши карою для хом’яків, мишей і піщанок.

Пам’ятаю, що воно здатне було перекидати камінці завбільшки з кулак на пагорби протилежного берега, де вони приземлялися метрів за двадцять, а можливо, й далі за протокою, і, щойно я призвичаївся до його природного ритму, мені вдалося скоротити інтервал між пострілами до двох секунд. У секторі обстрілу, який сягав шістдесяти градусів, я міг посилати снаряди куди завгодно, змінюючи напрямок нахилу паростка. Звісно, маленьких тварин що дві секунди я не використовував; вони витрачалися по кілька штук на тиждень. Протягом півроку я був найкращим покупцем портенільської зоокрамниці — щосуботи навідувався туди по кілька тварючок, а також майже щомісяця купував у крамниці іграшок набір воланів для