Дроянда - Шепіт у пітьмі , Дроянда

– Я знаю. І мені шкода, що я зрозумів це так пізно.

– Головне, що ти зрозумів, – вона ледь помітно усміхнулася.

Він виговорився, розкаявся, але минулого повернути було неможливо.Слова з їхньої старої переписки тепер звучали для нього як тихий реквієм за втраченим коханням.Данило вчився жити зі своїми спогадами, намагаючись не застрягати в минулому. Він зосередився на навчанні, на нових знайомствах, намагаючись заповнити порожнечу, яка утворилася в його житті.

Іноді він випадково натрапляв на їхні старі повідомлення, і тоді в його серці знову спалахував біль. Але з кожним разом цей біль ставав все тихішим, все менш гострим. Він розумів, що Соня завжди залишиться частиною його минулого, цінним уроком, болючим спогадом.

Одного вечора, сидячи за робочим столом, він отримав повідомлення від незнайомого номера. Відкривши його, він побачив лише одне слово:

«Привіт». Його серце на мить завмерло. Він довго дивився на це просте слово, намагаючись впізнати за ним знайомий почерк. Але нічого не міг згадати.

Зрештою, він набрав у відповідь:«Хто це?».

Відповідь прийшла майже миттєво:

«Це… просто старий знайомий».

Данило нахмурився. Інтрига затягувала його. Хто міг написати йому таке? І чому саме зараз? Можливо, це була випадковість.

А можливо… це був початок нової історії, яка ще чекала на свої розділи. Він відклав телефон, відчуваючи легке хвилювання. Життя тривало, і навіть у тінях минулого завжди знаходилося місце для нових зустрічей і несподіваних поворотів.